Претендентом на місце секретаря РНБО експерти називають нинішнього першого віце-спікера Верховної Ради Олександра Лавриновича. Але може залишитися і Раїса Василівна... Все-таки не чужа людина.
Новообраний президент, згідно з Конституцією України, зможе й без формування нової, пропрезидентської, коаліції внести до Верховної Ради подання про призначення голів Міністерства оборони та Міністерства закордонних справ. Враховуючи результати деяких останніх голосувань, 226 голосів у Януковича є. Разом із регіонами досить вірогідно можуть проголосувати литвинівці й комуністи. А можливо, ще ЄЦ і частина Народної Самооборони.
Оборонне відомство може очолити брат спікера Володимира Литвина, голова Держприкордонслужби України Микола Литвин, а також міністр оборони «тіньового» уряду Олександр Кузьмук.
На керівництво Міністерством закордонних справ претендують: діючий керівник відомства Петро Порошенко, посол України в Росії Костянтин Грищенко, а також міністр закордонних справ опозиційного уряду Леонід Кожара.
Але, схоже, навіть Янукович сьогодні не зможе точно сказати, хто займе те або інше крісло. Судячи з усього, навіть президентська квота буде предметом торгів у процесі створення коаліції.
«Якщо регіони таки створять коаліцію з НУ-НС, то «Наша Україна» забере в них усе. У них залишиться один Янукович», — спрогнозував у розмові з «Днем» Роман Зварич.
Але про це Віктор Федорович думатиме завтра. Сьогодні в нього свято. Він узяв реванш.
КОМЕНТАРI
Ми попросили експертів «Дня» дати свої поради, висловити побажання й застереження четвертому презеденту України.
Рефат ЧУБАРОВ, президент Всесвітнього конгресу кримських татар, народний депутат України 4-5 скликань:
— 1. Перш ніж приймати від кого-небудь поради, президентові не слід повністю довіряти добір радників своєму «старому» оточенню, адже вони знайдуть собі подібних, чим позбавлять його можливості сприймати дійсність такою, якою вона є насправді.
2. Довіра громадян до своєї держави — основа її процвітання. Тим більше, якщо ця держава багатонаціональна й багатоконфесійна. Відповідно, новообраному президентові слід забезпечити рівний діалог і рівне ставлення до всіх етнічних і релігійних складових українського суспільства з усіма властивими їм правами, інтересами та цінностями.
3. Україна як держава має всі шанси зайняти гідне місце у міжнародній спільноті лише за умови забезпечення внутрішньої єдності. Досягти ж такого стану суспільства можливо лише за домінування норм демократії та відвертості. Решта призведе до повторення попередніх помилок і чергового розчарування людей своїми правителями.
Володимир ЛЄСНОЙ, публіцист:
— Бути президентом України складніше, ніж бути президентом США або, скажімо, Франції. Це тому, що ми, українці, є народом, який іще не навчився відрізняти важливі загальнонаціональні цілі, яким варто віддавати пріоритет, від цілей містечкових (регіональних), кланових та особистих. Наші президенти, прем’єр-міністри й інші політики також іще не навчилися цього робити. Ми вже мали трьох президентів, і про жодного з них — якщо бути об’єктивними — не можемо сказати, що його президентство можна оцінити бодай на оцінку «добре з мінусом». Ми не навчилися знаходити компромісні рішення. Відтак нового президента чекає нелегка доля.
Хотілося б застерегти його від поквапних дій, продиктованих емоціями, особистими вподобаннями або не завжди безкорисливими й мудрими «старими друзями та соратниками».
Як громадянин України я хотів би порадити своєму президентові наступне. Створити кілька експертних рад або груп з окремих проблем і напрямів. Експертів і порадників обирати не за принципом особистої відданості, а за принципом професійної компетентності й українського патріотизму. Деякі складні рішення необхідно роз’яснювати народу. Пам’ятати, що гуманітарна сфера вимагає мудрості й делікатності не менше, ніж економічна. Звернути, нарешті, увагу на наші Збройні сили. Ставлення до питань національної безпеки та власних Збройних сил — це лакмусовий папірець, за допомогою якого легко відрізнити патріота від вправного базіки, демагога або просто шахрая.
Хотілося б також порадити новому президентові наступне.
1. Зайнятися нарешті реформуванням України.
2. Берегти національні надбання України. Не розпродавати їх похапцем направо й наліво.
3. Зміцнювати нервову систему, аби не втрачати самовладання у важких або навіть критичних ситуаціях. Негативні приклади у нас на очах.
