Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-Ревю»:
— Не думаю, що цим показником можна пишатися. Для мене цей рейтинг — як показник температури: чим вона вища, тим серйозніші ті нездорові процеси, які відбуваються в організмі. Бич усієї держави, тобто непрозорість податкової системи плюс статус столиці, вірніше, престижність столичного бізнесу — ці два чинники визначають розміри «просуваних» тіньових капіталів. Якщо хочеш конкурувати — приготуйся платити суми, які будуть на порядок вищими, ніж по регіону.
Ксенія ЛЯПІНА, координатор проектів Інституту конкурентного суспільства, радник прем’єр-міністра України:
— На моє переконання, це «класичний» показник: чим бідніша країна, тим вища диференціація між головним її містом та регіонами. Цивілізовані країни не відрізняються дорожнечею своїх столиць, принаймні рівень життя представників їхньої периферії не дозволяє сприймати певну невідповідність цін болісно. Ще один нюанс: у Києві можливий або дуже багатий бізнес (оскільки великі розміри «подачок» на всіх рівнях) або «кишеньковий».
Леонід БІРЮКОВ, виконавчий директор Всеукраїнського об’єднання підприємців «Нова формація»:
— З погляду іміджу, «дороговартість» Києва — явище позитивне. Однак навряд чи ця інформація втішна для столичних жителів. Адже попри те, що показники рівня життя киян набагато «привабливіші», ніж по країні загалом, соціальна диференціація велика й тут. Отже, всім, хто живе нижче середнього, часто складно знайти «легкотравні» за вартістю річ, продукт або послугу. Що ж до того, чим визначаються європейські (на відміну поки що від рівня життя) ціни, то це очевидно. У столиці «грузять» великі гроші, які — якщо, звичайно, зробити правильне «вкладення» і в потрібну кишеню, — можна з успіхом «відбити». Хоча київська ситуація не унікальна — пригадайте хоча б Москву: місто, де живуть за тими ж «законами».
