Першого грудня виповнюється шістнадцять років із дня всенародного референдуму, яким громадяни України затвердили Акт Верховної Ради «Про державну незалежність України». Конституція СРСР, прийнята у 1977 році, передбачала право вільного виходу з нього будь-якої з п’ятнадцяти республік. Але унікальність проголошення незалежності України полягає у тому, що вона єдина з-поміж них повністю законно виконала цю процедуру. В усіх інших республіках незалежність проголошувалася рішеннями радянських квазіпарламентів, які за тодішнім союзним і республіканським законодавством не мали на це повноважень. В Україні ж було застосовано конституційну норму про те, що «єдиним джерелом влади є народ». Після позитивного голосування 76% всіх, хто на той момент мав право голосу на території України, або 90,3% від тих, хто взяв участь у голосуванні, незалежність стала доконаним юридичним фактом.
Ідея проведення референдуму належить академіку Ігорю Юхновському, який з голосу вніс цю пропозицію на засіданні Верховної Ради 24 серпня 1991 року, коли ухвалювався Акт Незалежності. Тоді це викликало критику і побоювання, що сили, які виступають проти української державності, отримають час для агітації за збереження якоїсь форми союзної держави. Час переконливо довів правильність міркувань академіка.
Три місяці весь Радянський Союз очікував рішення українського народу. І щойно воно було ухвалене, як вже 7 грудня у Біловезькій Пущі зібралися Леонід Кравчук, обраний президентом України, президент Росії Борис Єльцин та голова парламенту Білорусі Станіслав Шушкевич, аби прийняти рішення щодо процедури ліквідації СРСР. Навколо цієї події не припиняються інсинуації, мовляв, «зібралися троє у лісі та й розвалили наддержаву за одну ніч». Але насправді саме український народ на референдумі поставив крапку в існуванні Радянського Союзу. У Біловежжі відбулася лише, так би мовити, «міжнародна презентація» цього факту.
Протягом наступних років ставлення до цієї події змінювалося, але той референдум дозволив уникнути силового протистояння, а то і війн, що мали місце майже в усіх країнах колишнього СРСР; зберегти територіальну цілісність України та закласти підвалини громадянських суспільних інститутів.
Сьогодні, за даними різних соціологічних служб, за незалежність України проголосували б на 11—15% менше за тих, хто погодився б узяти участь у такому референдумі. Країна справді зазнала багатьох утрат, серед яких головна — час, втрачений владою і політиками для її розвитку. Але незалежна Україна відбулася. Після вже історичних подій осені — зими 2004 року на Майдані з кожним роком меншає тих, хто виступає проти її державності.
