Про недосконалість вітчизняної системи охорони здоров’я розповідати зайве: хто хоча б раз побував у державному лікувальному закладі, той на власному досвіді переконався в тому, що, як такої, безплатної медицини, гарантованої нам ст. 49 Конституції України, вже давно не існує. Насправді ж нині у системі охорони здоров’я діє принцип: хочеш якісно лікуватися — плати гроші. В кого коштів немає, тому навряд чи зможе допомогти навіть висококваліфікований лікар, адже одними лише порадами не зцілиш. Про недієвість української системи охорони здоров’я свідчать і такі цифри: за 9 місяців 2007 року в Україні народилося 353 тисячі осіб, а померло — 563 тисячі.
Необхідність термінового проведення в нашій державі медичної реформи визнають і медичні світила України. Днями на засіданні вченої медичної ради ректор Національного медичного університету імені О. Богомольця професор Віталій Москаленко презентував оптимальну модель системи охорони здоров’я, основні принципи якої побудовані на впровадженні в Україні страхової медицини.
— Протягом останніх восьми років видатки на фінансування охорони здоров’я у нас значно збільшилися, але левова частка цих коштів — 73% — йде на заробітну плату медиків, ще значна частина видатків спрямовується на енергоносії, комунальні послуги. І в результаті коштів на лікування пацієнтів майже не залишається. Співвідношення витрат на заробітну плату і потреби медичного закладу має становити не 70% на 30% (як це зараз), а хоча б 50% на 50%. Тому, аби платити медичним працівникам гідну заробітну плату, потрібно або збільшити фінансування, або дещо скоротити галузь, — вважає Віталій Москаленко.
Однак скорочення кількості медиків, Віталія Москаленка, не сприятиме реформуванню системи охорони здоров’я. Головне, на його думку, в тому, що нашій медицині вже час перейти на соціальне медичне страхування. Тим більше, що такі моделі вже давно й успішно діють у багатьох європейських країнах. За їхніми принципами, людина сплачує страхові внески, і таким чином здійснює інвестиції у своє здоров’я. У разі хвороби, страхова компанія витрати з лікування хворого бере на себе і разом з тим контролює, аби пацієнт отримав якісну медичну допомогу.
— Сьогодні у нас медичний персонал домінує над пацієнтами, і фактично в останніх зовсім немає прав — лікар завжди правий. Тому потрібно прийняти закон, який би захищав права пацієнтів. Якщо, наприклад, взяти розвинуті європейські країни, то там права пацієнтів забезпечують страхувальники й спеціально створена система контролю, — зазначив професор Москаленко.
На думку ректора Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, професора Юрія Вороненка, в нинішніх умовах українській медицині найбільш підходить так звана модель Беверіджа, яка діє в скандинавських країнах, Італії, Греції, Іспанії, Канаді, Ірландії...
— Семашківська модель охорони здоров’я, яка зараз у нас працює, вже давно себе вичерпала. Це виявляється й у низькому рівневі доступності медицини, й у недосконалій системі організації праці медиків, коли головним показником в роботі є ступінь зайнятості лікарняних ліжок. Найголовнішим у будь-якій моделі охорони здоров’я, на мою думку, має бути поліпшення здоров’я населення. Однак цього не можна досягнути без пропаганди здорового способу життя та профілактики захворювань. Суть моделі Беверіджа в тому, що ресурси на її фінансування збираються через загальну податкову систему, покупцями медичних послуг є територіальні відділи охорони здоров’я, медична допомога повинна надаватися за визначеними державними стандартами, оплата праці медиків здійснюється, виходячи з кількості пролікованих хворих, за деякі медичні послуги частково сплачує пацієнт, — розповідає Юрій Вороненко.
Проте для того, щоб в Україні розпочалася реформа медицини, передусім необхідна досконала законодавча база. Як вважають українські медичні світила, Верховній Раді потрібно прийняти пакет законів, куди увійдуть закони «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», «Про права пацієнтів», «Про права медичних працівників», «Про фінансування охорони здоров’я» та інші законодавчі акти, без яких побудувати в нас якісну та доступну медицину просто неможливо.
