Останні дні Україна живе під враженням від продажу «Криворіжсталі». Чи можна абсолютно однозначно оцінити наслідки цієї операції для нашої країни? Так, ми маємо тепер можливість залатати бюджетні дірки. Так, іноземні інвестори, представник яких переміг у конкурсі, отримали позитивний сигнал і тепер, можливо, не так боязко вкладатимуть гроші в нашу економіку, створюючи тут робочі місця, привносячи свою корпоративну культуру, передовий менеджмент і сучасні технології. Питання в тому, чи зможе (на рівних, тобто без підтримки власної держави) конкурувати з потужним, досвідченим, а головне — цивілізованим іноземним інвестором не тільки середньостатистичний вітчизняний виробник, а й великий вітчизняний капітал (його в нас останнім часом люблять усе менше)?
Оптимісти стверджують: будь-яка конкуренція корисна, а її обмеження шкодить економіці. І це дійсно так. Але не там, де йдеться про міжнародну конкуренцію. Не дарма ж у всьому світі, де однозначно вітають конкуренцію на рівні споживчих товарів, тут- таки згадують про патерналізм, щойно мова заходить про стратегічні галузі, де, як правило, командує великий капітал. Як стверджують експерти «Дня», ніхто у світі не продає стратегічні підприємства без того, щоб залишити собі золоту акцію, що дозволяє приймати всі найважливіші рішення в інтересах країни. Патерналізм держави виявляється також і в тому, що іноземним інвесторам пропонуються пакети не більш як 20% акцій. Це обмежує ймовірність монополізації вітчизняної економіки, що особливо небезпечно, коли це може йти від іноземного інвестора.
У іншому разі не виключено, що вітчизняний великий капітал просто виштовхнуть iз власної країни. Чи не зміниться внаслідок цього в гірший бік економічна географія та соціальний зріз України, чи не перейдемо ми з претендентів на повноцінну європейськість у розряд постійних мешканців периферійної зони світової економіки? Чи не доведеться державному органу, покликаному займатися підтримкою підприємництва, займатися виключно українським — малим і середнім бізнесом?
Трохи більш як рік тому Центр економічного розвитку за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» випустив книжку «Формування великого приватного капіталу в Україні» (Автори О. І. Пасхавер, Л. Т. Верховодова, Л. З. Суплін) . На час виходу цієї книжки ситуація навколо великого капіталу, який тепер у більшості випадків заведено характеризувати лайливим словом «олігархічний», ще не загострилася, але автори вже явно щось відчували (в книжці досліджені конфігурація відповідних бізнес- груп, джерела їхніх прибутків, роль у трансформації суспільства) та попереджали... «...Слід розуміти, що великий капітал — це енергія економіки суспільства, — роз’яснювали експерти. — Як енергія він нейтральний, результати його функціонування можуть мати і негативний, і позитивний характер. Усе залежить від ефективності контролю з боку суспільства. Чим швидше суспільство це усвідомить, тим швидше й надійніше зможе захиститися від негативних наслідків, нарощуючи позитивні дії великого капіталу».
На жаль, ці ідеї не набули широкої популярності. Але тепер їх, схоже, саме час нести в маси, окрилені успіхом перепродажу «Криворiжсталі». Великий чужий, пардон, іноземний капітал, на відміну від власного, здається нам ідеальним партнером суспільства. Опитування, здійснене одним iз телевізійних каналів цю тенденцію днями дуже переконливо продемонструвало. Коментуючи це, радник Президента й голова Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер пояснив громадянам, що вони ідеалізують іноземного інвестора, що він грає за цивілізованими правилами тільки в себе вдома. А у нас дуже швидко освоює місцеві «звичаї»... Крім того, запустивши в індустріальний сектор економіки великого інвестора, прибутки якого, по суті, можна порівнювати з нашим державним бюджетом, чи не ризикуємо ми законсервувати в нинішньому вигляді устрій нашої економіки, тоді як у світі дедалі більше місця займають інформаційні технології та економіка знань — новий передовий лад, що дедалі більше освоюється людством?
Так що ми маємо деякі підстави сприймати масований прихід іноземного капіталу, якому наш уряд створює найсприятливіші умови для входження в Україну, не без певного скепсису. Щоправда, експертні оцінки в цьому питанні дуже різняться. Наприклад, експерт компанії MARTIN group Олексій Данілін піддає сумніву можливість виконання компанією Mittal Steel інвестиційних зобов’язань щодо розвитку комбінату «Криворіжсталь» і забезпечення соціальних гарантій для працівників комбінату. Заява Лакшмі Міттала про те, що на комбінаті «Криворіжсталь» не проводитимуться масові звільнення, зазначає експерт, не в’яжеться з глобальною стратегією компанії щодо подальшого скорочення промислового персоналу в процесі раціоналізації виробництва, а також з прецедентами досить напружених стосунків керівництва Mittal Steel з трудовими колективами в Казахстані, Польщі і ПАР. На думку Даніліна, викликає підозру також той факт, що компанія, яка славиться своєю стратегією скуповування відносно дешевих активів, пішла на таку високу аукціонну ціну (24,2 млрд. грн., або $4,79 млрд.), знаючи про потенційні політичні ризики в Україні й досить нестабільний розвиток її економіки. За оцінкою експерта, інтерес викликає й вихід з торгів консорціуму «Індустріальна група» на ціні в 24,1 млрд. доларів. Експерт передбачає, що корпорація ІСД таким чином зробила жест у бік Mittal Steel, давши їй «зелене світло» в Україні в обмін на поступки на ринках Західної Європи.
