В’ячеслав КРЕДИСОВ, голова правління Всеукраїнського об’єднання підприємців «Нова формація»:
— Ще до Ялти усі аналітики прогнозували, що угоду буде підписано, бо загальновідомо, що якщо рішення прийнято на рівні керівництва держави, воно обов’язково потім реалізується через Кабмін і парламент. Це був «секрет Полішинеля»: громадську думку начебто хотіли почути, а насправді все вже було вирішено. Щодо безпосередньо самої угоди. Бізнес, принаймні середній бізнес, який представляє наше об’єднання, відверто не зрозумів економічних зисків для себе, що йому дає входження в Єдиний економічний простір. Ніхто не прораховував і не показав українському бізнесу, що ми отримаємо, крім того, що відкриється шлагбаум для приходу російського великого капіталу в Україну. Нам здається, що якщо з боку України це було більше політичне рішення (нагадати про себе, показати свою близькість до Росії, з якою разом підемо в Європу), то для Росії це питання має як політичне, так і економічне значення. Можливо, підписання угоди — це правильне рішення, але підприємці його не зрозуміли. Тому бізнес сприймає угоду як протокол про наміри без конкретних цілей, завдань тощо. Ми вже не раз були свідками побудови добрих планів на просторах СНД, але коли доходило до реалій, то нічого не відбувалося. Мені здається, що так само буде й зараз. Крім політичної угоди, навряд чи цей союз матиме механізм реальної дії. Відверто кажучи, сьогодні ми не бачимо, яким чином ця структура із чотирьох країн може стати чимось на кшталт Європейського Союзу.
Михайло ГОНЧАР, віце-президент фонду «Стратегія-1»
— Принципи, закладені в документи щодо ЄЕП, є в страшенному протиріччі з політикою України на європейську інтеграцію. Важко всидіти на двох стільцях, а крок в напрямку ЄЕП — це подальше «розсування» цих стільців. Як працювати в рамках ЄЕП і продовжувати інтеграцію до ЄС? Можна сказати однозначно: хоч як довго маневрувала б Україна, а зрештою вибір доведеться робити. Чим далі з цим питанням затягувати, тим тяжче буде й реалізувати свій вибір. Припускаю, що ЄЕП чекатиме та ж доля, що й СНД. У випадку зі Співдружністю Україна також заявляла, що в СНД її цікавить тільки економічне співробітництво. Що з того вийшло? Нічого. Ідея з зоною вільної торгівлі — дуже добра. Україна могла б вийти на вигідний рівень економічного співробітництва. Але що вийшло і з цього? Угоди були підписані, але вони не працюють. Ситуація з ЄЕП багато в чому така ж. Проте є одна принципова відмінність. Вона полягає у тому, що Росія у черговий раз намагається створити на пострадянському просторі структуру із своєю домінантою (так, як було з Митним союзом, ЄврАзЕС). ЄЕП створюється не для прискореного чи форсованого розвитку всіх чотирьох країн-учасниць, а для форсованого розвитку Росії. За будь- яких розкладів Москва домінуватиме в ЄЕП, який стане інструментом зростання Росії за рахунок інших. Заяви багатьох чільних урядовців, мовляв, ЄЕП сприятиме росту української економіки, що в свою чергу змусить Захід поважати Україну, — ілюзія або нерозуміння політичних реалій. Усередині країни так може хтось вважати, але за її межами мають протилежну думку. У ЄС вважатимуть, що Україна в такий спосіб визначається в східному напрямку. Ми можемо говорити, що йдемо до ЄЕП тимчасово, але це сприйматиметься по-іншому. Європейського вибору України в Брюсселі фактично не видно. Особливо на фоні вирішення питань із ЄЕП. Тим більше на фоні того, що у випадку з євроінтеграцією йдеться більше про декларації, аніж про реальний поступ. Коли згадати про інтеграцію в східному напрямку, то результати цілком помітні. Ми бачимо, як розвиваються процеси з приватизацією, в яких беруть участь здебільшого російські компанії. Ми бачимо, як російська сторона нав’язує ті умови економічного співробітництва, які вигідні саме їй. Утім, хоч як би песимістично оцінювалась ситуація з ЄЕП, у цього утворення немає перспектив у стратегічному плані. Невдовзі Україна та Євросоюз стануть безпосередніми сусідами. Не секрет, що потенціал ЄС на порядок вищий, ніж потенціал ЄЕП. Економічна міць ЄС втягне нас у свою орбіту, й у такий спосіб питання з ЄЕП з часом зникне. Інша справа, що, плутаючи весь час в «єепівсько-есендівських» векторах, Україна може заплатити надто високу ціну. Україна могла б питання з євроінтеграцією вже давно для себе вирішити. Так само, як це вже зробили балтійські країни чи країни Центральної Європи. Або навіть такі країни, як Болгарія й Румунія, що не потрапили до нинішньої хвилі розширення ЄС. Однак вони не плутаються у своїх векторах.
Петро БОРКОВСЬКИЙ , Школа політичної аналітики при НАУКМА:
— Застереження, з яким Леонід Кучма підписав угоду в Ялті, — положення ЄЕП не повинні суперечити Конституції України — є дещо розмитим. Тут може відіграти роль істотна різниця між Конституцією та законодавством України. Адже конституційні норми можна по-різному тлумачити, а законодавство є набагато детальнішим. Стосовно Конституції рішення виносить Конституційний Суд, а законодавство — це компетенція Верховної Ради.
