Початок століття заразила поезія символістів. Образ ставав фетишем, свідомість завмирала серед театру розфарбованих тіней, ліпила і оживляла ляльок, населяючи ними ілюзорний світ, далекий від дійсності. Отруєні передчуттям нового століття, вже переситившись усіма можливими видами витонченості, глядачі прямували в часом примітивні будівлі, де серед задушливої атмосфери загального залу, у будці кіномеханіка розпускалася таємнича квітка, променем перетинаючи короткий простір і оживаючи в зображенні на екрані.
Прибутки ілюзіонів росли. Стихією виробництва і показу стрічок стала управляти комерція. З початком імперіалістичної війни 1914 року в Росію припинилося ввезення іноземних стрічок, і це стало могутнім стимулом для вітчизняного кіно. Гроші зміцнили стан нового масового мистецтва. Вони ж стали диктувати правила подальшого розвитку жанру. Набагато швидше за кінотехніку розвивався супутній показам стрічок музичний супровід. Навіть в самому зубожілому театрі було фортепіано, а то і декілька. Будувалися комфортабельні зали. У Києві, в театрі Шанцера, перед екраном розміщувався дуже хороший симфонічний оркестр. До кожної картини складалася спеціальна музична програма. У інших кінотеатрах картина супроводжувалася квартетом, тріо, іноді на показах був присутній дивертисмент. Кіно інстинктивно вбирало в себе супутню строкатість фарб часу, насичуючи густий коктейль символами та музикою, примітивною комерцією та театральним блиском. Його народження було одночасно завмиранням епохи в окремих кадрах, потойбічною розгубленістю актора перед невидимим залом.
Особливе місце в мистецтві, що зароджувалося, належало жінці. У німому фільмі неможливо передати драматичну природу передоснови сюжету театральними прийомами, потрібно було створювати образ героїні, який вгадується за виразом очей, позою, поворотами голови, тулуба, рухами рук. У західному кіно однією з видатних першовідкривательок жіночого образу була Аста Нільсен. У нас — Віра Холодна. Жінка-загадка, яка на ціле сторіччя стала втіленням миттєвої та всесвітньої слави, запаморочливої популярності, неповторного таланту та трагічної долі. Сама зовнішність: великі сумні очі, пухкий безвільний рот — зробила її королевою марення того покоління. Актриса прожила в кіно дуже коротке життя, усього три роки, але сьогодні її образ, по суті, і є молодістю екрана для глядача.
А народилася Віра в Полтаві, в сім’ї учителя гімназії Василя Левченка, де вона була першою дитиною. За чудовий апетит мати прозвала Віру«полтавською галушкою». Крім неї в сім’ї було ще дві дочки. Дитинство Віри закінчилося рано. Помер батько, мати часто хворіла, вона сама піклувалася про сестер. До того часу сім’я вже жила в Москві. Тут на випускному балу гімназії Віра і познайомилася з молодим юристом Холодним і незабаром вийшла за нього заміж. Їх кохання, всупереч чуткам та домислам, витримало усі випробування, що випали на коротке та стрімке життя. Витримало випробування славою та війною, постійні розлуки та злигодні великих відстаней.
Чоловік Віри був неймовірно азартною людиною, одним з перших автомобілістів, постійно брав участь в автомобільних гонках, редагував і видавав газету «Авто». У 1915 році офіцер Холодний був двічі важко поранений в боях під Варшавою і нагороджений за хоробрість золотою зброєю. Прізвище Холодних добре відоме в Україні. Брат Володимира Холодного Микола був ботаніком, згодом членом Академії наук УРСР, вченим зі світовим іменем. Інституту ботаніки Академії наук УРСР було присвоєно ім’я М. Г. Холодного.
