Наприкінці минулого тижня мав завершитися — не можна сказати, що добром, але мусив так-сяк добігти фіналу — конфлікт навколо посади першого керівника Донецького національного університету. Проте ситуація, заклавши несподіваний віраж, остаточно вийшла з-під контролю тих, хто її ініціював.
Нагадаємо, 29 липня п. р. в шахтарську столицю без особливого розголосу прибув міністр освіти Дмитро Табачник та, несподівано з’явившись у ректорському кабінеті місцевого університету, запропонував його власникові, професору Володимиру Шевченку, полишити посаду «за власним бажанням». Виконуючим обов’язки ректора водночас було призначено декана обліково-фінансового факультету ДонНУ Петра Єгорова.
Пізніше керівник Міносвіти в коментарях для преси пояснив, що з Шевченком, який очолював провідний донецький виш протягом кількох останніх десятиліть, вирішено не подовжувати контракт «з професійних міркувань». Нарочита розмитість такого формулювання викликала зливу неофіційних версій. Опальному керівникові приписували все що завгодно — від участі в потужному хабарницькому синдикаті до українського буржуазного націоналізму (хоч як це дивно, на Донбасі горезвісний совковий термін живе та пасеться досі). Проте жодне з таких припущень не витримало перевірку реаліями. Скажімо, столичні високопосадовці та представники місцевої донецької влади неодноразово наголошували на тому, що екс-ректорові гарантовано залишається посада керівника найбільшої кафедри на його рідному математичному факультеті. Зрозуміло, в разі, якщо Шевченка вирішили б зробити офірним цапом-выдбувайлом у розгорнутій нині зразково-показовій кампанії боротьби з корупцією, такого утішливого призу йому близько не припало би.
Широкого розголосу в Україні набула свого часу історія з ініціативою студентів ДонНУ про присвоєння вишу імені його славетного випускника Василя Стуса. Ворожо налаштовані до геніального українського поета деякі університетські працівники, набиті лже-міфами, проросійські громадські організації Донецька та навіть представники владних структур влаштували такий шалений опір ідеї, що зрештою все ледь не закінчилося перейменуванням університету на честь... колишнього секретаря обкому КПРС Володимира Дегтярьова. Проте перший університетський керівник Володимир Шевченко (який, до речі, за сумісництвом очолював обласну «Просвіту») зумів витримати паузу, не втрутившись у запеклий конфлікт, аби вочевидь не попсувати стосунки із тими, від кого залежала його особиста кар’єра.
КОРПУС НА КІН
Ось так потроху вичерпувалися умоглядні версії кадрового конфлікту — і справа неквапом йшла до перевиборів, обумовлених статутом ДонНУ (що, мабуть, цілком збігалося з планами організаторів кадрової рокіровки). Втім, зненацька офіційний кандидат на посаду, вже згадуваний виконувач обов’язків ректора П. Єгоров надав скандалу нового поштовху. Та ще якого!
Виступаючи на агітаційних зборах працівників вишу, претендент на керівну посаду заявив, що планує на місці першого, найстарішого університетського корпусу збудувати багатоповерхівку, куди згодом має переселитися філологічний факультет. Мовляв, будівля філфаку стара, зношена, час подбати про викладачів та студентів. «Ви скажете, звідки ми гроші візьмемо, — переконував він. — Повірте, це буде безкоштовно. Через два, максимум три роки вже стоятиме коробка... Ми заплатимо лише за обладнання, яке захочемо туди поставити: столи та кондиціонери».
У продемонстрованій Єгоровим фотографії майбутньої 24-поверхівки присутні впізнали бізнес-центри, вже зведені в двох престижних точках «шахтарської столиці» будівельною корпорацією «МАКО». Одним із засновників останньої є, як широко відомо, старший син Президента Олександр Янукович.
Цілком передбачувано по вітчизняних інтернет-сайтах блискавкою розлетілася звістка про те, що в Донецьку, можливо, готуються зрівняти із землею історичну будівлю, фасад якої прикрашено пам’ятною дошкою з барельєфом В. Стуса, а також позбавити вищий навчальний заклад спортивних майданчиків, басейну. Персонам місцевої влади довелося в терміново виправляти ситуацію. Зокрема, міський голова Донецька Олександр Лук’янченко висловився різко: «У виборчій кампанії можна все показувати, але реалізувати це складно. У середньому адміністративна, академічна будівля коштує сьогодні 1200—1400 доларів за квадратний метр. Для того, щоб будувати 24-поверховий будинок, по тисячі квадратних метрів поверх, давайте помножимо на 24 тисячі — скільки це буде мільйонів? Де їх узяти?».
Петро Єгоров захищався, як міг. На сайті ДонНУ у відкритому доступі з’явився лист з ТОВ «Архбудпроект», в якому керівник цієї приватної організації Олександр Ротач офіційно пропонував керівництву Донецького університету подарувати проект відповідної будівлі. Згідно з визнанням автора листа, проектна документацію коштує 8 млн. грн, проте метою фірми є «тиражування наших ідей-проектів, зокрема й на безкоштовній основі».