4. Пам’ятати, що за кожним його словом або дією складають думку про Україну в цілому.
5. Не принижуватися перед іноземцями, навіть якщо це здається корисним. Приниження керівника — це приниження всієї країни. Нам це вже набридло.
6. Не лихословити про українських політиків (навіть опонентів) у присутності іноземців — це поганий тон. Юлію Тимошенко й Віктора Ющенка наш народ покарав на виборах, серед іншого, і за це.
Побажати новому президентові необхідно міцного здоров’я й успіхів у роботі, адже успіхи президента — це успіхи країни в цілому.
Всіх українців хотілося б попросити про таке. Припинімо розмови про якусь «недостатню легітимність» нового президента. Подібними розмовами ми засвідчуємо, що ми все ще не зрозуміли, що таке демократія, а лишилися «совками», звиклими до «одностайного схвалення» та цифр на рівні 98,8%. Президент США Буш-молодший набрав під час своїх перших виборів навіть менше голосів, аніж його конкурент. Але згідно з законом і процедурою він був законним президентом, і після інавгурації ніхто не сумнівався в його легітимності.
Пам’ятаймо, що з 25 лютого Віктор Янукович — це президент усієї України. І ми повинні йому допомагати у зміцненні України. Він потребує нашої допомоги, оскільки «втопити» його хитрими діями є багато бажаючих (у тому числі й у Москві, це вже стає помітним). Деяким представникам української патріотичної інтелігенції слід було б інтенсивніше подумати про те, що якщо вибір цих «представників» збігається з побажаннями Путіна, то чи не означає це, що наші інтелігенти вкотре заблукали між двох сосен?
Ми, українці, розділилися на дві частини; і кожна частина заявляє про свої права й вимоги, не бажаючи слухати іншу. За таких умов ми ніколи не матимемо президента всієї України. Або він, наш президент, повинен буде брехати і тій, і іншій частині, як це і намагаються робити деякі наші «рятівники нації». Якщо ми не навчимося приймати розумні компромісні рішення, то примирити нас зможе лише генерал-губернатор, що призначатиметься з Москви, і вирішальне питання примирення за допомогою охранки (КДБ, ФСБ) і московського війська. Пам’ятаймо й про таку можливість.
Віктор ПУШКІН, професор, директор Інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету, Дніпропетровськ:
— Днями, думаючи про майбутню інавгурацію Віктора Януковича, я накидав тези до статті на цю тему, і вийшло щось подібне до пам’ятки для нового президента України. Насамперед, я би порадив йому не поводитися як тріумфатор. Бо у нинішній важкій ситуації, яка склалася в нашій країні, переможців немає. Втім, переможені — це український народ, прості виборці. Не слід новому президентові України починати свою діяльність із облаштування президентського «гніздечка» — ремонту кабінету, заміни меблів, будівництва нових резиденцій, що вже неодноразово спостерігали наші громадяни. Але найголовніший гріх для глави держави, якому народ довірив владу, — це обман виборців. Тому не можна людям брехати й замість виконання передвиборних обіцянок займатися власним збагаченням. Новий Президент зобов’язаний терміново братися до роботи, не розслаблятися і щодня добиватися бодай невеликого результату у справі підвищення добробуту країни. При цьому не варто повторювати помилки своїх попередників, особливо Президента В.Ющенка: не робити різких кроків у державних справах і бути обачним, не порушувати Конституцію України та її закони, не поводитися агресивно стосовно опонентів. Окрім того, не оточувати себе влесливими й пожадливими людьми, не боятися залучати до роботи розумних і талановитих. У сфері зовнішньої політики я б висловив таке побажання — не потрібно підлабузнюватися до сильних світу цього. Представляти нашу країну необхідно з гідністю, пам’ятаючи, що Україна є другою за величиною європейською державою. Після виборів українські ЗМІ повідомили про те, що колишній президент Л.Кучма заявив, буцімто повертається його команда, та все, що було після нього, нібито «обнулилося». У зв’язку з цим хотілося б застерегти нового главу держави від того, аби слова Л.Кучми стали дійсністю. І ще одне: завжди слід пам’ятати про те, що терпець народу не безкінечний, адже не виключено, що в певну мить він може урватися.
Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, професор, проректор Національного університету «Острозька академія», письменник:
— Поради: Не забувати просту народну мудрість: сім раз відміряй, а один раз відріж (Особливо це зараз актуально щодо гуманітарних питань). А ще... поспішати повільно — так рекомендували давні латиняни.
Побажання: Стати «свояком» не лише на Сході й Півдні України, а й у Центрі, Півночі, Заході і навіть — на українських етнічних землях поза Україною і в діаспорі.