У Віри та Володимира залишилися дві доньки — Нона та Женя. Вже важко хвора, в Одесі, в грипозному маренні, розуміючи, що помирає, Віра розгублено повторювала: «У Москві Володимир навіть не знає, що я помираю». Але і сам Володимир не зміг пережити її втрати. Він змінився після московської панахиди, здавався зломленим величезним горем, не помічав, що відбувається навколо, і незабаром помер. Доля їх кохання виявилася дивовижно схожою на ті стрічки, в яких знімалася Віра. Небезпечним і магічним заклинанням власної долі стало життя її героїнь на екрані.
З самого раннього дитинства у Віри була мрія стати актрисою. У дитинстві вона вчилася у московському балетному училищі Великого театру, але була там недовго. В юності належала до гуртка молодих артистів Московського художнього театру. Вона любила приймати гостей і була господинею зустрічей з художниками, поетами, письменниками, музикантами. У артистичний гурток приїжджали Бальмонт, Леонід Андрєєв, Андрій Бєлий, композитор Ілля Сац. Всі були впевнені, що Віра присвятить життя театру. Але несподівано, як змінювалося багато її пристрастей, Віра пішла в кіно.
Восени 1914 року у фірму «Тіман і Рейнгард», яка випускала популярні картини під спільною назвою «Російська золота серія», прийшла молода актриса. Владислав Ростиславович Гардін зняв її в «Анні Кареніній» в масовці на балу та в епізоді в ролі няні. Гардіна здивувала і зачарувала її краса. Але як не хотілося йому спробувати Віру в справжній ролі, Тіман, визначивши її як безнадійну, сказав: «Нам потрібні не красуні, а актриси».
Дійсно, з першого погляду Віра справляла враження красивої натурщиці. Вона відрізнялася від тих актрис, до яких звикли і яких не помічали глядачі, зосереджуючи свою увагу на головному акторі-чоловіку. Вона не жестикулювала відчайдушно, намагаючись поривчастими рухами передати свій стан, не водила шалено очима, не метушилася, намагаючись попасти в кадр до героя. Вона позувала, демонструючи себе, незалежно від того, що оточувало її в кадрі. І за такої обстановки єдиний поворот голови, єдиний ледве помітний рух пальців означали більше, ніж суєта і метушня всіх інших. Віра приковувала глядача до себе з самого початку стрічки, і він, заворожений, знову чекав її появи, спостерігаючи не за сюжетом, а за актрисою.
«Відкрив» актрису для кіно Євген Бауер, знявши її в головній ролі у фільмі «Гімн торжеству кохання» на фірмі Ханжонкова. Ще під час зйомок фільму Ханжонков підписав контракт iз Вірою на три роки, проявивши комерційну передбачливість, чим не переставав згодом гордитися. Сам бо Бауер говорив: «Я знайшов скарб». До речі, Бауер «відкрив» для кіно ще і Мозжухіна, Максимова, Полонського.
Вихід картини став сенсацією для глядача, вже пересиченого подібними історіями. Фільм дивилися по п’ять, а то і більше разів. Фірма Ханжонкова могла не боятися за сюжети своїх робіт. Усіма студіями теми трималися в суворій таємниці, оскільки конкуренти могли використати ідею і випустити картину раніше, а глядач не пішов би дивитися два рази одну і ту ж історію. Фільми з Вірою Холодною рекламувалися ще до початку зйомок, тому що глядач йшов дивитися саме на актрису.
Гра Віри змінила композиційну постановку фільмів. Бауер, як професійний художник, тонко відчував особу на екрані, передаючи за допомогою окремих завмираючих кадрів історію, звичайно трагічну, яка призводить до загибелі героїні. До появи Віри Холодної головного героя «опікали» жінки, тепер в центрі була героїня, а її оточили королі екрана: Максимов, Руніч, Полонський. Віра майже не використовувала театральних прийомів. Її гра несвідомо зачіпала невидимий натягнутий нерв розбещеної епохи. Сомнамбулічна жінка, яка втрачає волю, сліпо довіряє почуттю, що приводить її до смерті, — таким було амплуа Віри. Цей стан найкраще вписувався в пануючу всюди згубну тлінь світу, що руйнувався, вже зараженого новою свідомістю, згубною і невідворотною одночасно. Напружена строкатість емоцій, фарс, гротеск — все це наповнювало картини, повторюючи, по суті, один і той же сюжет. Нехай ці салонні драми відрізнялися бідним змістом, гра Віри не могла опошлитися нарівні з іншими. Для примітивного кіно того часу вона знайшла справжню героїню.
