У резолюції Студентського форуму, який було проведено кілька днів тому, Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Студентське братство» висунула вимоги щодо проведення люстрації всіх осіб, причетних до «протиправної діяльності недемократичного режиму», переатестації працівників силових відомств та дострокових виборів органів місцевої влади. Ще одне з радикальних гасел, які містяться в резолюції, — це вимога до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення анулювати ліцензії мас-медіа, які допускалися грубих порушень законів під час виборчої кампанії 2004 року. «День» запропонував експерту з питань телебачення і радіомовлення Івану МАЩЕНКУ прокоментувати цю, до речі, досить популярну зараз ініціативу.
— Вимога «Студентського братства» не є оригінальною, оскільки під час виборчої кампанії з різних сторін лунали досить категоричні вимоги про закриття тих чи інших теле- і радіокомпаній. Наприклад, на адресу Національної ради України з питань ТБ І РМ надходило чимало листів, телеграм, «колективних звернень» з категоричними вимогами негайно закрити в одному випадку — «5 канал», в іншому — ТРК «Україна». Більше того, навіть з трибуни Верховної Ради України один із народних обранців у своєму офіційному депутатському запиті теж вимагав закрити телекомпанію, яка, на його погляд, під час виборчої кампанії поводилася «не так». Напевно, народний депутат забув, що він же сам і його колеги прийняли закон про вибори Президента, в якому вперше зазначено, що під час виборчої кампанії забороняється закривати чи призупиняти діяльність ТРК. Ініціатива стосовно припинення діяльності певних ЗМІ — тривожна. Суспільство в нас, як ми бачимо по результатах виборів, у своїх симпатіях до кандидатів поділилося майже навпіл. Це ж реальність. А журналісти живуть у цьому суспільстві... Я не кажу про явні приклади, коли окремих журналістів відверто купили. Але якщо в суспільстві є різні думки, то не можуть журналісти тільки в якийсь один бiк дивитись. I за переконання, або навiть не за переконання, а за висвітлення тих чи інших поглядів не можна цькувати або вимагати покаяння. Крім того, виникає запитання: перед ким каятися? Можна піти в храм, покаятися перед Богом, але ж ні в якому випадку не перед кимось іншим, не перед політичними опонентами. Вони завжди є і будуть. І якщо сьогодні в нас одна опозиція, а завтра вона приходить до влади, то що — вона повинна вимагати цькування тих, хто «не так» працював? Найсерйозніша небезпека, я вважаю, щоб зараз — під час ейфорії переможців — не виникла ситуація заборони на професію для окремих журналістів.
Тепер щодо вимоги до Національної ради анулювати ліцензії. Законодавство (зокрема про Нацраду) виписано так, що Нацрада сама не позбавляє ліцензій. У виняткових випадках, коли йдеться про — звертаю увагу — документально зафіксовані порушення, може виникнути питання про, наприклад, стягнення штрафу, призупинення діяльності тощо. Щодо анулювання ліцензій, то такі питання може вирішувати тільки суд.
Ще одне питання — що кваліфікувати як грубі порушення. Зрозуміло, що найгрубіші порушення — це заклики до дестабілізації суспільства, до зміни територіального устрою України тощо. І зараз дехто висуває певним телекомпаніям відповідні звинувачення. Але ми, зокрема, коли писали Закон про телебачення і радіомовлення (нагадаю, що я був керівником першої групи, яка його створювала), спеціально враховували специфічні особливості телебачення і радіомовлення. Зокрема — прямий ефір (це вища форма безцензурного вираження думок і поглядів). Закон чітко обумовлює межу відповідальності журналістів і ЗМІ в деяких окремих випадках. Наприклад, коли йдеться про висловлювання в прямому ефірі, поширення повідомлень прес-служб відповідних структур чи офіційних висловлювань — народних депутатів, вищих посадових осіб тощо. Тому зараз, коли звучать вимоги про порушення з боку деяких ЗМІ, треба, перш за все, детально вивчити правову основу цих питань. Звичайно, коли якийсь ЗМІ цілеспрямовано веде діяльність проти засад існування самої держави — це одне. А зовсім інше, коли на ньому виступив хтось і висловив думки, які не відповідають поглядам іншої сторони, зокрема переможців того чи іншого процесу. Тому що життя таке: сьогодні ти — переможець, завтра в політичній боротьбі будеш переможеним. Якщо такі засоби застосовувати сьогодні до одного, а завтра до іншого, то правового, громадянського суспільства ніколи не буде. І, відповідно, не буде ЗМІ, які б забезпечували плюралізм у суспільстві.
