Олександр СТЕГНІЙ , центр соціальних і політичних досліджень «Социс»:
— Критерієм ефективності роботи депутатів у фракціях чи комітетах є кількість запропонованих ними законопроектів. Важливим є сам механізм їх проходження: скільки було редакцій, чому процес «гальмував» тощо. Інколи комітет не може зібратися в кількості, достатній для прийняття рішення.
Думаю, зразковий депутат без поважної причини взагалі не має права пропускати засідань. А при обговоренні законопроекту кожен парламентарій мусить сказати своє слово, навіть усвідомлюючи, що воно не завжди буде почуто. Ну і, безперечно, народний обранець зобов’язаний їздити в округ, зустрічатися з виборцями, вирішувати їхнi проблеми. Ось дві сторони однієї медалі, яка називається «ідеальний парламентарій».
Олена ВІТЕР , Міжнародний інститут порівняльного аналізу:
— На мою думку, цифри не завжди є критерієм оцінювання. Річ у тім, що багато депутатів мають свої так звані підрядні команди. І якщо депутат вносить 100 законопроектів, як наприклад, Віктор Ющенко, це далеко не означає, що він же є їх автором.
Депутат, який особисто розробляє законопроектів 5—10, працює ефективніше за депутата, який лише дає завдання своїй команді. Тобто лише за кількістю внесених законопроектів не варто судити про роботу конкретного депутата.
З іншого боку, скажімо, те, що аж 236 депутатів ще не зареєстрували жодного законопроекту, аж ніяк не свідчить про їхню некваліфікованість. За статистикою, Верховна Рада четвертого скликання налічує більше юристів та економістів, ніж попередня. Швидше, негативно позначилися на роботі парламенту переходи із фракції у фракцію. Пасивність законотворців можна пояснити і тим, що це була перша сесія, тобто висновки робити ще зарано. А по-друге, багато депутатів-бізнесменів саме на початку цієї сесії вирішували свої проблеми, а тому до законотворчої роботи не дуже долучалися.
Олександр НАРБУТ , заступник голови Спилки платників податків України:
— За великим рахунком, критерієм тут має бути наступне: якою мірою рішення, які приймалися у парламенті, сприяють позитивним змінам у суспільстві. Чи поспішає депутат внести певну кількість законопроектів, чи ні — не так вже й важливо. Потрібно, мені здається, позбуватися ілюзій щодо того, що депутати є оптимальними авторами законопроектів. Найкращі закони пишуться спеціалістами (які досліджують великий масив законодавства, і не лише вітчизняного) та експертами (які в змозі оцінити економічні наслідки тих чи інших рішень).
З іншого боку, завжди важливо, що в «сухому» залишку. А в «сухому» залишку першої сесії — досить швидке формування президії та комітетів. Водночас чи посприяло це створенню того, що в цивілізованому світі називають більшістю? В цьому відношенні результат виявився не дуже успішним. Органи сформовані, а згоди в парламенті немає. Надалі продовжується поляризація. Тобто депутати, які пропустили більш ніж 50% засідань, можуть «відбитися»: навіщо, мовляв, відвідувати засідання, на яких лише ведуться безкінечні політичні дебати? Думаю, очікувати від нинішнього депутатського корпусу високої продуктивності не варто.
Володимир МАЛИНКОВИЧ , директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень:
— Ефективність роботи окремо взятого депутата треба вимірювати ступенем його вірності своїм обіцянкам та рівнем професіоналізму.
Я також вважаю, що парламенту України не завадило б мати у своєму складі більше професійних юристів і соціологів, — саме люди цих спеціальностей могли б забезпечити його плідну роботу законодавчого органу: юристи готували б бездоганні з правової точки зору закони, а соціологи відповідали б за відповідність цих законів потребам населення.
Що не може бути критерієм оцінювання роботи депутата, так це відвідування ним пленарних засідань. Навіть у європейських країнах на засіданнях парламенту присутні лише ті парламентарії, які стосуються безпосередньо обговорюваних питань. І це нормально, адже просто сидіти і відбувати «повинність», як мінімум, безглуздо і навряд чи має сенс.
А взагалі я — прихильник формування Верховної Ради суто за партійними списками. Тоді запитувати можна буде не з кожного депутата окремо, а з цілої партії або її фракції. Звичайно, критерієм був би ступінь реалізації програми, з якою та чи інша політична сила прийшла до парламенту.
В’ячеслав ВИЛКОВ , доцент кафедри політичних наук Київського університету:
— Підходів до визначення критерію ефективності роботи народного депутата багато. Припустимо, не можна міряти одним аршином голову ВР, віце-спікерів, голів комітетів, лідерів фракцій і решти «маленьких українських депутатів» без посад і портфелів. Рольові, скажімо так, функції парламентаріїв також різні — одні генерують ідеї, другі здатні оформити ці ідеї у вигляді законопроекту, треті — узгодити позиції декількох фракцій, поторгуватися, пограти у парламентські «багатоходівки», четверті — спробувати запобігти ветуванню даного законопроекту Президентом тощо. Іншими словами, в такій складній системі «люди разные нужны, люди разные важны». Тим не менш, в ідеалі ефективна робота парламентарія — це оптимальне (в залежності від ситуації, рольового статусу у ВР, особових якостей тощо) сприяння (в різних формах) найбільш швидкому прийняттю необхідних для країни законів.
