19 червня канадський сенат одноголосно прийняв клопотання до уряду Канади, закликаючи його визнати український Голодомор-геноцид 1932—1933 рр. Клопотання, подане з ініціативи сенатора Андрейчука, містить заклик визнати український Голодомор-геноцид 1932—1933 рр. і засудити будь-які спроби заперечення чи спотворення історичної правди, яка полягає у тому, що це був саме геноцид, а також встановити день пам’яті жертв Голодомору в четверту суботу листопада. Крім того, клопотання пропонує всім канадцям, зокрема, історикам, працівникам освіти і парламентаріям, внести правдиві факти про український Голодомор до канадських історичних документів і в майбутні навчальні посібники.
Сенатор Андрейчук висловила задоволення і вдячність Сенату за його розуміння важливості цього трагічного періоду. «Клопотання — це великий крок до того, щоб було почуто потерпілих від голоду-геноциду», — відзначила вона. «Я не можу передати вам, як багато людей у Канаді, Україні та в інших місцях вдячні вам за цей крок. Хочу висловити вдячність Конгресу українців Канади й іншим канадцям за їхню рішучість і докладені зусилля, щоб нікого з потерпілих у результаті цієї трагедії не забули».
Канада знову продемонструвала, що Україна не має надійнішого друга і що українська громада Канади зробила все можливе, щоб зміцнити цю дружбу і допомогти землі предків. Наведені вище слова канадського сенатора Рейнелл Андрейчук свідчать про важливий крок не тільки у справі відновлення історичної справедливості, але й у тому, щоб допомогти Україні усвідомити свою трагічну історію. Намагаючись тут, в Україні, усвідомити її сьогоднішні проблеми, ми розуміємо, що їх не можна відділити від незліченних збитків, завданих українському народу в сталінську епоху. Ми вдячні канадському Сенату за визнання Голодомору-геноциду в Україні, сенатору Андрейчук за здійснену нею величезну роботу, а найбільше — українській громаді за її невпинні зусилля, здійснені, щоб підштовхнути Верхню палату канадського парламенту до цього кроку.
Нинішня кампанія за позбавлення кореспондента «Нью-Йорк Таймс» Уолтера Дюранті Пулітцерівської премії 1932 року також розпочалася у Канаді. Професор Любомир Люсюк задумав цю кампанію і заручився підтримкою українських організацій у США та Канаді, які завалили Пулітцерівський комітет листами і листівками, у яких йшлося, що, якщо залишити цю нагороду в журналіста, відомого як перший сталінський «піарник» в англомовній пресі, це буде зрадою ідеалів, яким повинна служити ця премія, і плямою на репутації «Нью-Йорк Таймс». Завдяки зусиллям зарубіжних українців кілька відомих західних видань також підтримали кампанію щодо позбавлення Дюранті Пулітцерівської премії. Історію цього, мабуть, найбільшого маніпулятора, якого знала журналістика, ви зможете прочитати в одному з найближчих номерів «Дня». Тим, хто не хоче чекати, варто поки що звернутися до книги Саллі Дж. Тейлор «Апологет Сталіна. Уолтер Дюранті, людина «Нью-Йорк Таймс» у Москві» (Лондон і Нью-Йорк, Оксфорд Юніверсіті Прес, 1990).