Застереження: Не воювати з опозицією та «інакодумцями». І справа не лише в тому, що поганий мир краще хорошої війни. «Переможені та ображені» з часом кривдникам можуть віддячити сторицею.
Петро САУХ, ректор Житомирського державного університету імені Івана Франка, доктор філософських наук, професор:
— Не зважаючи на ті проблеми, з якими довелось зіткнутися під час голосування на виборах Президента України, вони (вибори), безперечно, стали поворотними і знаковими для країни. І як би не склалися долі старих і нових героїв, люди продемонстрували свій протест проти будь-якої тиранії (партійної, вождистської) і зробили заявку на нові ідеї та політичний плюралізм. Про це необхідно пам’ятати і рахуватися з цим. Суспільство вкотре готове прийняти реформи, вкотре готове повірити, лише б вони стали реальністю. Цю віру необхідно підтримати подоланням глибокої нерівності, відновити довіру до держави, вивести не тільки економіку, але й громадянське суспільство з тіні держави, здійснити перехід від свавілля до свободи і закону.
Розпочати, думаю, слід з демонтажу корумпованої державної машини. Причому слід відмовитися від спрощеного розуміння корупції як банального хабарництва, бо це не дає змоги вирішити проблему по суті. Корупція — це наслідок монополії бізнесу на державні послуги і прояв високого рівня тінізації, в якій ховаються бізнес і пересічні платники податків.
Втягнути більшість громадян в нові форми ринкової діяльності, створити умови для того, щоб максимум людей з мінімальними накопиченнями стали учасниками внутрішнього інвестиційного процесу (державних проектів, розвитку інфраструктури, нових систем соціального забезпечення тощо).
Створити нову структуру національної економіки з вирівнюванням економічного статусу регіонів, побудовою нових галузей з високим рівнем доданої вартості, виробництвом не тільки нових товарів, але й високих технологій. Інноваційний розвиток стимулювати шляхом «точкової» генерації сучасних конкурентних технологій через розгалужену мережу інноваційної інфраструктури, яка б містила відповідні складові: наукову базу, виробничі ресурси, ефективний комерційний сектор. Я маю на увазі створення в Україні п’яти-семи — в залежності від визнаних державою пріоритетів — напрямків інноваційної діяльності, проблемно орієнтованих інноваційних структур (технополісів) на зразок Силіконової долини.
Вибудувати нову гуманітарну політику, зробивши вектори освіти і виховання паралельними. Відповідно ставитись до історичної пам’яті, розуміти, що кожна громада має свій досвід, свої унікальні традиції самоорганізації. Маємо дати поштовх до відродження історичної пам’яті, але без шаблонів та лекал для усього загалу.
Президент бере на себе велику відповідальність. Він має усвідомити, що в нашій державі, яка склалася з регіонів з таким різним історичним розвитком, вектори яких потрібно інтегрувати, слід виходити з можливості різних трактувань історії, досвіду і поглядів, із сприйняття мови як елементу, що не розділяє, а об’єднує, і використати все це розмаїття не задля «війни», ворожнечі, а задля збагачення і процвітання України.
Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:
— У кожній справі успіх може бути забезпечено не тільки високим професіоналізмом, а й любов’ю до справи, яку робиш. Це стосується всіх сфер діяльності людини, в тому числі — президентства. Можна бути успішним менеджером й управлінцем, мати прекрасні професійні якості, втім, коли немає любові до землі, на якій живеш, успіху, мені здається, не буде. Тому я хотіла би побажати Президентові, який керуватиме Україною, любові до своєї землі.
Як керівник Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою, який займається зв’язками зі світовим українством, я би хотіла побажати новому Президентові розуміти, що двадцять мільйонів людей, які живуть за межами України, — це потужний економічний, політичний, культурний потенціал, ще достатньою мірою не задіяний в Україні. Мені би дуже хотілося, щоби перші кроки, зроблені у нашій державі, розвивалися, щоби зв’язки зі світовим українством були стратегічною лінією розвитку нашої держави, яка б не залежала від зміни політичних персоналій, бо Україна не закінчується на своїх кордонах — Україна продовжується у своїх людях на всіх континентах нашої планети.
