Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Кладовище нашої моралі

28 травня, 1999 - 00:00

Задум міської влади Тернополя грунтовно впорядкувати всі цвинтарі мало не провалився. Тернопільці в результаті проведеного місцевого референдуму пожертвували вчетверо менше грошей, ніж було передбачено. А бюджет безсилий компенсувати недозбір.

Впорядкування давнього єврейського некрополя виносить на поверхню суміжну проблему — відновлення його довоєнних меж. Основним бар'єром для перемоги історичної справедливості стало активне господарське життя вже на початку 90-х.

У 91-му АТП-1961 облагропостачу продало свої будівлі малому приватному підприємству «Люкс». Міськвиконком відмовлявся реєструвати його право власності на споруди та земельну ділянку. Керівництво фірми такий поворот подій не задовольнив. Освоєння ділянки тривало. Врешті «Люкс» звернувся до Арбітражного суду, який зобов'язав міське бюро технічної інвентаризації засвідчити право власності на будівлі. А згідно із Земельним кодексом України (стаття 30), до власника автоматично переходить у користування земельна ділянка.

Конфлікт не вичерпано, бо нещодавно почалася його друга дія. Підприємці з МП «Люкс», мабуть, нарешті зрозуміли, що на людських кістках щастя не побудуєш, але свого нізащо не попустять. Директор фірми направив до міської ради листа, в якому погоджується звільнити земельну ділянку, однак вимагає відшкодувати витрати на її освоєння. Євреїв Тернополя така постановка питання вкрай обурює. Вони звертаються в усі компетентні органи й наполягають, щоб територія цвинтаря не використовувалася для забудов. Як переконує голова національно-культурного товариства «Єврейська община» п. Нута Парень, це суперечить міжнародному праву, українсько-американським угодам 1994 року в рамках комісії Кучма—Гор, врешті, Земельному кодексу України та просто елементарним етичним нормам.

У більшості райцентрів, містечок і сіл Тернопільщини стан давніх єврейських кладовищ теж далекий від задовільного. Повністю знищено єврейські некрополі у Збаражі, Скалаті. На території кладовищ у Гусятині, Теребовлі побудовано житлові будинки, у Борщові на останках померлих відбуваються запеклі футбольні баталії. У Ланівцях місцевий житель будує хату, у смт. Микулинцях Теребовлянського району стоять гаражі. Вершину безпам'ятства видно у смт. Мельниці-Подільське, де кам'яними плитами вимощено силосну яму... Пошук єврейських могил до 1900 року в Тернополі, як бачимо, незабаром стане об'єктом роботи археологів.

Очевидно, справедливою є істина, що минуле воскресає лише там, де могили. Та надія на воскресіння панорамної історії краю в усій її неоднозначності маліє вочевидь.

Стан давніх кладовищ — це, можна сказати, проблема посткомуністичної України, якій дісталося в спадок брутальне ставлення до пам'яті. І жалюгідне кладовище нашої моралі.

Роман ЯКЕЛЬ, Тернопіль
Газета: