Ситуація навколо політичної реформи знову окутана інтригою. «Круг лий стіл» за участю політологів і Президента України Л. Кучми, що відбувся 19 травня в Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД), сприяв появі одразу кількох сенсацій.
По-перше, більшість політологів, які брали участь у цій зустрічі, в тому числі й кілька керівників аналітичних центрів, близьких до «Нашої України», висловилися на підтримку продовження політичної реформи. Це вже саме по собі було несподіванкою. Адже, на думку багатьох спостерігачів, реформа системи влади після 8 квітня плавно «почила в бозі». На перший план вийшли президентські вибори. Виявилося, аж ніяк не всі експерти поділяють цю думку. Щоправда, у виступах кількох учасників «круглого столу» в НІСД наголошувалося, що продовження політичної реформи має перспективу тільки в тому випадку, якщо на парламентаріїв не буде зовнішнього тиску, а сама реформа перестане бути передвиборним проектом.
По-друге, новину підніс і Президент. Він відкрито заявив, що не вбачає сенсу в подальшому розгляді конституційного законопроекту № 4105. На його думку, доцільно зосередитися на двох інших законопроектах, які пройшли експертизу Конституційного Суду, але при цьому не вносячи до їхнього змісту таких змін, які потребували б їх чергового розгляду в Конституційному Суді. Ніде правди діти, від Президента очікували зовсім іншого, зокрема аргументів на користь якнайшвидшого завершення конституційної реформи на основі невдалого проекту № 4105.
На цьому сенсації не закінчилися. Увечері того самого дня, вперше після 8 квітня, з’явилося й конкретне рішення спеціальної конституційної комісії Верховної Ради стосовно подальшої долі політичної реформи. Комісія сформулювала алгоритм пошуку компромісу з даного питання, зокрема: 1) звернулася до парламентських фракцій із проханням внести свої пропозиції щодо найдискусійніших моментів (імперативний мандат тощо); 2) рекомендувала провести нараду за участю спікера керівників фракцій і груп про подальшу долю реформи; 3) закликала всі депутатські об’єднання Ради підписати угоду, яка стала б політичною основою реформи. З подачі О. Мороза за основу компромісу взяли той самий законопроект 4105, підкоректований напередодні голосування 8 квітня. Слід, проте, відзначити, що легітимність «морозівської версії» законопроекту № 4105 викликає сумнів і в частини експертів, і в деяких авторитетних у сфері юриспруденції народних депутатів (наприклад у В. Мусіяки та М. Онищука). До того ж поки що немає й рішення Конституційного Суду щодо можливості голосування за проектом № 4105.
Суперечність заяви Л. Кучми та рішення спеціальної конституційної комісії ВР викликала хвилю різноманітних припущень і тлумачень, які можна звести до кількох основних версій:
1. Л. Кучма поставив хрест на політичній реформі.
2. Президент розпочав подвійну гру. Тактично він дистанціювався від законопроекту №4105, але на практиці основна ставка буде зроблена саме на нього.
3. Відмова від проекту 4105 на користь проектів 3207-1 і 4180 є черговою тактичною пасткою Адміністрації Президента, до якої намагаються заманити «Нашу Україну».
Звичайно ж, у політиці потрібно брати до уваги найрізноманітніші версії. Але очевидне й інше. У розумах багатьох політиків і «аналітиків» відносно політичної реформи все ще домінує «конспіративний синдром». Подолати цю психологічну пастку можливо тільки на основі пошуку компромісного варіанта реформи. Одночасно прихильникам реформи необхідно думати над тим, як підняти планку взаємної довіри одне до одного.
Саме пошук реального компромісу і повинен стати основним імперативом на нинішньому етапі політичної реформи. При цьому потрібно враховувати дві групи обставин: 1) технологічні (конкретні шляхи та варіанти здійснення реформи); 2) політичні (на якій політичній основі можливе досягнення компромісу).
З урахуванням цих обставин доцільний розгляд усіх можливих законопроектів — і 3207-1, і 4180, і конституційного законопроекту «Нашої України», якщо він усе-таки буде. Що стосується законопроекту 4105 (у якій-небудь варіації), то остаточне слово — за Конституційним Судом. Інша річ, що ймовірність отримання конституційної більшості голосів за цим законопроектом залишається відносно невисокою.
Одна група проблем пов’язана з політичними колізіями навколо цього проекту та його «підмоченою» репутацією. Інша — з низкою норм, що викликають гострі дискусії та навіть неприйняття в частини депутатів — імперативний мандат, наглядові функції Генпрокуратури, деякі позиції заключних положень. Тому, якщо даний законопроект все-таки розглядатимуть, то з нього або слід викреслити найспірніші норми, або використати процедуру постатейного голосування. Це не ідеальний варіант, але він може допомогти досягненню компромісу.
