Коли держава впродовж років ретельно підтримується в режимі «перехідної економіки» i, відповідно, цілком по- тимчасовому управляється, — то норови суб'єктів влади всіх ешелонів — від нижчого до найвищого — вельми деградують. І вельми швидко настає момент, коли такі словосполучення, як «права людини», «Конституція» або «природне право» викликають або сумне похитування головою, або істеричний регіт — залежно від того, кому вони адресовані.
У нормальних країнах цей процес розбещення влади призводить до революцій. (О, ні-ні, не те, що ви подумали: я здебільшого мав на увазі якраз революції оксамитові та технологічні. Хоча… Але ні, ні!..).
У ненормальних… Утім, годі про сумне.
МАША Й ГАРАНТ
Мені поталанило жити тут 37 років і ніколи я не значився ні в списку відомих політиків, ні серед смертельно небезпечних для державності персон. Але за останні 10 років я не отримав поштою жодного нерозкритого листа. Безумовно, я розумів, що це — ніякі не спецслужби, а, принаймні, тітка Маша шукає в конверті гривню (рубель, долар — залежно від зворотної адреси). Мені саме так постійно й пояснювали: конверт, мовляв, був негабаритний (лежав з самісінького краю пачки; потерся на порох у процесі транспортування; саморозклеївся від спеки, після чого недбало самозаклеївся від холоду — можливі варіанти).
Проте менш бридко від цього не ставало. Через те, що, на відміну від тітки Маші, я з дурного розуму неодноразово читав місцеву Конституцію. А там чорним по білому було написано, що Держава, чиновником якої згадана тітка є, гарантує мені таємницю листування. Виходило так, що плювала тітка на Державу, як тільки хотіла.
Але з тітки Маші що візьмеш? Конституції вона, як уже згадувалося, не читала; про факт приєднання України до країн, що підписали Загальну декларацію прав людини, уявлення не має. Й чи існує вона (тітка) взагалі — нікому напевно не відомо.
А коли з'ясувалося, що згадана віртуальна тітка є лише останньою ланкою в довгому технологічному ланцюжку, за допомогою якого рідна Вітчизна з незапам'ятних часів, м'яко кажучи, переконується у відсутності пластикових бомб у поштових відправленнях — я, приміром, просто перейшов на пошту електронну, так званий «E-mail». Тим паче, що переважна більшість пошти останніми роками розповсюджується в електронному вигляді, й поштову адресу в Інтеренеті має кожна шанована організація.
Отож, із листоноші нічого не візьмеш.
Однак, коли Гарант Конституції за добу до закінчення «Перехідних положень» підписує Указ, згідно з яким у всій країні (при зовні цілком безхмарному небі) впроваджується режим тотальної перлюстрації — тут уже не знаєш, що й сказати. Через те, що, з одного боку, — в «Перехідних положеннях» ніде не записано, що Укази Президента можуть порушувати основні норми Конституції. А з іншого — перлюстраційні товариші так кинулися виконувати Указ ще до набуття ним чинності, що в серйозності намірів сумнівів не було.
КОВПАК ІЗ КОМЕНТАРЯМИ
А відразу — й не скажеш. Уміють у нас Укази називати так, що чорта з два майбутній аналітик розкопає за ключовими словами в заголовку. Наприклад: «Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності». Читаємо.
«З метою захисту інтересів держави в сфері зв'язку… постановляю:
1. Установити, що діяльність, пов'язана з наданням послуг щодо передачі даних у мережах зв'язку загального користування, може здійснюватися лише за наявності ліцензії, яка видається у порядку, встановленому законодавством.
2. Установити, що однією з ліцензійних умов надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів), послуг щодо передачі даних у мережах зв'язку загального користування та технічного обслуговування мереж теле-, радіо- i проводового мовлення в межах промислової експлуатації є укомплектування суб'єктом підприємницької діяльності-оператором зв'язку системи зв'язку, функціонування якої він забезпечує, спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку .
3. Покласти на Кабінет Міністрів України надання офіційних роз'яснень щодо цього Указу.
