Побудований в Україні й названий «Україною» ракетний крейсер (ступінь готовності 95%) скоріше за все буде проданий Росії, яка тільки й чекає прийнятної цінової пропозиції. Про це в неділю у Владивостоку повідомив журналістам міністр оборони РФ Анатолій Сердюков. Слова колеги підтвердив голова Міноборони України Михайло Єжель. Він запевнив, що найближчим часом це питання буде вирішено. «Не хочу випереджати події, — цитує українського міністра РІА «Новости», — але в мене як моряка, після того як ми побували сьогодні на однотипному крейсері «Варяг» Тихоокеанського флоту, бачили, що це за корабель, рука не підніметься різати цей крейсер з 95% готовності до виходу». «Я думаю, що Анатолій Едуардович (Сердюков) хоче мати ще один такий корабель у складі ВМФ Російської Федерації», — сказав Єжель і повідомив, що зараз крейсер, який раніше був названий «Україна», не має імені, це просто «замовлення N» (номер).
Образливо. І за Україну, яка, володіючи найпотужнішими суднобудівельними підприємствами, не в змозі добудувати цей корабель і показати світу, що вона воістину є морською державою, володіє сучасним флотом. І за крейсер, у якого відібрали ім’я.
Звичайно, можна було б відкинути патріотичні сентименти і відповідно до духу часу порадіти: ось, мовляв, щастя підвалило — на дорогу, але непотрібну іграшку знайшовся покупець із грішми. Але і грошове питання може вирішитися ще невідомо як. По-перше, названа Україною сума Москві може здатися не прийнятною, а неприйнятною. І тоді нам скажуть: пошукайте іншого покупця, а не знайдете — нехай ваш кораблик і далі іржавіє й старіє.
Не кращий варіант — віддати крейсер у рахунок боргів за газ, які вже, напевно, накопичилися внаслідок виконання харківських газо-флотських угод, за якими Україна отримала так звану стодоларову знижку проти тимошенківсько-путінського договору від 19 січня 2009 року. Чи випадково Сердюков зронив злий жарт із приводу прийнятної ціни. «Так, за безплатно», — відзначив він, відповідаючи на питання журналіста.
А яке знущання звучало в іншій його відповіді! «Де цей корабель зможе базуватися в разі його придбання Росією?» — запитали у російського міністра. «На Чорному морі», — не замислюючись, по-військовому коротко й чітко відповів він. Із цього виходить, що колишня «Україна» припишеться скоріше за все в Севастополі, де в Росії тепер військово-морська база не до 2017 року, а ще на 25 років. А інших баз у неї на цьому морі немає, і, мабуть, вони там не скоро з’являться. Хто ж будуватиме базу в Новоросійську, коли є в повному розпорядженні Севастополь?
Нагадаємо, що у травні 2010 року президенти України й РФ Віктор Янукович і Дмитро Медведєв домовилися про добудову ракетного крейсера «Україна». І важко погодитися з нашим Президентом, що таким чином між двома країнами налагоджується співпраця у сфері суднобудування. Через кілька місяців Верховна Рада відмінила свою постанову про присвоєння ракетному крейсеру назви «Україна». У пояснювальній записці наголошувалося, що добудова й прийняття ракетного крейсера до складу ВМС України не передбачені, недоцільно, щоб корабель мав назву «Україна».
...Мимоволі згадується веселенький мультик про пригоди капітана Врунгеля, де фігурує фраза, що безапеляційно зв’язує ім’я анімаційного плавзасобу з його подальшою долею: «Як корабель назвеш, так він і попливе». І справді, наш крейсер був закладений на державному підприємстві «Суднобудівельний завод імені 61 комунара» в Миколаєві у вересні 1984 року за замовленням Військово-Морського флоту СРСР. Спущений на воду в серпні 1990 року.
З 1992 по 1995 роки будувався на замовлення Міноборони України. У 1996—1998 роках будівництво не велося. 1999 року завод уклав новий контракт із Міноборони України на продовження будівництва. Адже держава залишилася фактично без власного військово-морського флоту. З 2001 року будівництво корабля знову припинилося. За державу образливо...
Тим часом Сердюков у Владивостоку демонстрував Єжелю красу й потужність російського флоту і, вочевидь, за правом сильного продовжував знущатися. Натякаючи, мабуть, на те, що в Україні немає флоту, здатного нести службу на океанських просторах, російський міністр запропонував Україні використовувати російські бойові кораблі для боротьби з піратством в Аденській затоці, посадивши на них загони спеціального призначення України. Ось вам і другий варіант можливої ціни за крейсер: це, так би мовити, бартер. Ми їм віддаємо крейсер, а вони нам дозволять прокатати на ньому до Сомалі й загартувати нашу морську піхоту. І все це «за безплатно». В усякому разі, Єжель згоден: кожна країна повинна зробити свій внесок до антипіратської операції «Атланта». За його словами, піратські дії потрібно присікти на морі, але участь в операції може бути різною, в тому числі за допомогою розміщення оперативних груп на кораблях. Але ми, за Єжелем, не відразу погоджуємося, а ще думаємо, як діяти, не падаючи росіянам на хвіст, а більш менш самостійно. «У нас є план використання літака-амфібії Бе-12 у цьому районі у взаємодії з російськими моряками», — фантазує український адмірал, підкреслюючи, що цей протичовновий літак має достатній радіус дії й хороші можливості для спостереження за ситуацією на морі.
А російський воєначальник продовжував наступ, ради якого й був, по суті, задуманий візит Єжеля. Виявляється, річ у тім, що Росії просто потрібно переозброїти Чорноморський флот. І Сердюков довірливо повідомляє журналістам, що Росія й Україна мають намір підписати відповідну угоду. Але чому він бере на себе сміливість говорити ще й від імені нашої країни? Це навіть Єжеля дивує. Він підкреслює, що в Росії немає проблем із переозброєнням Чорноморського флоту, причому лише тому, що це питання вирішене в угоді від 1996 року про умови базування флоту в Україні. «Ми діємо в рамках цього договору, все інше — це предмет переговорів», — упевнений Єжель, а його російський колега погоджується: мовляв, угода-то є, але читають її сторони по-різному. Тому і назріла необхідність перегляду старих або підписання нових документів, щоб не питати в України дозволу на переозброєння.
Словом, адмірали просто торгувалися. Сердюк купував крейсер, а як «відкат» хотів отримати ще й право на безконтрольне переозброєння. Єжель продавав непотрібну іграшку, але все ж боявся продешевити — адже без будь-якого конкурсу та ще і з політичними умовами. Раптом і до нього ГПУ коли-небудь добереться, дарма, що, по суті, він у цій справі — людина маленька. Саме стрілочники в нас за все й відповідають.
КОМЕНТАР
Микола СУНГУРОВСЬКИЙ, директор військових програм Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова:
— Йдеться не про те, чи зможе Україна продати Росії цей корабель, а за скільки вона зуміє його продати. Україна вже пропонувала дооснастити крейсер і продати його Росії, тому що українським військово-морським силам він не потрібен. Наскільки мені відомо, крейсер «Україна» знаходиться в напівскладеному стані й у 90% готовності. Йдеться про те, щоб оснастити цей корабель сучасними типами озброєнь, звісно російськими, й продати Росії. Дуже важко оцінити вартість цього крейсера, бо він будувався на замовлення Росії. Проблема в тому, що будівництво було припинене через недофінансування. А зараз планується відновлення фінансування й оснащення «України» сучасними типами озброєння.