Я говорю це тому, що знаю, як хочуть вони працювати для України. Й Україна мусить це зрозуміти! Раджу новому Президентові запозичити досвід нашої найближчої сусідки — Росії, що цінує кожного росіянина, котрий перебуває за межами Росії. У Російській Федерації є прекрасні програми, з прекрасним фінансуванням, наказом Путіна створено благодійний фонд «Русский мир». І я хочу, щоби кожен українець, хоч би де він проживав, відчував опіку і турботу — так, як це є в усіх цивілізованих країнах світу, і таких прикладів — безліч (Вірменія, Росія, Польща, Ірландія тощо). Я би дуже хотіла, як українка, щоби ми мали єдину Україну — без поділу на Захід і Схід. Ми маємо проект «Діти мігрантів — про себе», який дав нам можливість мандрувати Україною і проводити круглі столи у різних куточках. І на рівні спілкування науковців (а ми спілкувалися і з соціологами, і з психологами, і з соціальними педагогами) ми всюди знаходили розуміння. Бачили, що проблеми, якими ми займаємося, всюди однакові — і на Заході, і на Сході, і на Півночі, і на Півдні.
Я думаю, що між людьми, насправді, є глибоке розуміння й усвідомлення, що ми живемо в одній державі. І тому на рівні і професійного, і звичайного, людського, спілкування цього поділу ніхто не відчуває.
Наведу особистий приклад. У Харкові я потрапила до лікарні швидкої медичної допомоги і дотепер згадую цей, здавалося б, прикрий випадок як найприємніший у моєму житті: там, у Харкові, я, людина зі Львова, була оточена надзвичайною увагою і любов’ю, я себе не почувала відірваною від рідної хати. Цей приклад довів мені особисто, що ЛЮДИ є не тільки на Заході, а й на Сході. Я виросла в родині репресованих, і мені б дуже хотілося, щоби ті втрати, що їх зазнала колись моя родина, не були даремними, щоби ми мали таку країну, заради якої моя родина поклала життя. І це не прості слова. З тим відчуттям я живу, так виховала своїх дітей і тепер так виховую внука. Зараз я перебуваю на VI з’їзді українців у Башкирії. Для тамтешньої української громади дуже важливий приїзд кожної людини з України, хоч би яку посаду вона обіймала. І це ще раз спонукає мене до думки, що ми мусимо працювати разом, і що Україна буде сильною не лише тоді, коли зникнуть суперечності між Заходом і Сходом на території самої України, а й коли ми працюватимемо всі разом, залучивши двадцять мільйонів людей, які є поза межами України.
Тамара ГУЗЕНКОВА, провідний науковий співробітник Російського інституту стратегічних досліджень РІСД, доктор історичних наук:
— Перша порада — це виконати ті обіцянки, які Віктор Янукович давав своїм виборцям перед президентськими виборами, хоч би чого це коштувало. Зараз уже не матимуть значення відмовки, що Януковичу забракло голосів у парламенті, що в нього не той уряд, що в нього немає повних важелів влади. Люди, які проголосували за нього, мають бачити, що Президент виконує те, що він обіцяв. Це перше. По-друге, дуже хотілося б, аби за той час, який Віктору Януковичу відпущено на президентство, він став лідером не лише Сходу й Півдня України, а й цілої країни. Тому Партії Регіонів і Президентові слід зробити багато важливих, психологічно тонких речей, аби забезпечити якщо не любов і визнання, то, принаймні, лояльність і толерантність до своєї політики. Я маю на увазі ті області, які переважною більшістю голосували за Юлію Тимошенко. Вони не повинні почуватися обділеними людьми, які не мають свого Президента. Причому це має бути аж ніяк не система домовленостей з Юлією Тимошенко, а самостійна політика, спрямована на підтримку та взаємодію з цими регіонами. Також одне з найголовніших побажань — Президент України Віктор Янукович і уряд мають стати владою реальних, дійсних реформ. Якщо цей уряд і цей Президент лататимуть бюджетні дірки, тупцювати на місці й перекладати гроші з однієї кишені до іншої, то в них нічого не вийде з того, що вони задумали. Реформи, хай і непопулярні, на перших етапах мають проводитися буквально з перших днів після проведення інавгурації. Решта — деталі, які можуть вирішуватися по ходу справи.
Що стосується застереження новообраному Президентові, то я думаю, що Віктор Янукович не мусить загрузнути в безконечних переговорах і спробах досягнення консенсусу з іншими політичними силами, оскільки це буде марнуванням часу й сил. Він повинен мати дуже чіткі стратегічні цілі й під них формувати уряд довкола себе. Він не має вдаватися до напівзаходів і чвертьзаходів. Його дії мають бути адекватними тим загрозам, що стоять наразі перед Україною. Крім того, Янукович не мусить намагатися сподобатися всьому світу. Він не має бути нареченою, яка бажає багато женихів. У нього має бути стратегічна лінія, і якщо це комусь не сподобається, вони муситимуть змиритися з цією лінією.