Президент України Л. КУЧМА. М. Київ, 27 червня 1999 року. №737/99
Стиль, як бачите, дещо сухуватий, і як завжди, можливі десятки тлумачень, тож авторство — поза підозрами. Неузгодження вийшло тільки з дорученням Кабміну: насправді ще не зрозуміло, хто кому «доручив». Вірніше — хто кому в останній, «пожежний» день підсунув на підпис. Тому що відповідна реакція Кабміну в особі службової записки завідуючого відділом інформаційних систем В. Фурашева — міністру Кабінету Міністрів А. Толстоухову датована, як не парадоксально, 09.06.1999 року (понад півмісяця ранiше Указу). І тут уже піднімається на поверхню справжня конкретика.
«Стрімке розповсюдження комп'ютерної мережі «INTERNET» в Україні , — гірко скаржиться товариш Фурашев пану Толстоухову, — в умовах відсутності чинних законодавчих і нормативних документів в цій сфері діяльності викликає глибоке занепокоєння. Хаотичний, неконтрольований розподіл інформаційних ресурсів; відсутність чіткої системи присвоєння адрес доменів, зокрема для органів виконавчої влади; відсутність відповідальності за інформацію, яка розповсюджується українськими провайдерами й користувачами цієї комп'ютерної мережі; нечіткість фінансових аспектів використання наявних каналів зв'язку; виключення з Закону України «Про підприємництво» процедури ліцензування використання й експлуатації мереж передачі даних потребує негайного втручання в ці процеси відповідних державних органів...»
Далі глибоко занепокоєний Фурашев зазначає, що відповідним Указом Президента («Про деякі заходи щодо захисту інтересів держави в інформаційній сфері» й Програмою діяльності Кабінету Міністрів України вже передбачена розробка 9 (дев'яти!!) законопроектів, які зарегулюють цю сферу діяльності аж до повної непрозорості. Однак, оскільки вони ще не ухвалені, а зарегулювати вже хочеться, то товариш Фурашев пропонує «негайно зайнятися вирішенням зазначених питань» «зацікавленим органам» центральної виконавчої влади й двом профільним комітетам.
Не слід думати, що «зацікавлені органи» залишилися байдужими. Як завжди у таких випадках, президентський указ плюс фурашевська стурбованість були витлумачені в найклінічнішому варіанті, з точки зору закону, і в найбезпосереднішому — з точки зору бізнесу. Незважаючи на те, що Указ ще не набрав чинності, за станом на кінець першої декади липня на провайдерів Інтернет — від центру й до самих до околиць — здійснили справжнісіньке нашестя місцеві представники СБУ. В руках у представників були теки, де лежали пропозиції про закупівлю спецобладнання в «поштовій скриньці» з київською адресою. Провайдерам пропонувалося негайно викласти по $20 тисяч за обладнання, здійснити його установку й забезпечити виділений канал зв'язку з представниками «Компетентних органів» — знов-таки за рахунок самих же провайдерів. І якщо в центрі товариші у штатському ввічливо посилалися на президентський Указ, то в регіонах відверто пояснювали, що у деяких категорій бюджетників сутужно із зарплатою…
Як говорили римляни в заплутаних випадках: «Шукай, кому вигідно». Із суто практичного боку державний механізм вкотре спрацював на власну кишеню. Схема — класична. Як тільки якась сфера виходить із зародкового стану без допомоги держави, тобто в ній починають обертатися такі-сякі гроші — одразу держава її й «ліцензує», тобто обкладає додатковим податком. І ставка цього додаткового податку є такою, що дрібні гравці на зазначеному ринку (на рівні приватних і малих підприємств) умить тонуть; великі — отримують клієнтуру дрібних, що розорилися, і утворюється щось на зразок монопольки з десятком опасистих гравців за істотного впливу держави. Впливу тим більшому, чим більшою мірою правляча коаліція примушує «гладких котів» (гладких — за місцевими мірками!) порушити міжнародне й місцеве законодавство, що може бути використане тими ж таки державними органами будь-якого моменту у разі «непокори». Заодно в примусовому порядку знаходяться споживачі спецобладнання, яке просто так, за здорового глузду й доброї пам'яті, ніхто б не купив. У результаті правляча коаліція підгрібає під себе ще одне «джерело споживання», забезпечуючи зайнятість апарату держслужбовців, що дедалі роздувається.