Головна небезпека угоди — у створенні наднаціонального регулюючого органу. Невідомо, чи він створюватиметься одразу або на тій стадії, коли запроваджуватимуть єдиний митний тариф та створюватимуть зону вільного руху капіталу, товарів, послуг та іншого. Така система працює в ЄС, СОТ, де регулюючий орган розглядає скарги та суперечності. Все ж таки, прив’язуючись до застереження, у Верховній Раді обов’язково знайдеться частина депутатів, які виступлять iз ініціативою передати ЄЕП-договір на тестування до Конституційного Суду. Тут все залежить від КС, немає жодної гарантії того, що парламентарії отримають відповідь про наявність положень, які б суперечили нашому Основному Закону. Якщо у тексті немає слів, що Україна передає свої повноваження у якійсь конкретній сфері наднаціональному органу, то складно буде знайти якусь суперечність.
Але загалом ризики у створенні цього наднаціонального органу досить великі. Передусім, якщо навіть буде зона вільної торгівлі, питання впирається в ціни на енергоносії... Українські компанії слабкіші, ніж російські монополісти. Наш Нафтогаз не в змозі конкурувати з Газпромом, а може бути тільки його молодшим партнером. Відповідно доведеться приймати правила гри великих російських корпорацій. Скажімо, якщо нині у питанні «Одеса — Броди» Україна заявляє, що завдання нафтопроводу є стратегічним, а не економічним, що йдеться про диверсифікації поставок енергоносіїв у країну, то в умовах зони вільної торгівлі з регулюючими органами російська сторона висуватиме вимогу «економічної доцільності». Тобто, якщо Україна надаватиме послуги з транзиту, вона може порушувати якісь статті договору ЄЕП. Відповідно, зменшиться можливість українського маневрування, питання «Одеса — Броди» взагалі можуть зняти з порядку денного.
Не виключено, що згодом українські компанії просто стануть філіями російських, насамперед енергетичні та транспортні. Укрзалізниця підпорядковуватиметься Ространсу, українські комунікації стануть філією російських. Тоді ніби бізнес-рішення прийматимуть у Москві, але це призведе до політичних наслідків для України. І якщо під час наших минулих виборів головними гравцями були українські бізнес-групи, то після створення ЄЕП головними гравцями тут будуть уже російські групи. Вони купуватимуть місця у парламенті, обиратимуть нашого президента... (www.for-ua.com)
Ярослав ЖАЛІЛО , президент Центру антикризових досліджень:
— Угода, яку підписано в Ялті, є лише рамковим документом, що визначає прагнення чотирьох країн перейти на більш прагматичний і виважений режим взаємних економічних відносин. Це, зокрема, означає, що кожна з країн має можливість більш повною мірою використати свій потенціал, діючи в зоні вільної торгівлі. Це налагодження виробничої кооперації, злагоджені дії партнерів на ринках третіх країн, зрештою, вільні потоки робочої сили, капіталів і товарів всередині цього економічного простору. З другого боку, треба розуміти, що рамкова угода потребує подальшої конкретизації та прийняття конкретних економічних документів, що регулюватимуть усі аспекти дії єдиного економічного простору. Зокрема, це стосується й режиму взаємної торгівлі. Україна сьогодні заявляє про те, що вона готова лише на стадію зони вільної торгівлі. На мiй погляд, навіть формування однієї зони вільної торгівлі, без будь-яких винятків і застережень, вже матиме дуже серйозний активізуючий вплив на економіку України, серед іншого, на підвищення її конкурентоспроможності. Разом з тим, на моє переконання як експерта, досвід функціонування зони вільної торгівлі покаже, що ефективно використовувати її можливо лише в разі здійснення подальших кроків в напрямку економічної інтеграції (мається на увазі погодження тих або інших аспектів економічної політики).
Безперечно, функціонування такого економічного об’єднання потребує існування координаційного органу: без цього така структура існувати не може. Завдання цього органу має полягати в узгодженні можливих суперечностей, провадженні спільної узгодженої політики, в аналізі досвіду функціонування зони вільної торгівлі. Інша справа, як він буде приймати рішення. Треба, щоб цей економічний простір дійсно був об’єднанням рівноправних держав, незалежно від їхнього розміру, економічної ваги тощо. Мені здається, що Росія в будь-якому разі матиме можливість захистити власні інтереси завдяки більшій потужності своєї економіки. Але кожна країна- учасниця ЄЕП також повинна мати таку можливість. Я думаю, є всі можливості прийняти коректне рішення щодо повноважень такого органу.
Отже, на мою думку, в Ялті зроблено дуже важливий позитивний крок. Але для того, щоб він позитивно відбився на українській економіці, необхідно багато зробити в напрямку тактичної реалізації досягнутих домовленостей. Я впевнений, що з огляду на наявність спільних економічних інтересів, цілком імовірним є встановлення саме такого режиму економічних відносин в рамках ЄЕП, який дозволить уникати можливих загроз для національного та економічного суверенітету країн і максимізувати ті позитивні здобутки, які випливатимуть iз діяльності ЄЕП.
