Напевно, треба мати не надто багату фантазію, аби уявити собі «Красуню» Джулію Робертс, яка приміряє спідницю з магазина використаних речей. Або, скажімо, Дайну Кітон, яка оцінює на собі вбрання зі стійким ароматом традиційного засобу для дезинфекції «поношеного». Проте, якщо, звичайно, вірити спеціалізованому сайту second-hand-all.ru — це факт. До того ж, не екстраординарний. У численних інтерв’ю не приховувала своєї пристрасті до секонд-хендового вбрання і Барбара Стрейзанд, а ексцентрична Жанна Агузарова — й поготів...
Проте пересічні українці в такій ситуації виявляють підвищену таємничiсть і підозрілість. У цьому легко переконатися, розмовляючи з відвідувачами «бутіка» під мостом поблизу столичної станції метро «Шулявська». Одну відвідувачку охопила небачена паніка, коли вона уявила, з яким докором зустрінуть її колеги, довідавшись про місцезнаходження її улюбленого магазина. Запобігли істериці, що насувалася, хіба що відверті розмови продавців — вони відкрили таємницю, що саме тут неодноразово були помічені дружини високопосадовців, академіків і навіть горезвісні «нові українці». Останні, розповідають співробітники ринку, шаленіють, виявивши серед звалища одягу, скажімо, піджак від Кардена або краватку від Армані.
Хоча серед згадуваних 60% співвітчизників, які, згідно з різними опитуваннями час від часу отоварюються в секонд-хендах, частка багатіїв все ж незначна. Зазвичай — це дійсно ті 52% українців, яким, за даними опитування Інституту соціології НАНУ, не вистачає грошей на купівлю одягу та взуття. «Якщо тут я можу максимум за 100 гривень якісно одягнутися з ніг до голови, то подібний китайський одяг обійдеться вдесятеро дорожче і носитиму його всього кілька місяців», — говорить відвідувачка ринку, яка, зрозуміло, відмовилась представлятись. До сьогодні згадує директор ТОВ «Укріордан» Ахмед Галіб, як кілька років тому влаштував глобальний новорічний розпродаж для людей похилого віку. Захоплення покупців, що поповнили свій гардероб речами за 1-2 гривні, закінчилося тим, що 31 грудня на вітрині виявилося кілька пляшок шампанського, варення та інше смачненьке.
Тому зрозуміло, чому чутки про те, що не сьогодні-завтра «секонди» можуть зникнути, були справді громом серед ясного неба. Без перебільшення, люди похилого віку відразу розділилися на два табори — радикальний і той, що хвилюється. Перші погрожували влаштувати демонстративне голодування і пікетувати мерію, решта — вже починала пити краплі. Ініціювало ж ідею закриття «секондів» Мінпромполітіки, до того ж, аргументів у них було мінімум три. По-перше, краще знову повернутися до комісійних магазинів, як це зробили нещодавно у Литві й на початку 90-х — в Іспанії, ніж культивувати звалища одягу. Це перетворить сучасні «секонди» на контрольовані, упорядковані для покупців і менш небезпечні з погляду інфекції торговельні точки. Наприклад, за даними Головного київського управління з питань захисту прав споживача, у 2002 році з усіх перевірених ринків використаного одягу Деснянського, Шевченківського, Солом’янського і Подільського районів не знайшлося жодного, де б не зафіксували порушень. Як правило, товар не має жодної інформації про виробника і дані про якiсть. Крім того, відсутній його облік, що також бентежить з точки зору правил торгівлі. І нарешті, як засвідчує резюме, надане управлінням, висновки державної санітарно-гігієнічної експертизи стосовно товару, що продається, зроблені досить давно. І найголовніше — вони абсолютно не придатні до даного товару, оскільки — у випадку з «секондом» — партії дуже великі і швидкоплинні. Безліч питань в Управління з питань захисту прав споживача й стосовно документації, яку, як відомо, оформлюють на кілограм ваги, а сам одяг продають поштучно.
Ще один аргумент Мінпрому — на захист вітчизняного виробника. Мовляв, підвищена зацікавленість до використаного, нехай і якісного, одягу душить українську легку промисловість. Правда, у цьому випадку потрібно уточнити: взаємовідносини українського споживача зі «своїм» одягом більше, ніж цікаві. Продавці говорять, що лейбл «made in Ukraine» нерідко можна зустріти на речах, привезених з Німеччини або Великої Британії. Але природно, що в цьому випадку українець отримує вже «перевірений» західними модниками і модницями рідний товар.