ЗАБУДЬТЕ ПРО ТАЄМНИЦЮ ЛИСТУВАННЯ
Однак у цьому разі тема істотно ускладнена порушеннями внутрішнього й міжнародного законодавства. Основна проблема в тому, що левову частку трафіка мережі Інтернет становить електронна пошта — E-mail. А застосування «спецобладнання» надає «товаришам у штатському» можливість отримати не тільки адресу відправника і адресу одержувача, а й зміст будь-якого листа. Причому «можливість» — це м'яко сказано: власне, вся маса листування буде гарантовано дублюватися на комп'ютери співробітників СБУ. А вони вже будуть чинити далі з цими листами так, як диктують їм їхні державний обов'язок і громадянське сумління…
Аналізувати, однак, передбачають не лише власне пошту. Контролю підлягатиме й увесь он-лайновий контент, у тому числі й статистика ваших звертань до інтернет- сайтів (інформаційних вузлів), так само, як і інформація, яка завантажена з цих вузлів. Рідна держава відтепер буде напевно знати, коли ви звернулися до інтернет-вузла Верховної Ради, щоб отримати свіжий прес-реліз, а коли «залізли» на гавайський порносайт. І які саме картинки й тексти (й на порносайті, й у Верховній Раді) вам припали до душі.
Залишається нагадати дещицю незначних законодавчих актів, про існування яких на момент підписання Указу № 737/99 Президент а чи забув, а чи, й взагалі про них не здогадувався. Це статті 3 і 15 Конституції України (в останньому випадку так і сказано: «Цензура заборонена»!); стаття 31 тієї ж Конституції («Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені тільки судом…»); стаття 12 Загальної Декларації прав людини («Ніхто не може зазнавати довільного втручання… в таємницю його кореспонденції»); статті 8 і 10 Європейських конвенції з прав людини, що ратифікована Законом ВР № 475/97-ВР від 17.07.97; ст. 17 і 18 Міжнародного Пакту про цивільні й політичні права, ратифікованого постановою ВР 582-12 від 25.12.90; стаття 9 аб. 2, стаття 23 (Забороняється збирати відомості про персону без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом), ст. 31 і 37 (аб. 5), 38, 44, 50 (аб. 2) Закону України про інформацію… І, швидше за все, це ще не кінець.
Порушення вказаного шерегу визнаних усім світовим загалом положень свідчить як про норов у «верхах», так і про сучасне українське трактування поняття «патріотизм», оскільки всі подібні рішення випускаються не інакше, як «з метою захисту інтересів держави». Держава постулювалася як кишеня; слід розуміти, що всі патріотичні пориви виходять із того ж.
Інакше могло б бути, якби діячі, котрі випускають укази й трактування, достатньо розумілися на «регульованому» питанні. Однак на основі процитованого листа пана Фурашева до такого висновку дійти не можна. Цей лист свідчить не тільки про той сумний факт, що завідуючий відділом інформаційних систем Кабміну не розуміє загальнофілософської сутності феномена Інтернет як вільної, нерегульованої й непідконтрольної міжнародної мережі обміну даними, а й те, що він не розуміється навіть на конкретних технічних деталях. А то б він знав, що чітка система привласнення доменних адрес існує, й фізично грунтується на роботі міжнародного комітету RIPЕ, а ідеологічно — на присвоєнні відповідних регіональних чи спеціалізаційних префіксів у інтернет-адресі (наприклад, gov — для урядових, mil — для військових, com — для комерційних установ). Інакше б він розумів, що провайдери не можуть нести відповідальність за транзитний інформаційний трафік. А то б він усвідомлював, що «негайне втручання в ці процеси відповідних державних органів» призведе не до поліпшення ситуації, а до банкрутства дрібних провайдерів (для яких $20 тисяч — небачена сума), згортання Інтернет в Україні і до подальшого відставання місцевих інформаційних структур (які й без того розвиваються черепашачим кроком) від міжнародного рівня.
