Після суспільного протесту росіян на Болотній площі та проспекті Сахарова у грудні минулого року багато хто в Україні і Європі знову подивився на Росію з надією. Утім, за кілька тижнів стало зрозуміло, що суспільні та політичні процеси в РФ сьогодні спонукають до глибокого аналізу швидше викликів і загроз, аніж політичних шансів.
Минулого тижня Київ відвідав доктор історичних наук, лідер ліберально-демократичної опозиції в СРСР та Росії, мислитель Юрій Афанасьєв. Він чи не єдиний публічно застеріг учасників «російської весни», які, на його думку, повторюють помилку демократів зразка початку 1990-х. В останніх, за словами Юрія Миколайовича, не було розуміння того, якою глибокою насправді повинна була бути трансформація російського суспільства на шляху до демократії. І в цьому полягала одна з головних причин поразки — повернення Росії до імперського синдрому і тоталітаризму.
Завдяки директору Інституту філософії ім. Г. Сковороди Мирославу Поповичу та професору, доктору технічних наук, декану факультету інформаційної безпеки КПІ Євгену Мачуському «День» запросив Юрія Афанасьєва на розмову, що переросла в інтелектуальну подію — круглий стіл «Пострадянський простір: 20 років по тому. Куди йдемо?». На тему новочасних загроз і шансів для України і Росії з Юрієм Миколайовичем розмовляли Надзвичайний і Повноважний Посол України, відомий публіцист Юрій Щербак, Мирослав Попович, публіцист, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська.
Модерувала круглий стіл головний редактор «Дня» Лариса Івшина. Представляючи гостей, Лариса Олексіївна зазначила, що Юрій Щербак та Юрій Афанасьєв для неї — «люди з телевізора», адже свого часу вона уважно стежила за подіями в СРСР кінця 1980-х — початку 90-х. А для молодих журналістів «Дня» ці постаті — частина історії. Отже, масштаб особистостей і рівень висловлених під час круглого столу думок — безпрецедентний. На жаль, сьогодні така розмова не можлива ні на українському, ані на російському телебаченні, а її учасники не є «людьми з телевізора» для молодого покоління.
Знаково також те, що Юрій Щербак і Юрій Афанасьєв не бачилися понад 20 років. Нагадаємо, наприкінці 1980-х — початку 1990-х вони були учасниками Міжрегіональної депутатської групи, члени якої виступали за демократичні трансформації у Радянському Союзі. Принаймні доки не постало національне питання. Як зазначив Юрій Щербак, переформатувавши слова Юзефа Пілсудського, «всі ми їхали у поїзді «свобода і демократія», але вийшли на станції «нація». До речі, за його словами, Юрій Афанасьєв — єдиний зі всієї групи надіслав Україні вітальну телеграму після проголошення нею незалежності 24 серпня 1991 року. Цей факт змусив присутніх зааплодувати.
— Цього року інтелектуальний світ відзначає 200-річчя з дня народження Олександра Герцена, одного з небагатьох російських мислителів, хто добре розумів Росію й «українське питання», — сказала модератор. Якоюсь мірою можна вважати, що Юрій Афанасьєв підхопив цю лінію. Хоча його прогресивні погляди в Росії, на жаль, мало хто поділяє. І що характерно, серед цих людей немає жодного політика — ані опозиційного, ані тим більше провладного. Круглий стіл «Пострадянський простір: 20 років потому. Куди йдемо?» природно відповідав духу інтелектуальної традиції Чаадаєва, Герцена, Сахарова. Якщо хтось шукає конструктивного діалогу між Україною і Росією, то він був саме тут.
Це особливо важливо на фоні останніх програмних статей Володимира Путіна. У своїй статті «Росія. Національне питання» в «Независимой газете» прем’єр РФ написав: «Росія виникла і століттями розвивалася як багатонаціональна держава. Держава, в якій постійно йшов процес взаємного звикання, взаємного проникнення, змішування народів... Освоєння величезних територій, що наповнювало всю історію Росії, було спільною справою багатьох народів. Досить сказати, що етнічні українці живуть на просторі від Карпат до Камчатки». А скріплюючим ядром цієї багатонаціональної держави, на думку Путіна, звісно ж була, є і повинна бути російська культура!
— Росія не знає української історії і в своїй більшості знати не хоче, тому що справжня українська історія — велика проблема для нинішньої російської ідентичності, — зазначила Лариса Івшина і додала: — Сьогодні повинна бути сформульована повістка, щоб можна було остаточно зрозуміти: у Росії свої проблеми, в України — свої, їх, як чуму і холеру, потрібно лікувати у різних бараках. Мені дуже сподобалася реакція на ці слова Юрія Щербака, який відповів: «Як епідеміолог я це підтримую».
Недаремно на порядок денний круглого столу ми винесли запитання про те, на основі яких ідей інтелектуальні кола України та Росії можуть вибудовувати адекватні відносини між країнами в умовах загострення боротьби за ідентичність? Тому розмова про динаміку розвитку пострадянського простору переросла у розмову про історію, культуру, цивілізаційний вибір, врешті, те, що Юрій Афанасьєв назвав «основою основ».
Людина з глибоким розумінням Росії, Юрій Миколайович впевнений, що шлях до глибокої трансформації Росії можливий тільки через зміну способу мислення суспільства, «перекроювання» його основоположної матриці. Масштабність завдання, яке стоїть перед російськими інтелектуалами, окреслює і масштабність роботи, яку повинна здійснити Україна на шляху до повернення собі і світові своєї історії та відбудови державності.
Підсумовуючи чотиригодинне спілкування, Лариса Івшина зазначила, що, звичайно, остаточних відповідей на більшість поставлених запитань сьогодні дати неможливо, але головне — це процес мислення.
Думки, висловлені учасниками круглого столу, читайте у «Дні» найближчим часом.
