«Тисячі років стоїть Київ на високих пагорбах правого берега Дніпра й дивиться у безкрайню далечінь лівобережжя...» Так починається лист, який нещодавно надійшов у «День» та був надісланий на ім’я голови Верховної Ради, Президента України та прем’єр-міністра від експертів київського Незалежного інтелектуального центру. Їх занепокоїло те, як нині через забудову руйнуються панорами Києва, зокрема, та, яка постає перед очима, коли стоїш на оглядовому майданчику в парку Вічної Слави (високий пагорб правого берега Дніпра). «Просимо звернути увагу на те, що головною рисою київської перспективи завжди була лінія горизонту, яка багато тисяч років тішила погляд спостерігача, забезпечувала особливо широкий світогляд людям, що оселилися на київських висотах, і врешті-решт це спричинилося до того, що Київ став столицею великої держави та матір’ю міст руських», — йдеться в листі.
Автори стверджують, що на фотопанорамі «Київська Перспектива», яку вони зробили у квітні 2009 року з цього оглядового майданчика, видно, що горизонт зникає, розірваний на частини й затулений архітектурними «шедеврами» київського лівобережжя, хоча «поки що горизонт перекривають лише окремі висотні будинки, частина яких все ще знаходяться в стані добудови».
За їхніми словами, ця фотопанорама охоплює краєвид від Микільської Слобідки й Святошинсько-Броварської лінії метро, через житлові масиви Русанівки, Березняків, Позняків — і до Броварів та Дарницьких лісів включно.
«У найближчому майбутньому таких будинків може з’явитися десятки й сотні. При цьому, наскільки нам відомо, вертикальне упорядкування забудови київського лівобережжя відносно горизонту досі не проводилося, обмежень на висоту будинків, окрім технічних обмежень, не встановлено, і висота забудови лівобережного Києва складається довільно: без врахування викликаних такою забудовою ландшафтних і світоглядних змін геополітичного статусу столиці України. Якщо ми помиляємося і забудова ведеться упорядковано і свідомо — це означає, що закриття лінії горизонту було прийнято келійно. А це неприпустимо: громадськість України повинна знати, хто і коли взяв на себе відповідальність за рішення про ліквідацію головного статусного виднокраю столиці України, з якою метою це зроблено, і що нам пропонують взамін», — наголошують експерти Незалежного інтелектуального центру.
Вони пропонують розглядати питання про ліквідацію «головної статусної панорами» столиці України не лише з позицій бізнесу, архітектури та містобудування, а в першу чергу з позицій гуманітарних наслідків, які, на їхню думку, потягне за собою втрата головної видовищної перспективи Києва. До гуманітарних наслідків автори листа віднесли, зокрема, зміну світогляду киян і ментальних особливостей київської влади, втрату самобутності міста, зміну соціальної та культурної спрямованості туристів, які обирають Київ місцем проведення свого дозвілля та зміну геополітичного іміджу столиці. Експерти «вимагають публічного обговорення і прийняття відповідального рішення про захист і гарантії збереження Київської Перспективи або про її ліквідацію».
Очевидно, що на запрошення до дискусії швидше відгукнуться архітектори, аніж представники влади. Вона потрібна в будь-якому випадку, адже зрозуміло, що Київ буде продовжувати забудовуватися, і тема є надзвичайно актуальною для будь-якої частини столиці — чи то Поділ, чи центр міста, чи Труханів острів. Тому потрібно зробити дискусію ще й відкритою.