Віра зіграла в кіно близько сотні ролей. Точну кількість фільмів важко встановити: більшість з них не збереглася. Гра Віри, що викликала захоплення глядача синематографів, не пройшла непоміченою і серед театральних кумирів. Костянтин Сергійович Станіславський запропонував Вірі Холодній роль Катерини в «Грозі» Островського і запросив її вступити до трупи художнього театру. Для неї це було справжнім визнанням таланту не умовного, заснованого на красивих фотографіях, а артистичного, спрвжнього. І все ж таки вона не змогла відмовитися від кіно, навіть розуміючи, що, ставши театральною актрисою, реалізовує творчий потенціал незрівнянно більше, розкриє грані, не видимі у вузьких рамках кінематографічної стрічки.
Багато в чому такий вибір і визначив трагічність її долі.
З комерційних міркувань фірма Ханжонкова переїжджає в Одесу. Вони вибудовують ательє на Французькому бульварі. Віра розлучається з сім’єю і продовжує зніматися. Зйомки заповнюють весь її час. Глядачі вимагають нових і нових робіт. Популярність стає фантастичною.
У Одесі Віра часто бачиться з Олександром Вертинським. Чутки приписують йому таємну закоханість в королеву екрана. Багато його віршів неначе б то присвячені їй. Він довго і пильно, часто мовчки, розглядає її, і сумний вираз не сходить з його лиця. Йому властиві манірність, забудькуватість, аристократична неуважність, і що це — закоханість чи гра, так ніхто і не дізнається.
У Віру закоханий весь кінематографічний та театральний світ, не кажучи про глядачів. Вона сама популярна актриса Росії, яка сама ще не усвідомлює, наскільки вона знаменита. Але час все стрімкіше розкручує свій маховик, і мало кому вдається утриматися, зберігши незмінність та саме життя. Кривава завіса громадянської війни, іноземної інтервенції завішує вікна в одеському будинку Попудової на Соборній площі, де живе Віра. Праця рятує від тривоги, але і забирає сили. Епідемія іспанки веде свій особливий лік людським життям, вже перерахованим війною та революцією. Згідно з цифрами статистики, вона забирає їх більше, ніж усі фронти імперіалістичної війни. У Віри іспанка протікає дуже важко, нагадуючи легеневу чуму. Буквально все місто чергує біля дверей її будинку, з тривогою і надією чекаючи вістей від лікарів. Але старий професор Усков, стурбований загальною увагою до здоров’я його пацієнтки, може тільки розплакатися від власного безсилля прямо на сходах, на очах у її глядачів. 16 лютого 1919 року в 19.30 (час, що звіряється сотнями шанувальників) Віра Холодна пішла з життя. 19 лютого відбулися похорони актриси. Її ховало все місто. Збереглася кінохроніка, що відобразила багатотисячний натовп і прикрашену труну, що пливе над головами.
Століття змотувало плівку останнього фільму Холодної. Нова ера кінематографу, з’єднуючи свій розвиток з рухом епохи, перенесеться на Захід. Багато акторів та режисерів поїдуть з країни, охопленої чумою братовбивства, яка задихалася в маренні епідемій, розрухи, голоду, зміни влади і цінностей. Деякі потім повернуться. З’являться нові творці геніальних фільмів, ролей та образів. Світове кіно збагатиться прекрасними і талановитими жінками, які уміють перетворити його в світ марення та надій, створити мрію на екрані. Ім’я Віри Холодної завжди буде стояти одним з перших у цьому списку великих жінок світового кіно. Поруч з Астою Нільсен і Полою Негрі, попереду Грети Гарбо, Марлен Дітріх, Мерлін Монро.
