Революційне минуле нашої країни ще, напевно, довго не даватиме їй спокою. Учора на президентському сайті з'явилося повідомлення про те, що Віктор Ющенко запровадив спеціальним указом посаду уповноваженого глави держави у справах Фонду державного майна.
Цей президентський комісар займатиметься моніторингом роботи Фонду й дотримання інтересів держави і громадян. У нього великі права. (Пояснення синоніму слова «уповноважений» запозичене автором зі стенограми протоколу слухань у сенаті США (1919 р.) про події російської революції. Один із свідків подій пояснював: «Кожен, хто має урядові повноваження в чому-небудь — комісар. Вони запозичили термінологію Французької революції, й іноді застосовують її правильно, а іноді ні. Наприклад, людину, яка керує залізничною станцією, ми називаємо начальником станції. Але в них там буде дві людини: начальник станції, залізничник, фахівець; але ще буде і комісар, член комітету, член більшовистської партії, який контролюватиме дії начальника станції та дивитися, щоб той не зробив що-небудь проти партії. І в кожному такому маленькому місці у них буде по комісару). Уповноваженого повинні невідкладно приймати не лише голова ФДМУ і його заступники, але й сам Президент, а тим більше голова Секретаріату. Він матиме доступ до відповідної інформації та документів, буде присутній і виступатиме з пропозиціями й зауваженнями на засіданнях колегій ФДМУ. А головне — він отримав право ініціювати підготовку законопроектів. Далеко не у всіх комісарів були колись такі права, хоча, звичайно, деяким доводилося розпоряджатися навіть і людськими життями...
Тепер уповноваженим призначений радник Президента, як-то кажуть, наймиліша людина, колишній заступник голови ФДМУ Богдан Буца. Це, звичайно, хороший кадровий хід, оскільки Буца відомий як грамотний фахівець. Але чи хороший хід політичний? Адже зрозуміло, що услід за ФДМУ президентські комісари можуть з'явитися й в інших найважливіших міністерствах і відомствах, вносячи не тільки нервозність і невпевненість у роботу міністрів та інших керівних чиновників, але й деякі ознаки двовладдя в систему державних органів. Невипадково того ж дня Ющенко затвердив положення про забезпечення президентського контролю за діяльністю військових формувань. Як пам'ятаємо, в ЦК також був військовий відділ...
Безумовно, поки наш Президент не давав особливих підстав докоряти йому в прагненні до тоталітаризму, але, схоже, в його команді час від часу проявляються чи то комплекси, чи то просто необгрунтовані страхи, чи то дежа-вю.
Проте чинний голова ФДМУ Валентина Семенюк вітає призначення уповноваженого Президента у справах Фонду. За її словами, Фонд готовий до нагляду за своєю діяльністю з боку глави держави. «Коли сьогодні постає питання про прийняття закону про Кабінет Міністрів України, я вважаю, що це — нормально», — сказала Семенюк журналістам. «Кабінет Міністрів України, парламент, Президент — нехай будуть усі наглядачами, нехай дивляться всі. ФДМ працює відкрито», — сказала вона й зізналася, що сама була ініціатором появи такої посади (після того, як зазнала досить різкої критики з боку Секретаріату Президента). «Покірливість» звичайно не надто поступливої в принципових справах Семенюк зрозуміла. Фонд держмайна досі працює без спеціального закону, який не раз уже приймався парламентом, але неодноразово ветувався як попереднім, так уже й нинішнім Президентом через питання підлеглості, підзвітності й підконтрольності ФДМУ.
Не висловив особливого занепкоєння з приводу призначення «фондового комісара» і народний депутат (фракція Партії регіонів), екс-голова ФДМУ Михайло Чечетов. У розмові з «Днем» він сказав, що в умовах, коли набирає чинності закон про Кабінет Міністрів, відповідно до якого керівник Фонду тепер призначатиметься й зніматися урядом, моніторинг ФДМУ з боку Президента — це цілком нормальне явище, оскільки глава держави наділений правом законодавчої ініціативи й повинен мати для цього всю необхідну інформацію у сфері управління держмайном. При цьому, Чечетов не виключив, що аналогічні комісарским посади можуть з'явитися і в інших міністерствах та відомствах. Однак він не без натяку розповів байку про своє спілкування з членами американського Конгресу, яких на той час дуже непокоїло, що американські кораблі зайшли кудись не туди... Відповідаючи на запитання, «тож що ж ви можете зробити?», американські народні депутати сказали: а ми не дамо на це грошей, нехай президент платить із власної кишені.
