Результати голосування із конституційної реформи, що відбулося 8 квітня, для більшості спостерігачів стали певним сюрпризом. Адже очікувалося, що парламентська більшість в альянсі з лівими фракціями все-таки доведе до переможного кінця цей проект. Із формально статистичного погляду, потенціал приблизно в 320 голосів для цього вони мали. Було очевидно, що деякі «більшовики»-мажоритарники, скривджені введенням пропорційної виборчої системи, не підтримають конституційну реформу. Але, з іншого боку, влада має багатий досвід та інструментарій роботи з нерішучими депутатами.
Проте чим ближчий був день голосування, тим більше виникало сумнівів. Укотре завагався О. Мороз. З’явилися ознаки консолідації «мажоритарної опозиції». Вже в день голосування з самого ранку ходили чутки, що для проходження реформи не вистачає 2—3 голосів. З гостьової гальорки було видно, що в залі відсутні деякі відомі представники більшості. Це підтвердилося, коли за наполяганням опозиції почали звіряти списки відсутніх.
У результаті за конституційну реформу проголосували 294 народні депутати. Це, до речі, менше, ніж підписали законопроект № 4105 на момент його реєстрації у вересні 2003 року. Не вистачило шести голосів. У чому ж причини?
Навіть побіжний аналіз результатів голосування показує, що левову частку тих, хто «завалив» конституційну реформу 8 квітня, становлять депутати-мажоритарники. Ініціатори реформи явно недооцінили потенціал опору цієї частини депутатського корпусу. Очевидно, очікували, що, попри невдоволення стосовно введення пропорціоналки, мажоритарники все-таки звично підкоряться авторитету Президента й інстинкту самозбереження та проголосують за внесення змін до Конституції. Проте «буйних» і «непримиренних» виявилося десь втричі більше, ніж очікували. Приниження мажоритарників пропорційкою відгукнулося для парламентської більшості 8 квітня. Чимала частка провини за це лежить і на лівих. Адже варіанти компромісу щодо виборчої системи були, але їх проігнорували. Фракції КПУ та СПУ зайняли гранично жорстку позицію. Парламентська більшість пішла на всі можливі поступки. З Мороза буквально пилинки здували, тільки б він в останній момент не «з’їхав» із конституційної реформи. У результаті «з’їхали» інші люди.
Друга важлива причина — збільшення кількості депутатів, котрі вагалися між «Нашою Україною» та парламентською більшістю. Деякі прагматичні парламентарії вже почали «розкладати яйця» у два кошики. Голосування 8 квітня це наочно показало. Якщо не брати до уваги праві фракції («Наша Україна» і БЮТ), то конституційну реформу не підтримали в тій або іншій формі (відсутність, неголосування тощо) 35 народних депутатів. Із них половина (17 осіб) є позафракційними. Ще 15 депутатів належать до фракцій і груп, які входять до парламентської більшості. Майже десяток «прихованих опозиціонерів» — це «вихідці» з «Нашої України», які з різних причин залишили фракцію В. Ющенка. Неголосування за реформу може стати для них своєрідною індульгенцією з боку лідера «Нашої України».
Дуже показово, що нерішучі почали організаційно оформлятися. Першим кроком на цьому шляху стало створення напередодні голосування із конституційної реформи депутатського об’єднання «Громадянська позиція», до складу якого ввійшли позафракційні депутати, деякі члени фракцій більшості, а також три депутати з «Нашої України». Із 26 депутатів, які записалися до цього об’єднання, конституційну реформу не підтримали 13 осіб, у тому числі 4 позафракційних та 6 членів фракцій більшості.
У багатьох із тих, хто не підтримав конституційну реформу, напевно, були і якісь особисті мотиви.
Ще одна гіпотеза про причини невдачі голосування щодо конституційної реформи: хоч як це парадоксально, але, можливо, визначальну роль зіграла відсутність напередодні голосування чіткого, недвозначного і досить жорсткого посилання з боку головного ініціатора конституційних перетворень Л. Кучми про необхідність підтримати реформу. Але необхідно брати до уваги й іншу обставину: провал реформи — це прямий удар по авторитету Президента та явний психологічний бонус для його опонентів.
