До секретаріату Кіотської конвенції, що знаходиться у Відні, направлено документи, що підтверджують обсяг квоти на парникові викиди від роботи двох українських підприємств — шахти ім. Засядька та Чернігівського облводоканалу, де застосовуються сучасні системи використання шкідливих і небезпечних відходів виробництва. «Ми підтверджуємо, що технологія, яку впроваджують на Чернігівському водоканалі, обмежить кількість викидів вуглекислого газу на 275 тис. тонн. Також будуть обмежені викиди метану на шахті ім. Засядька в Донецьку», — повідомив перший заступник міністра охорони навколишнього середовища Сергій Довгань. Він пояснив, що заявлені Україною квоти дозволяють впроваджувати на цих підприємствах технології, які скорочують викид у атмосферу парникових газів і фінансувати ці природоохоронні заходи за рахунок країн, які воліють не скорочувати свої викиди й готові платити за це. Україна, на думку фахівців, може щорічно виходити з пропозиціями про продаж квот на викид 300 млн. тонн парникових газів на суму $1,5 млрд. Чи готові до цього уряд і наші підприємства? І чи обов’язково, щоб спонукальним мотивом для впровадження дорогого природоохоронного обладнання ставали аварії, подібні до тієї, яку пережила кілька років тому названа шахта?
Проте питання про те, який це бізнес, слід обговорити. В українських квотах зацікавлені всі європейські країни. І не тільки тому, що саме Європа, за словами Довганя, «зараз найбільш жорстко відчуває на собі зміни клімату». Цю зацікавленість можна пояснити також і тим, що вартість тонни парникових викидів в Україні сьогодні становить $5, у той час як в Японії — $100, а в Європі — від $50 до $100. «Всім країнам цікаво працювати з Україною, бо це дешевше, а обсяги за одиницю викидів — ті самі», — наголосив перший заступник міністра. Дешевизна прав на викиди, які «продає» Україна, пояснюється тим, що, згідно з Кіотським протоколом, підписаним 1997 року, його учасники взяли на себе зобов’язання скоротити викиди вуглекислого та інших шкідливих газів у атмосферу Землі до 2012 року, з розрахунку від обсягів 1990 року, в середньому на 5,2%. Але в Україні після 1990 року відзначався спад промислового виробництва, не компенсований цілком і донині. Отже, ми, як, наприклад, і деякі країни Африки, можемо торгувати своїми квотами, отримуючи від промислово розвинених країн своєрідну компенсацію.
Добре це чи погано? Можливо, Україні доцільно заробляти не на торгівлі екологічними квотами, а на нарощуванні промислового виробництва? Тим більше що до рівня 1990 року нам ще далеченько.
Думається, ці питання наше суспільство ще має обговорити. Разом із тим вищеописаний намір слід визнати прогресивним. Адже в цьому разі Україна не спекулює квотою за рахунок ослаблення потенціалу своєї промисловості і на шкоду своєму населенню, а використовує для охорони середовища сучасні технології. Чому б на цьому не заробити? Крім того, беручи участь у реалізації ратифікованого нашою країною Кіотського протоколу, ми отримуємо можливість краще осмислити та внести відповідні зміни до структури відновлюваного промислового виробництва з тим, щоб уже на цьому етапі зменшити шкідливі викиди. Як відомо, підприємства хай-тек, за рахунок яких і розвивається сучасна індустрія, менше за інші технологічні устрої забруднюють середовище. Отже, Україні слід iти саме шляхом розвитку сучасних технологiй, а не замахуватися на відновлення витратного, енергоємного та шкідливого для природи радянського промислового потенціалу.
Кіотський протокол набуде чинності, якщо його схвалять країни, на частку яких припадало б 55% викидів індустріального світу рівня 1990 року. За оцінками фахівців Світового банку, загальний обсяг ринку квот становить приблизно 2 млрд. тонн. Нещодавно президент Росії Володимир Путін заявив, що Росія «прискорить процес» ратифікації протоколу. (Поки що, як і раніше, це відмовляється зробити «головний забруднювач» — США.) Якщо цю обіцянку буде виконано, кіотські правила гри можуть набути чинності вже до кінця цього року. І Україні, безумовно, потрібно скористатися наданими їй можливостями. Тим більше, що у квітні офіційні особи ЄС дали зрозуміти, що торгівля квотами почнеться з наступного року незалежно від того, чи набуде Кіотський протокол чинності. У цьому питанні Україна просто зобов’язана бути разом з Європою.
