Перший раунд переговорів з енергетичних питань (українську делегацію очолював міністр палива й енергетики Іван Плачков, російську — міністр промисловості й енергетики РФ Віктор Христенко), очевидно, поки що результатів не приніс. Нові переговори на рівні міністрів відбудуться в Києві в першій половині вересня. До 10 вересня «на рингу» залишаються три робочі групи — з газових питань, нафти й електроенергетики.
Найбільша проблема — газ. Обидві сторони хочуть підписати протокол на 2006 рік до угоди між урядами України та Росії про забезпечення транзиту російського природного газу, укладеної в жовтні 2001 року. Україна хоче залишити їх без змін (тариф за транзит — $1,093 за 1000 куб. м на 100 км, а ціна газу, який Україна отримує як оплату за транзит, — $50 за 1000 куб. м). Російська сторона запропонувала перейти на грошову форму розрахунків.
Голова російського Мінпроменерго заявив на зустрічі: «...Зараз для України діють внутрішньоросійські ціни. У нас є угоди з Європою, за якими ціна газу повинна бути беззбитковою. Газ має ціну, і вона відрізняється від $50 за тисячу кубометрів».
Жорсткий підхід Москви, яка одразу ж після помаранчевої революції забула про всю братську дружбу, не мав би стати для Києва несподіванкою. Адже і сам він чимало зробив для того, щоб перенести відносини двох країн виключно в прагматичне русло. Але, схоже, вражаючих аргументів для цього до Москви не привезли. Навряд чи в цій ролі зможе працювати пропозиція відстрочити перехід на грошові розрахунки і в першочерговому порядку підписати протокол на 2006 рік, у якому будуть пролонговані нинішні механізми. Відповідь Христенка: «Протокол на 2006 рік не буде підписаний, якщо в нас не буде бачення конструкції розрахунків у 2007, 2008 і подальших роках».
Звідси висновок, що переговори зайшли в глухий кут. Думається, цьому зокрема сприяла й вимога Києва переглянути механізм погашення заборгованості за поставлений в Україну з 1997 по 2000 роки та неоплачений природний газ, схвалений урядами обох країн у 2004 році. «Ми повідомили російську сторону, що готові розрахуватися грошима, а не послугами з транзиту», — повідомив Івченко. Справді, механізм погашення українських облігацій, випущених для погашення газового боргу «Газпрому», був невигідний Україні. Але багато українських експертів наголошують, що перегляд цієї угоди тепер принесе ще більші, і не тільки репутаційні, втрати.
Мабуть, єдиним конструктивним кроком, зробленим українською делегацією в Москві, можна назвати пропозицію групі Raiffeisen продати свою частку в компанії RosUkrEnergo A.G. (Швейцарія), що є оператором поставок середньоазійського газу на український і європейські ринки. Справді, з цим «кримінальним наростом на тілі «Нафтогазу України», як назвала цю компанію Юлія Тимошенко, час покінчити. Питання лише в тому, чи зуміє новий власник перебудувати її роботу таким чином, щоб узгодити її інтереси з потребами українського бюджету? А вони полягають у тому, що держава навряд чи потягне світові газові ціни для фінансування держустанов і соціальної сфери та видачі субсидій населенню. Такими ж убивчими будуть ці ціни і для промисловості, якій у цих умовах буде дуже важко конкурувати на міжнародних ринках. А що буде з цінами на внутрішньому споживчому ринку?