І нарешті, третя і остання причина, чому «секондів» в Україні бути не повинно. Виявляється, ганчірне сміття у нас майже неможливо утилізувати — потужності «Укрвторсировини» не вистачає на індустрію «других рук», що набирає обертів.
А вона дійсно останнім часом відчутно подорослішала й зміцніла. Якщо «гуманітарка», що спершу не потрапила до місця призначення , осідала в напівпідвальних приміщеннях, а від цих «магазинів» віяло чимось незаконним, то нині ситуація докорінно змінилася. Похмурі звалища мішків перетворилися у цілком благородні стелажі, більшість одягу отримала цінники, і в магазинах з’явилися навіть місця для примірювання. Кількість секонд-хендів в Україні зросла приблизно вдвічі. Чому приблизно — тому що офіційної статистики про такі дані досі немає в жодному відомстві. В управлінні підприємництва Київської міської адміністрації стверджують, що не мають право жодним чином втручатися в діяльність закріплених за санкціонованими ринками і приватними підприємцями магазинів використаного одягу.
Проте існують інші дані стосовно «секондів». Наприклад, відомо, що тільки в столиці вони забезпечили 10 тисяч нових робочих місць і становлять 7% від ВВП України. Очевидно, ці цифри не відповідали б дійсності, якби серед українців не було попиту на «одяг з Європи». І хоча покупці таких «бутіків» продовжують виявляти сором’язливість, продавці стверджують, що за останні роки зміни в їхній свідомості таки сталися. Але важливо навіть не це, а те, що невтішні показники прибутків українців абсолютно не вплинули на їхнє прагнення до стильності і якості того, що вони одягають. Часом доходить майже до курйозів, розповідає А. Галіб. Півтора місяця не могли продати за 2 гривні абсолютно нові й модні чоботи з Канади. Як ви думаєте, чому? Виявляється, були вони з дермантину. Аналогічна ситуація й з італійськими черевиками за 5 гривень, що мають навіть фірмову коробку.
Продавці кажуть, що завдяки прискіпливості українських споживачів вітчизняні секонд-хенди якісно відрізняються від своїх західних побратимів — перевізники одягу намагаються вибрати за кордоном усе най-най. Про це вже знають фірми, що зберігають поношений одяг і проводять його первинну дезинфекцію, а потім продають на вагу представникам іноземних фірм, що уклали з ними договір. Проте не таємниця, що 15% речей йде відразу на брухт через непридатність і дефективність; ще 10 — 15% — роздають у вигляді благодійної допомоги дитячим будинкам та інтернатам. Несортовані речі (як тут звикли називати, оригінал), що залишилися, продають від 35 центів за кілограм. Постійні та численні постачання на Заході організовані за принципом заохочення. Зрозуміло, не без того, що хтось вирішує віддати частину свого гардероба за покликом душі або просто не хоче тримати вдома непотрібне. Але все ж левову частку одягу, що отримують — зокрема й українці — віддають зі знижками. Здав, наприклад, 10 кілограмів свого вбрання — отримав 20 — 30% «фори» у меблевому магазині або книгарні. Забираючи товар, фірми-перевізники ще раз його дезинфікують і тільки потім розповсюджують за профільними ПП. Кажуть, що вони не отримали жодної скарги, навіть пов’язаної з алергією на придбаний товар.
Однак санепідемслужби не втомлюються повторювати, що береженого Бог береже. Дезинфекція дезинфекцією, але сортування нерідко проводять навіть на підлозі, крім того, зберігається привезений «секонд» у картонних коробках, що з погляду санітарії неприпустимо. Проте, аби оцінити плюси таких закладів, не варто особливо й напружуватися. Спостереження показують, що зустріти ексклюзивно одягнутого городянина або жителя села, куди останнім часом також приїхали секонд-хенди, вдається частіше. Мізерна пенсія сьогодні, як не крути, не дозволяє оновити те, що було куплено як мінімум двадцять років тому. Й асортимент магазинів в обласних центрах досить бідний, аби задовольнити экстраоригінальні запити молоді. Звідси й випливає, що ознака кризи у вигляді великої кількості «секондів» (саме так їх часто характеризують) сьогодні, як не парадоксально, і є способом подолання цієї ж кризи.