Проте загальний настрій у експертному співтоваристві сьогодні більш оптимістичний. Аргумент в 24,2 мільярда, мабуть, не може не діяти навіть на найбільш поінформованих і патріотичних людей.
КОМЕНТАРI
Iгор МІТЮКОВ , екс-посол України у Великій Британії, екс-міністр фінансів:
— Вплив приватизації «Криворіжсталі» на конкуренцію в цьому секторі буде позитивним. Сфери впливу та ринки між металургійними підприємствами України, які працюють досить успішно, вже розподілені, й конкуренції одне з одним на зовнішніх ринках не спостерігається. А щодо конкуренції в організації виробництва, то сподіватимемося, що новий власник «Криворіжсталі» може привнести додатковий досвід менеджменту. Гадаю, що найближчі півроку — рік покажуть, наскільки інвестор зацікавлений у подальшому розвитку підприємства, а не лише в простій експлуатації наявних потужностей. А те, що національний інвестор у цьому конкурсі не зміг перемогти, не треба розглядати як сигнал про те, що його піддали дискримінації, та про більш обережний підхід до інвестицій усередині країни. Я думаю, що уряд зможе довести протилежне, для чого він має відповідні інструменти. І не треба забувати, що національний інвестор родом з України й краще орієнтується в політичних та інших ризиках у нас. У цьому його перевага, яка зрівнює шанси сторін. А успішна приватизація може дозволити уряду вести більш ліберальну фіскальну політику й не сподіватися на нарощування податкового тиску на бізнес. У цьому може бути основна вигода вітчизняного учасника конкуренції від приватизації «Криворіжсталі».
Василь ЮРЧИШИН , директор економічних програм Центру ім. Разумкова:
— На жаль, не можу сказати, що всі процеси щодо «Криворіжсталі» завершені. Тому в короткостроковому плані продаж «Криворіжсталі» на рівень конкуренції в Україні прямо не вплине (принаймні, до того як стане зрозуміло, куди йдуть судові процеси). У довгостроковій перспективі цей продаж не мав би мати негативного ефекту стосовно конкуренції. Адже вона вказує, що Україна начебто хоче провести процес приватизації відкрито й допускати якомога ширше коло учасників, будувати інститут ефективного приватного власника. І це може дати позитивні результати. Але все залежить від того, чим усе це закінчиться. Особисто я боюся, що це (продаж «Криворіжсталі». — Ред. ) — лише початок. Капітал, як відомо, не має національності. І якщо наші інвестори мають у своєму розпорядженні кошти, щоб купувати об’єкти за кордоном, то, сподіватимемося, що вони працюватимуть у тих же або навіть кращих умовах. А якщо десь використовуватимуться протекціоністські заходи, то вони, як завжди і скрізь, викликатимуть занепокоєння інвесторів. Усі знають: гроші йдуть до грошей. І якщо економіка у нас зростатиме, будуть і інвестиції, як власні, так і зовнішні.
Анатолій ОТЧЕНАШ , керівник фінансової групи «Автоальянс»:
— Конкуренція в нашій металургії зростає, і, я думаю, продаж «Криворіжсталі» цьому тільки сприятиме. Проблема буде лише в тому, щоб домовитися про скоординовані дії, але Україна від цього, звісно, не програє. Адже сил у цій галузі з приходом великого виробника в країнi побільшало. Мій прогноз, що загалом для країни конкурс щодо «Криворіжсталі» матиме нормальні наслідки в розвитку конкуренції. Хоча конкуренція капіталів буде жорсткою, бо ліміти країни, очевидно, переглянуть і перекроять. Але наші великі підприємства вже мають свою мережу дистрибуції, що дещо знизить гостроту конкуренції, яка все одно зростатиме. Я впевнений, що наші компанії конкуренцію витримають. А з іноземним інвестором мусять домовитися — дуже багато є точок спотикання. Кожен має зважати на інтереси іншого. Чи буде це легко? Отримає поштовх до розвитку й профспілковий рух, адже треба буде домовлятися з новими власниками. У випадку «Криворіжсталі» — серйозний виклик для країни. Операція з транснаціональною компанією дозволить Україні набути досвіду спілкування з такими структурами. Це відкриває шлях до Європи, куди ми вже не перший рік прагнемо потрапити.
