Вадим КАРАСЬОВ, політолог, Харків:
— Українська Конституція — це, безумовно, Конституція перехідна. Це перша Конституція або перша редакція конституційного дизайну української влади і політичної системи ранньодемократичного суспільства. Цим і зумовлюються особливості нашого конституційного документа. Конституція має декілька вимірів. Перший — це соціально-філософське значення Конституції. У цьому значенні Конституція — це документ, декларація про формування громадянського суспільства, права людини, свободу слова і т.д. У цьому вимірі наша Конституція має більш орієнтовне значення, ніж відображає реальність.
Другий вимір — це функціональне призначення. Конституція задає правила гри і по суті є документом політичної координації, за допомогою якого координується політична гра, формуються політичні коаліції чи антикоаліції, політичні інтереси і т.д.
Третій вимір — «генетичний». Українська Конституція на момент свого прийняття була договором «розколених балканізованих» посткомуністичних еліт, які виникли у другій половині 90-х років. У цьому значенні 28 червня 1996 року було зафіксовано співвідношення інститутів влади, переговорна сила сторін, компроміс різних політичних інтересів, що існували на той час.
Аналізуючи підсумки першої «конституційної п’ятирічки», очевидні і різні підходи до подальшого процесу конституційної модернізації. Зрозуміло, що з погляду соціально-філософського виміру Конституція зберігає свою значущість і роль. У гуманітарно- правовому змісті Конституція зберігає свій вплив як цілком актуальний і необхідний документ. Більш того, під нього повинні вибудовуватися у ході подальшого політичного і правового процесу в Україні відповідні інститути та інструменти практики (судова система, правоохоронні органи, ЗМІ, права людини і т.д.). У інших вимірах політичної і економічної реальності нинішня ситуація формує запит на консолідаційну фазу демократії і завдання з вдосконалення політичної системи, що значно випереджає деякі положення конституційного тексту. Тому «конституційна п’ятирічка», що вже завершується, формує запит на зміни у політико-інституційній частині Конституції. Зокрема, повинні бути враховані і по- новому виписані конституційні норми, що стосуються поділу влади, від надмірного поділу влади за американською моделлю (що було необхідним у ході первинної сформованої демократії, щоб зберегти демократичний вектор політичного розвитку) в бiк більш функціонально збитої замкненої європейської моделі поділу влади (для того, щоб збільшити ефективність виконавчо-законодавчого комплексу в країні), інституту Президента, Кабінету Міністрів (у зв’язку з його політизацією та набуттям функцій представництва), політичних партій і т.д. Кінець першої «конституційної п’ятирічки» демонструє необхідність тривалого процесу з оптимізації політичної системи, конституційно-нормативної корекції ряду розділів і уточнень редакцій конституційних статей. Це сприяло б формуванню більш певної, стійкої політичної реальності та консолідації державної влади.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції і розвитку, президент Всеукраїнської медіа-корпорації «Відомості»:
— Конституція — це передусім необхідний атрибут і ритуал життя і виживання держави. Без Конституції країна є не зовсім повноцінною за міжнародними стандартами. Хоч є винятки, котрі чи то підтверджують, чи то спростовують це правило — Англія, яка досі не має Конституції. Конституція — це те, що не помічається, коли вона є, але дуже добре помічається, коли її немає. Це як деталь одягу, яка в очі не кидається, але без якої людина виглядає смішною та абсурдною. Українська Конституція — це плід добре зробленої компіляції з ряду конституцій інших країн. Тому вона нічим не відрізняється від добротних конституцій розвинених країн. І також, як і в інших країнах, Конституція в Україні дуже рідко виконується, і дуже мало хто навіть з політиків знає хоч би основні пункти і положення Конституції. Це також звичайна у світі ситуація.
Коли перестануть діяти перехідні положення Конституції, в Україні навряд чи щось зміниться, тому що країною правлять не стільки закони, скільки розподіл сил. При нинішньому розподілі сил ніякі законодавчі «переміщення» в ту або іншу сторону не будуть мати істотних наслідків, тому що вже склалися певні правила гри, які визначаються не законом, а наявністю або відсутністю ресурсів у тих або інших груп, що беруть участь у держуправлінні.