КОМЕНТАРI
Олег ГРЕЧУХ, архітектор:
— Ще сто років тому Лівий берег був не Києвом, а Чернігівською губернією. Також там була історична забудова: рибальські та ремісничі поселення, там є місця, де розміщувалися оборонні споруди, храми. Але ця частина Києва не має статусу охоронної території. На Лівий берег не розроблені так звані зони регулювання забудови, і це така зона, де все, що не можна будувати на правому березі, краще розміщувати там. У 2008 році в Києві була розроблена схема забудови міста висотними будівлями: на містобудівних вісях (наприклад, на проспектах Перемоги, Бажана чи Броварському), на перетинах із магістральними вулицями пропонувалося будівництво будинків висотою від 50 до 100 поверхів. Ця робота із зауваженнями була прийнята на містобудівній раді. Можна дискутувати, але висотні будівлі потрібні інвесторам, бо це — прибуток. У такому місті, як Київ, має бути визначена чітка містобудівна політика — де можна будувати, де — ні, яка має бути поверховість, інфраструктура, щоб все працювало. У нас концепція є, але під неї має бути цільова програма по розвитку інфраструктури (громадському транспорту, інженерним та іншим мережам тощо)...
Хочу наголосити, що не меншої уваги потребує проблема спотворення історичного ландшафту від Подолу до Лисогірського форту — історична зелена вісь. Однією з головних домінант цієї панорами є Києво-Печерська Лавра, її дзвіниця — ансамбль внесений у список світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Взагалі в європейських столицях, де є така спадщина, розроблений зонінг, так звані «блакитні лінії», коли довкола пам’яток є захисна буферна зона. Для того, щоб зберегти вигляд, повинен бути розроблений зонінг, тобто має бути визначено, якої максимальної висоти можуть бути нові будівлі в зоні візуального впливу на цю пам’ятку, щоб вони своєю формою і структурою не спотворювали історичний ландшафт і щоб пройшло, приміром, років 400, а вигляд цей зберігався, бо саме він є магнітом для туристів. Якщо ЮНЕСКО бере під свою опіку цю територію, це має бути зроблено. У нас в працях інституту Київгенплану та у працях розформованого Науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури визначені ці місця — де перша категорія регулювання забудови, де — друга; але все це залишається на папері, все це не виконується, і немає відкритого доступу до цієї інформації в інтернеті. Тобто, є поле для маніпуляцій з цією забудовою — і якби те, що вже розроблено, запрацювало, то 24-поверхові та 30-поверхові будівлі на Печерську з’явитися не могли б.
Віктор ПИЛИПИШИН, голова Шевченківської райради та райдержадміністрації м. Києва:
— Хаотична точкова забудова за три роки стала візитною карткою роботи команди Черновецького. Це наслідок відсутності стратегічного мислення у міської влади. Сьогодні вона скаржиться, що їй ніде будувати мости, транспортні розв’язки, але на кожній сесії Київради продовжують за безцінь роздаватися десятки, а то й сотні гектарів столичної землі. Я виступаю категорично проти того, щоб київська земля продавалась. Мають продаватися інвестиційні проекти. Тоді в нас не буде ситуації, коли замість дитячого садка чи школи будують офіс або елітне житло. Центр Києва постраждав найбільше, тому що кожне іншорідне тіло у вигляді багатоповерхівки тут сильно відчувається й усім помітне. На жаль, районна влада нічого вдіяти не може — до неї не звертаються навіть за формальним погодженням будівництва. Усе, що ми можемо — це звертатися до Київради з проханням відмінити чергове рішення про забудову центру міста. І на кожному засіданні районної ради ми приймаємо по кілька таких звернень. Реакція на них з боку міста, щоправда, нульова. Я зі своєю командою презентував Економічний план розвитку м. Києва. Це загальна стратегія розвитку столиці на 25—30 років, на основі якої має формуватися новий Генплан забудови. Причому цей Генплан повинен мати силу закону, а зміни до нього можна буде вносити тільки у виняткових випадках. Ми вимагаємо не тільки заборонити будувати висотки в центрі міста, але й створити спеціальну туристично-рекреаційну зону, де будівельні роботи були б обмежені лише реставрацією об’єктів історичної спадщини. Врятувати центр Києва може тільки рівномірний розвиток усіх районів столиці. Тоді офісні центри та елітне житло стане вигідно будувати не в центрі а, наприклад, в Дарницькому чи Деснянському районах. Але все це стане можливим, коли в Київ замість Черновецького прийде нова влада й почне реалізацію довгострокової стратегії розвитку.