Чесно кажучи, документ більше породжував знаків запитання, ніж знімав їх. «Як стало відомо нашій архітектурно-будівельній компанії, — писав О. Ротов, — корпус №1 Національного університету перебуває в аварійному стані». Але із висновків будекспертиз, також наявних на інтернет-сайті ДонНУ, витікає, що насправді аварійним визнано інший, головний корпус університету, до речі, також висотний, збудований у 1970-ті роки минулого сторіччя. То, може, через дефіцит часу помилково заходилися зносити зовсім не ту будівлю?
Незалежні експерти в Донецьку твердять, що спорудження ще одного бізнес-центру посеред університетського кварталу не має сенсу хоча б з тієї причини, що зараз у місті відчутне «перевиробництво» офісних площ, непроданими чи в пошуках орендарів стоять десятки щойно зведених будівель. Вкладати мільйони в нову споруду, та ще з таким розголосом — з якої б то причини?
ТАЄМНИМ ГОЛОСУВАННЯМ
Так чи інакше, а чудернацька «історія з корпусом» яскраво відрекомендувала офіційного кандидата на ректорське крісло Донецького університету. У передчутті можливої поразки влада вдалася до неприкритого пресингу. Зі старим ректором Володимиром Шевченком, який був також демонстративно висунув свою кандидатуру, відповідно «попрацювали». Після чого Володимир Павлович самоусунувся від виборів, заявивши, що не бажає робити рідному колективові зле.
Напередодні виборчої конференції у ДонНУ зі столиці прибуло підкріплення в особі заступника міністра освіти та науки Євгена Сулими. Мимохідь київський високопосадовець зробив «контрольний постріл» по старому керівникові вишу, проінформувавши університетську громадськість про порушення кримінальної справи, пов’язаної з корупцією. Втім, чи причетний до того персонально Шевченко чи йдеться про розслідування «за фактом», сказано не було. «Мене повідомили вчора... Це все, що я можу сказати. Далі я не вникаю». Тобто: розумійте, як хочете.
Та не допомогло. Коли після бурхливих дебатів і обговорення пізно ввечері у п’ятницю нарешті було розпечатано урни для таємного голосування, виявилося, що з присутніх 288-ми делегатів конференції трудового колективу П. Єгорова підтримало лише 89 осіб, за альтернативного кандидата (якого до останнього моменту вважали «технічним») Юрія Лисенка проголосувало 138 осіб. Проти всіх проголосували 53 делегати.
65-річний професор, завідувач кафедри економічної кібернетики Ю. Лисенко в донецькому універі має славу типового академічного дослідника. Йому приписують крилату фразу: «Управління мусить бути авторитетним, проте його не можна робити авторитарним», — що, мабуть, певним чином пояснює, чому на цій кандидатурі зупинилися симпатії колективу. Але, з другого боку, переможець конкурсу вочевидь не має достатнього адміністративного досвіду, він ніколи не керував навіть факультетом. Тож украй важко передбачити, чи виграє величезний економіко-господарчий комплекс Донецького національного університету від такої зміни діючої особи у «фотелі номер один». Тепер слово за галузевим міністерством — саме там мають остаточно затвердити кандидатуру нового ректора. Можливі два варіанти подальшого розвитку подій. Перший: «там наверху» забажають якомога скоріше прикрити гучну історію, передавши важелі управління вишем професору Лисенку. Як альтернатива переможця університетського конкурсу почнуть пресувати, аби примусити відмовитися від посади та запустити ректорську карусель по новому колу. Власне, вже найближчі дні покажуть, який варіант дій обрано.
«БАЧУ ЗЕМЛЮ!»
Між тим, нерозв’язаним залишається, навіщо знадобилося усувати старого керівника донецького університету В. Шевченка. Згідно з усталеною думкою багатьох причасних до нинішнього скандалу осіб, конфлікт таки викликаний земельним питанням. Утім, не йдеться про ділянку, що займає «стусівський» корпус ДонНУ. Зовсім неподалік від міського центру у зеленій зоні так званих міських ставків розташоване університетське студентське містечко з комплексом гуртожитків. Територія надзвичайно приваблива для подальшої забудови.
Зокрема, як розповідає заступниця професора Шевченка по місцевій «Просвіті» донецька правозахисниця Марія Олійник, ДонНУ протягом останніх років веде виснажливу правову війну проти приватного підприємства, яке незаконно почало зводити серед студмістечка торгово-розважальний комплекс із магазином алкоголю. Минулого літа Марію Василівну мало не побили, коли вона намагалася сфотографувати незаконне продовження робіт на об’єкті.
«Причина звільнення Володимира Павловича чисто бізнесова: він не давав дерибанити землю й майно університету. А зараз, розправившися з ректором, бандюки продовжать захоплення землі», — безкомпромісно формулює М. Олійник.
Уточнимо: йдеться не лише про супершинок, будівництво якого університет намагається припинити через суд. Навколо міських ставків останніми роками, як гриби, виростають об’єкти елітної забудови. Ці, за іронічним визначенням городян, «вулиці Дем’яна Бідного», з власними гранітними набережними, алеями екзотичних дерев та навіть вертолітними майданчиками, вже повністю оточили найбільший — Третій ставок. На черзі Другий, зелені береги якого й належать студмістечку.
P. S. На прохання «Дня» прокоментувати ситуацію, що склалася навколо ДонНУ, у Міністерстві освіти та науки, молоді та спорту відповіли, що у зв’язку з реорганізацією міністерства зараз ніхто з посадовців коментар дати не може.