Цими днями Інститут журналістики при Національному університеті ім. Тараса Шевченка святкує свою 55 річницю. У 1947 р. у тоді ще просто Київському державному університеті імені Тараса Шевченка було створено відділення журналістики.
У програмі святкування — «спортивне свято» Інституту «Веселі старти», урочисте засідання Вченої ради (22 травня), проведення Дня відкритих дверей (23 травня), Міжнародної науково-практичної конференції «Журналістика- 2002. Проблеми світового інформаційного простору». «Піком» святкування стане субота, 25 травня, коли відбудеться урочиста щорічна зустріч випускників і викладачів усіх поколінь інституту «Журналістська весна».
Інститут щорічно випускає у світ 140-150 молодих журналістів. Випускниками інституту є відомі публіцисти, журналісти, письменники, зокрема, Василь Симоненко, Анатолій Москаленко, Борис Олійник, Ігор Лубченко, Ольга Герасим’юк, Микола Канішевський, Олександр Швець, Іван Чиж. Цей список можна продовжувати довго — він здається нескінченним. Сьогодні складно знайти хоча б одне популярне видання чи телеканал, де б не працювали випускники Інституту.
Проте характерною рисою останнього часу стало зниження частки дипломованих журналістів у загальній масі діячів інформаційної сфери. У журналістиці з успіхом працюють філологи, маркетологи, педагоги, інженери. І це зрозуміло. Журналістика стикається з нормальною практикою конкурентної боротьби, якої була позбавлена у «застійні» роки. І якщо раніше диплом був обов’язковою умовою і ледве чи не єдиною можливістю працювати в журналістиці, то тепер насамперед ціниться професіонал — людина з ідеями і можливостями їхньої реалізації. А диплом у неї може бути з якої завгодно спеціальності. З іншого боку — студенти ще продовжують жити із «совковою» психологією, яка незрозуміло звідки взялася, сподіваючись, що оскільки вони вже вчаться на факультеті журналістики, то й ставлення до них має бути більш лояльне, ніж до інших. А раз так, то можна десь недовчити, недопрацювати, прогуляти. Коли ж виявляється, що з розпростертими обіймами їх ніхто не чекає, доводиться або в стислі строки надолужувати упущені знання, або взагалі міняти спеціалізацію, звільняючи місця все для тих же маркетологів і філологів. Проте це стосується далеко не всіх студентів. Більшість із них планомірно йдуть до наміченої мети — стати гарним журналістом.
«День» вирішив поцікавитися у нинішніх випускників Інституту їхніми планами на майбутнє і, так би мовити, загальним життєвим курсом. Для цього ми підготували для них декілька запитань. — Чи знаєте ви, де будете працювати? Чи буде це робота за фахом? — Що ви готові запропонувати журналістиці? — Чому вас навчили в Інституті? — Чи готові ви навчатися далі, вдосконалювати свої знання?
Євген ТЕРЕНТЬЄВ, студент 5 курсу:
— В принципі знаю, де працюватиму, але не впевнений, що це буде пов’язано з журналістикою. Адже взагалі за статистикою 70% випускників Інституту журналістики не працюють за спеціальністю. Навчитися журналістиці неможливо. — Журналістика — одна з найдревніших професій, які можуть бути новації? Практично все вже давно відомо і написано. Можна тільки стилістично оформляти вже наявний досвід у цій сфері. Все нове, як відомо, — добре забуте старе.
— Вважаю, журналістика вчить важливому — спілкуванню з людьми: вмінню говорити, слухати та аналізувати. Це, напевно, те, за що я вдячний Інституту. І я думаю, що він дає не спеціальну освіту, а й загальну гуманітарну. А як її застосовувати: у сфері журналістики чи ні — залежить від кожного індивідуально.
— Моя мрія — дістати другу вищу освіту. Сподіваюся згодом вступити на біологічний факультет. Василь Пєсков — мій ідеал журналiста, який пише про таємниці природи. Це й письменник високого рівня і — невтомний натураліст.
В’ячеслав ГЛЕМБОЦЬКИЙ, студент 4 курсу:
— Знаю. Працюватиму в газеті «Сільські вісті».
— Напевно щось, що відрізнятиметься від old-school журналістики. У будь-якому випадку буду приносити в роботу нові ідеї та концепції.
— Оперативність, в тому значенні, що всі справи, пов’язані як з навчанням і роботою, так і з повсякденним життям, можна робити в найкоротші терміни.
— Було б непогано дістати другу вищу освіту. В майбутньому я б хотів зайнятися пі-аром. А удосконалюватися — завжди готовий!
Сергій ФЕДЯКІН, студент 5 курсу:
— Ще точно не знаю, де буду працювати. Я «пробуюся» в різних місцях. Звичайно, хотілося б за спеціальністю у якійсь газеті. У пресі все-таки є більше можливості для самореалізації людини, яка любить слово.
— Все залежить від кон’юнктури. Ті теми, які будуть запитані читачем, і буду освітлювати. Сподіваюся — молодіжні теми. Адже хочеться, щоб професія приносила гроші, а для цього потрібно створювати реноме модного, читабельного журналіста.
— Ще на першому курсі нам говорили, що журналістика — це не професія, а спосіб життя. Напевно, способу життя і навчили. Тут можна говорити і про професійні навички, без яких стати гарним журналістом неможливо, і про ті, без яких просто не обійтися в житті.
— Це природньо. Звичайно, в процесі роботи будуть розвиватися і нагромаджуватися знання, досвід. Головне — знайти роботу, а вдосконалюватися я готовий.