Якщо вже йдеться про гіпотези, що пояснюють результати голосування 8 квітня, пошлюся також і на ірраціональні чинники. Автор цих рядків — переконаний раціоналіст, проте вимушений визнати, що в політиці (як і в інших соціальних процесах) іноді діють майже містичні обставини. Схоже, що в Страсний тиждень зірки явно не сприяли конституційній реформі. Вранці в день голосування в розмові з колегами я звернув увагу на те, що напередодні в Лізі чемпіонів програли практично всі фаворити. У неділю програв свій поєдинок і Володимир Кличко. Відвернулися боги (зірки) від фаворитів. Проте цю сентенцію можна сприймати і як жарт.
Що буде з конституційною реформою далі?
Ризикну припустити, що Верховна Рада може повернутися до цього питання зовсім скоро. Для цього є й деякі формальні юридичні підстави — плутанина з номером законопроекту, поставленого спікером на голосування ввечері 8 квітня, порушення процедури голосування щодо конституційної реформи, заздалегідь схваленої парламентом. Нагадаю, що Верховна Рада ухвалила постанову про процедуру голосування з проекту конституційних змін, що наказувала голосувати за даний проект без вилучень і доповнень. Проте голосували постанову парламенту з пропозиціями О. Мороза за заключними положеннями законопроекту, які не проходили обговорення в ВР й експертизу Конституційного Суду.
З іншого боку, є положення статті 158 Конституції України, згідно з якою «законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядала Верховна Рада, але закон не прийняли, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік із дня прийняття рішення щодо даного законопроекту». Очевидно, що опозиція протестуватиме проти повторного голосування щодо конституційного законопроекту, посилаючись на цю норму.
Цю юридичну колізію в кінцевому результаті може вирішити тільки Конституційний Суд. Але, думається, вирішальну роль у можливості повторного голосування із конституційної реформи зіграють не правові, а суто політичні чинники. Передусім — позиція Президента. У разі провалу конституційної реформи може розвалитися парламентська більшість, а опозиція отримає на президентських виборах додаткову психологічну та політичну перевагу.
Резерви для того, щоб набрати необхідні 300 голосів при голосуванні за конституційну реформу, є. За послідовної «індивідуальної роботи» серед тих членів парламентської більшості та позафракційних депутатів, які не підтримали реформу 8 квітня, можна додатково знайти 10—15 голосів. Але при цьому ж треба і не розгубити й голоси тих, хто за реформу проголосував, але не був до кінця впевнений у правильності свого вибору. Тому для підтримки реформи знадобиться гранична мобілізація всіх сил парламентської більшості.
Може також прийти черга запасних варіантів у вигляді законопроектів № 4180 та № 3207 1.Вони пройшли експертизу Конституційного Суду. Але їх не голосували в парламенті. А це означає, що за такого розкладу доля конституційної реформи може бути вирішена тільки на наступній парламентській сесії. Здавалося б, у цьому випадку реформа не має жодних шансів на успіх. Але… уявімо собі такий фантастичний варіант. Друге й остаточне голосування щодо конституційної реформи відбудеться одразу ж після президентських виборів, коли буде відомий їхній переможець. І хто знає, чи не об’єднаються в єдиному пориві всі опоненти нового глави держави для того, щоб обмежити його владу?
Можливий і варіант «малої політичної реформи». Замість конституційних змін парламент приймає закон про президента України та закон про Кабінет Міністрів, у яких жорстко регламентують повноваження глави держави, його адміністрації, новий порядок формування уряду тощо. Звичайно ж, закон — це не Конституція, його змінити легше. Але й це не так просто, особливо якщо в парламенті новий президент не матиме своєї більшості.
Хоч як би склалася доля законопроекту №4105, гра та боротьба навколо політичної реформи триватиме. Характерно, що «Наша Україна» вже висловила готовність підтримати законопроект №3207-1. Адже цей проект обмежує повноваження Президента ще більшою мірою, ніж законопроект №4105.
Отже, реформа політичної системи не втратить своєї інтриги. Можливо, фінальну крапку в її епопеї поставлять тільки після парламентських виборів 2006 року.