Якщо буде очевидно, що проект № 4105 (у запропонованій О. Морозом інтерпретації) неприйнятний для значної кількості депутатського корпусу, то необхідно шукати компроміс на основі інших вищезазначених законопроектів, постаратися, якщо можливо, оптимізувати їхній зміст, причому бажано їх усіх пропустити через процедуру першого голосування. Це допоможе визначити найпрохідніший проект, а також залишить поле для маневру при остаточному голосуванні.
Пошуку компромісного рішення може сприяти й такий крок, як набуття чинності основних положень конституційної реформи після парламентських виборів 2006 року. На цей варіант до 8 квітня погоджувалася права опозиція. Якщо «Наша Україна» та БЮТ справді готові до реформи, то чому б не повернутися до цієї формули.
При цьому на перехідний період (2004 — 2006 рр.) можна реалізувати малий пакет політичної реформи. Мається на увазі прийняття законів про Президента України, про Кабінет Міністрів, про регламент Верховної Ради, про процедуру імпічменту та низки інших законодавчих актів, що чітко регламентують повноваження Президента й уряду, а також закріплюють порядок формування Кабінету Міністрів коаліцією парламентської більшості. Це дозволить хоч би частково реалізувати ідеї, закладені в проекті конституційної реформи.
Свій варіант компромісу із конституційної реформи запропонував і спікер Верховної Ради. На думку В. Литвина «потрібно з трьох законопроектів (№№ 4105, 3207-1 і 4180) зробити один законопроект, узявши все краще». На перший погляд, це найкомпромісніший підхід. На практиці ситуація має трохи інакший вигляд. По-перше, законопроекти № 4105 і № 4180 відрізняються один від одного дуже незначно. По-друге, законопроект № 3207-1 свого часу підготувала майже за схемою В. Литвина спеціальна парламентська комісія з конституційної реформи. Законопроект № 3207-1 відрізняється від двох своїх «побратимів» концептуально. І просто так, без збитку для якості та системності Основного Закону, «об’єднати» ці проекти не вдасться. Крім того, і підготовка нового компромісного законопроекту, і його експертиза в Конституційному Суді потребуватимуть часу. У цьому разі можливість проведення конституційної реформи до президентських виборів буде просто виключена. А що буде після президентських виборів, тільки Бог знає. Не виключено, що новий глава держави у разі чергової парламентської кризи захоче скористатися своїм правом на розпуск парламенту. Нещодавній висновок Конституційного Суду з даного питання створює майбутньому Президенту сприятливі можливості для дострокового припинення повноважень парламенту, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не зможуть розпочатися. Прихильники нового президента цілком можуть штучно спровокувати парламентську кризу.
Таким чином, технологічних варіантів реалізації політичної реформи досить багато. Основною і найскладнішою проблемою є створення політичних передумов для здійснення реформи. Інакше кажучи, потрібно створювати дієздатну парламентську коаліцію, що здатна провести конституційну реформу. І теоретично, і практично можливі два шляхи створення такої коаліції:
Перший шлях — досягнення компромісу між прихильниками реформи та депутатами-мажоритарниками, які не голосували за внесення змін до Конституції 8 квітня. Принципова умова для такого компромісу — коректування виборчого законодавства. Можна зберегти пропорційний характер виборчих законів, але при цьому забезпечити можливість представництва регіональних інтересів і часткову відкритість списків. Варіанти для цього існують, потрібна політична воля. Ліві партії повинні усвідомити необхідність поступок. Це буде не поступка мажоритарникам, а крок до демократичнішої та збалансованішої системи політичного представництва.
І ліва, і права опозиції повинні брати до уваги одну істотну обставину. Якщо раптом буде реалізовано сценарій дострокового розпуску Верховної Ради, то парламентські вибори пройдуть згідно зі старим законом. Адже «пропорційний закон» набуває чинності тільки з 1 жовтня 2005 року.
Другий шлях створення конституційної коаліції — досягнення компромісу між прихильниками реформи та «Нашою Україною». У цьому разі основою для компромісу може стати збереження впливу Президента на структури виконавчої влади за одночасного закріплення в Конституції порядку формування уряду парламентською коаліцією, котра має більшість голосів у Верховній Раді.
Який варіант конституційної коаліції має більше шансів на реалізацію, покажуть тільки переговори між лідерами депутатських фракцій і груп. Організаційно-політичний алгоритм пошуку компромісу заданий рішенням спеціальної конституційної комісії Верховної Ради від 19 квітня. І тут ми знову повертаємося до проблеми довіри. Для пошуку реального компромісу потрібні нові медіатори, які не проявили себе в процесі проштовхування політичної реформи в період до 8 квітня і прямо не пов’язані з політичними таборами, які протистоять один одному на президентських виборах. Цю роль міг би взяти на себе (але не тільки на словах, а на ділі) спікер Верховної Ради. Можливо, слід подумати про розширення (або оновлення) складу спеціальної конституційної комісії Верховної Ради, ротацію її керівництва.
Політичні можливості для того, щоб зрушити процес політичної реформи з мертвої точки, ще є. Важливо не втратити цей шанс.