Але товариш Фурашев, як нам відомо, — фахівець у галузі авіації. Отож, ні до чого йому читати спеціальну літературу: на такій державній посаді досить, вочевидь, і голого патріотизму.
РАЙДУЖНІ ПЕРСПЕКТИВИ
Який же розвиток подій можна прогнозувати, якщо в ВР не знайдеться фахівця, котрий розуміє весь ланцюжок наслідків ухвали Указу № 737/99?
У деяких посттоталітарних країнах — Росії, наприклад, контроль трафіка Інтернет був нав'язаний провайдерам подібними ж методами. Але є й відмінності: як правило, це робиться за рахунок держбюджету, а не за рахунок провайдера, й не у кожного провайдера, а на магістральних каналах, тобто на нечисленних підприємствах, що забезпечують провайдерам надання каналів зв'язку. Коротко кажучи, стосовно української ситуації: хочете плювати на власну Конституцію й читати чужі листи — то посадіть спецвідділ до Укртелекому з одним комплектом обладнання на всю ширину каналу, й не морочте голову представникам кінцевого сервісу…
На жаль, така ситуація для українського чиновника неприйнятна, бо ж обладнання доведеться купувати за свої гроші, й тільки один раз. Згідно з Указом же, установка спецобладнання є неодмінною умовою отримання ліцензії. Отже, кожен підприємець, котрий захоче зайнятися наданням інтернет-сервісу, платитиме, й той самий інформаційний трафік аналізуватиметься чимало разів на різних етапах (тому що дрібніші провайдери орендують частину каналів зв'язку у більших). Зрозуміло, що оскільки структура провайдерів розгалужена, то банкрутство найдрібніших не врятує від відповідного розширення відділів, які займаються аналізом трафіка (перлюстрацією листів, простіше кажучи) в компетентних органах. Усім їм потрібно буде платити зарплату — відчуваєте?..
А враховуючи те, що вже зараз найчесніші провайдери рекомендують корпоративним і приватним користувачам «закривати» критичну пошту шифрами з «відкритим ключем» завдовжки 128 біт і більше — то факт, що органам незабаром знадобиться й набагато потужніше обладнання… Бачите, спосіб шифрування «відкритим ключем» із кодом доволі великої довжини настільки надійний, що мейнфреймам і комп'ютерним мережам спецслужб доведеться впродовж кількох тижнів «напружуватися» над кожним зашифрованим електронним відправленням, яке їх зацікавило. Й за рахунок кого вони купуватимуть нове дороге обладнання, щоб справитися з цією напастю? Правильно, за рахунок провайдерів і користувачів. Або буде ініційовано Закон про заборону використання програм шифрування, що ще раз продемонструє ставлення українського чиновництва до прав людини й Конституції…
Незрозуміло тільки, як Україна вступатиме в європейські структури й отримуватиме стабілізаційні кредити на фоні інформаційного терору, що розростається всередині країни? Бізнес — бізнесом, монополії — монополіями, а імідж усе-таки зберігати потрібно?
Ото не отримав би в додаток до шостого місця на п'єдесталі світових гонителів преси наш Президент якого-небудь гідного місця в списку порушників прав людини. Надто образливо буде. Бо ж ми все-таки держава демократична. Нехай не за фактом, а лише за Конституцією...
ДО РЕЧІ
Учора фракція «Реформи — Конгрес» заявила, що парламент повинен терміново розглянути й відхилити указ Президента «Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності», котрий зобов'язує операторів зв'язку купувати спецзасоби для знімання інформації, повідомляє Інтерфакс-Україна.
Фракція вбачає в цьому порушення Конституції і прав людини й переконана в небезпеці спроб контролювати доступ до мережі Інтернет — кожен користувач Інтернету зможе опинитися «під ковпаком спецслужби», побоюються депутати.