Віктор МАРТИНОВИЧ, заступник головного редактора «БелГазеты», Мінськ:
— Я походжу з тієї країни, в якій є розділення між Заходом і Сходом, де теж певний час перемагали кандидати від Заходу, проте після приходу 1994 року певного політика західний вектор став помалу загинатися. Те, що сталося в Білорусі зі Спілкою поляків, показує, що Заходу в Білорусі більше не видно. Януковичу я би порадив враховувати той факт, що Україна є Західна і Східна, Україна, в якій вважають, що демократія важлива, й Україна, в якій вважають, що головне — це колективізм. Не варто забувати, що він буде Президентом країни, у якій співіснують дві різні ментальності.
Хотілося б зайвий раз нагадати, що інвестиційна привабливість України важливіша, ніж подальше утримання влади. Відповідно, розвиток подій за білоруським сценарієм принесе Януковичу перспективу подальшого перебування при владі, але перетворить Україну на відсталу країну, без інвестицій, без технологій, країну третього світу, що, як мені здається, не на користь самому Януковичу.
Оазу НАНТОЙ, програмний директор Інституту суспільної політики, Кишинів:
— Я дуже хотів би щирого партнерства між Україною та Республікою Молдова, наближення до Європейського Союзу. Ті досягнення на шляху до консолідації держави і в Республіці Молдові, і в Україні, на жаль, ще не стали безповоротними, тому не можна чіпати паростки національної державності, що з’явилися за останні п’ять років. Моє побажання — консолідувати неньку-Україну. Можливо, провести широку суспільну дискусію щодо внесення поправок до Конституції із тим, аби Україна стала ефективнішою державою. А якщо вже бути й зовсім наївним, то менш корумпованою.
Пьотр КОСЬЦІНЬСЬКІ, публіцист газети Rzeczpospolita, Варшава:
— Перш за все я б порадив Вікторові Януковичу пам’ятати, що він є Президентом України в цілому, тобто і на сході, і на заході. Щоб він бачив також досвід інших країн, у тому числі й Польщі. Кілька років тому в нас виникла одна ідея — бути частиною Європи. Польща, по суті, є Європою, але як посткомуністична країна вона все ж лишалась за межами ЄС. Через членство в Євросоюзі ми досягли своєї мети, у нас добре працює економіка, з певними проблемами, але краще, ніж у сусідніх країнах. Гадаю, Януковичу треба буде знайти подібну ідею, яка з’єднуватиме людей. Можливо, це була б також ідея стати членом ЄС, хоча на сьогодні таке бажання не зовсім реальне. Можливо, й ідея щодо НАТО також буде цікавою. У моїй газеті була стаття, яка присвячувалася селу Януки в Білорусі. Там на цвинтарі старі могили, усі написи там польською мовою — Янукович, це були римо-католики. Я не знаю, чи у пана Януковича є польські корені, але це цілком можливо. Між Польщею, Україною та Білоруссю тісні зв’язки. Більшість українців мають зв’язки з Польщею, так само, як і більшість білорусів мають зв’язки з Польщею, і багато поляків мають зв’язки з Україною та Білоруссю. То було б добре, якби Віктор Янукович пам’ятав про свої корені та про те, що відносини з Польщею — це також інтерес України.
Тома ГОМАР, керівник програми Russie/NEI.Visions у Французькому інституті міжнародних відносин, Париж :
— Я вважаю, що головним викликом для українського президента буде економічний виклик, враховуючи те, в якій глибокій економічній кризі перебуває Україна. На мою думку, він має відновити довіру щодо спроможності України проводити послідовну політику в економічній сфері. Ця стратегія має розроблятися як стосовно МВФ, Європи, так і Росії. Ще однією проблемою для нового президента є відновлення іміджу України за кордоном, який було дуже серйозно пошкоджено рішеннями попереднього керівництва та боротьбою всередині нього. Чітко зрозуміло, що для України існує потреба відновити за кордоном імідж, репутацію, довіру.
Що стосується застережень, то Янукович не новий політик, він був прем’єром за часів Кучми. Зважаючи на те, що Янукович походить зі сходу країни — донецького клану, то цілком очевидно, що він є близьким до деяких магнатів, але повинен уникнути того, щоб не стати для них інструментом. Я маю на увазі його зв’язки з великим бізнесом. Він має бути політиком для всієї України.
Я побажав би йому, щоб українська економіка відновилась досить швидко. Щоб українці могли вибрати свій власний шлях і водночас при цьому були обережними.
