Якось легко й непомітно (соромно чи що?) Україна відзначила знаменні дати: 20-річчя відродженої Незалежності, а також річниці славетних поетів-вояків — 155-річчя від дня народження Івана Франка (1856—1916) та 140-річчя від дня народження Лесі Українки (1871—1913).
Поети-вояки не мали спокою упродовж всього свого життя, а їхня творчість і нині клекоче, продовжуючи жити в розумі та серці свідомих українців. Вулкан розуму й емоцій переповнює творчий доробок Титанів України. І ми, нащадки колосального духовного спадку, маємо його відвоювати, ретельно зберігати, вивчати і аналізувати, кажучи словами Т. Шевченка, не минаючи ані титли, все розібрати.
Поряд із Т. Шевченком вони стали визначними Духовними Наставниками української нації. З якою гордістю та впевненістю звучить у І. Франка переосмислена ним теза Гімну: «Ще не вмерла, // Ще не вмерла і не вмре!» (Франко І. Вибрані твори. — Х., 2009). В умовах відродженої Незалежності, на початку ХХІ ст., нове трактування ключової ідеї нашого Гімну набуло особливого значення для багатомільйонного українства. Не втратило актуальності і таке судження Каменяра:
Блаженний муж,
що в хвилях занепаду,
Коли заглухне
й найчуткіша совість,
Хоч диким криком збуджує громаду,
І правду й щирість відкрива, як новість.
Чого вартий лише невеличкий вірш-набат Лесі Українки «Пророк», де вона з гіркотою зізнається: «Оспалі тут люди, в них в’ялі серця, // Народ сей не вдавсь на борця» та водночас закликає: «Ставай, вартовий, без вагання на чати!» (Леся Українка. Усі твори в одному томі. — К., Ірпінь, 2008).
Написаний сто років тому — а стільки в ньому мудрості, величі, сили.
Своїм унікальним доробком Наставники обѓрунтували сенс життя самої Нації. А ще вони відкрили для інших народів напрочуд багатющий світ українців. Загалом сакральність українського світу, будучи закодованою в гербі Сокола, проростає з глибин віків від принаймні сколотів через савроматів аж до сучасних українців.
Пращури-лицарі, відомо, чітко дотримувалися у своєму житті головної стратегії — Іду на Ви, бо «або будем на версі, або згинемо всі!» (Українські народні приповідки. — Лондон, 1952). Себто, не очікуючи ворожого нападу, здійснювали упереджувальні заходи, завдяки чому міцно ствердилися на власній землі. Славні вояки твердо трималися «золотого» принципу: «У нас Україна, — треба собі самому хліб краяти». Це та інше допомогло пережити їхнім нащадкам навіть безпрецедентні жахи етноциду ХХ ст., довівши, що «козачому роду — нема переводу». Гадаємо, вони хотіли сказати про наявність поновлюваного ресурсу нації. Коротко, слід дбати і боронити власну землю (державність), посилювати морально-духовну основу громади.
