Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Кіно як релігія

11 червня, 2008 - 00:00

Французький режисер Мішель Гондрі не надто плодовитий постановник, проте кожна його нова робота — цього разу «Перемотка» — позначена неповторним авторським стилем. А ще й тим Гондрі унікальний, що, зберігши свою мистецьку незалежність, лишився європейцем по суті і досяг успіху в Америці: 2004 року здобув «Оскара» за «Вічне світло чистого розуму» в категорії «кращий оригінальний сценарій». Очікуваного переходу у голівудський мейнстрім після того не відбулося, а наступна картина «Наука сну» (2006) є по-європейськи вишуканий і водночас легкий твір.

Біографія Гондрі сама як сценарій. Майбутній режисер народився і виріс у Версалі в родині рок-фанатів: дід винайшов одну з перших моделей синтезатора, а батько торгував електрогітарами, тож не дивно, що малий Мішель хотів бути винахідником і художником водночас. Для створеного з друзями рок-гурту в коледжі зняв кілька кліпів. Ті кліпи мали успіх на телебаченні й зацікавили Бьорк. Їй, співачці, яка тоді починала свою сольну кар’єру, з Гондрі поталанило: він зняв для неї найкращі ролики. В царині рекламно-кліпової індустрії він став не тільки найбільш оплачуваним режисером, а ще й винайшов багато чого, наприклад, уперше застосував у кліпі технологію морфінгу, потім розтиражовану братами Вачовські у «Матриці». Тому у фільмах Гондрі завжди надзвичайно цікавий предметний ряд, феєрична візуальна мова.

Сюжет «Перемотки» — справжня знахідка для кіноманів. Блазень-параноїк Джеррі (Джек Блек) у спробі скоїти диверсію на електростанції перетворюється на живий магніт і ненароком стирає всі касети у крамничці відеопрокату Елроя (Денні Гловер), в якій працює його товариш Майк (Мос Деф) і яку в рамках реконструкції кварталу хоче закрити муніціпалітет. Аби врятувати становище, двоє телепнів придумують перезняти світові кінохіти: це — «Мисливці за привидами» і «Король-лев», «Година пік 2» і «Робокоп», «Люди вчорному» і «Шофер місіс Дейзі», «Космічна одіссея 2001» і «Керрі»... Виходять хвацькі саморобні короткометражки на 15—20 хвилин, але вони подобаються клієнтам, до крамнички шикуються довжелезні черги. На виверти, до яких Майк, Джеррі та їхні все більш численні однодумці вдаються, перезнімаючи черговий блокбастер, неможливо дивитися без сміху та захвату. Причому кожний виконавець у тому карнавалі — на своєму місці; то і є особливий хист Гондрі: він примудряється знаходити застосування навіть маловідомим виконавцям. Приміром, Блек — актор не дуже видатний, а Гондрі дав йому грати самого себе — неврівноваженого блазня, який прагне стати бодай малобюджетною, але знаменитістю. Варто відзначити і зірку найкращих фільмів Вуді Аллена — Міа Ферроу в ролі Місс Фалевич.

Але найдужче фільм підкуповує навіть не тим феєрверком візуальних знахідок, не дотепними ролями і діалогами — а отою трохи дитячою, наївною, але надзвичайно заразливою і щирою вірою у силу кіно, здатного робити людей добрішими, життя — кращим, а час — слухнянішим.

І це та віра, якої, здається, дуже бракує деяким нашим кіномитцям.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: