Підсумки тижневого протистояння в Криму плачевні: попри відсутність нових масових акцій, видимого зниження напруженості не сталося, настороженість і тривога все ще залишаються основними почуттями кримчан і сьогодні. Почалося міліцейське «відпрацювання» Криму. За рішенням Київського місцевого суду Сімферополя арештовано Куртсеїта Абдуллаєва, якого обвинувачують в організації як побиття журналістів у Симеїзі, так і погрому в барі «Коттон-клуб». З-під уваги публіки не виходить здоров’я трьох осіб, які важко постраждали в барі. Життя важко пораненого в серце Павла Передерія викликає побоювання лікарів. Його колеги-студенти й «неформали», які збиралися раніше на Пушкінській, створили ініціативну групу та готують свої масові акції протесту. Меджліс кримськотатарського народу поширив заяву, в якій «висловлює щире співчуття всім потерпілим» і каже, що ці «інциденти… мають послугувати уроком як для всіх кримських політиків, так і для всього суспільства…». Він «категорично наполягає на встановленні справжніх організаторів та істинних цілей чергової спроби дестабілізації суспільно-політичної ситуації на півострові шляхом зіставлення людей за національною ознакою…». У Криму триває посилений пошук, з одного боку, «скінхедів», з іншого, — кримськотатарських аскерів. На сьогодні призначена нова, вже друга за цей місяць позачергова сесія Верховної Ради Криму, на якій обговорюватимуть ситуацію, що виникла. Разом із тим, головним підсумком минулого тижня став небувалий раніше в Криму спалах антитатарських настроїв. Фактично кримське суспільство відкинуте в кінець 1980-х — початок 1990-х років, коли повернення тільки починалося і нетерпимість була дуже висока через комуністичну пропаганду, яка змальовувала кримських татар виключно підсобниками фашистів…
Уже не є таємницею, що в самому меджлісі кримських татар відбувся розкол. Тривала відсутність у Криму та неучасть у поточних справах народу найдосвідченіших національних керівників Мустафи Джемільова та Рефата Чубарова призвела до того, що в складі міллі- меджлісу і в місцевих меджлісах зміцніли радикальні сили, які з легкістю закликають людей на масові заходи та які не здатні оцінити їхні наслідки. Як сказав Мустафа Джемільов, відтепер акції народу проводитимуть виключно за рішенням меджлісу в повному складі. Проте важко приховати той факт, що національний рух кримських татар переживає певну і кадрову, й організаційну кризу. Сьогодні ті способи, якими він протистояв радянській системі, вже вичерпали себе, а нові ефективні форми взаємодії часто не відпрацьовані й навіть не сформульовані.
Звертає на себе увагу й те, як ці сумні події використали практично всі політичні сили: про проведення своїх контрмітингів заявили проросійські групи. Ні газети, ні кримське телебачення не приховують своїх симпатій і антипатій; журналісти, здається, і не чули про такі вимоги, як об’єктивність інформації й толерантність. Про наявність «таємних сценаріїв», пов’язаних із кримськими подіями, обмовився штаб компартії: його прес-служба спочатку розіслала заяву за підписом Леоніда Грача, що містила пропозицію Президенту припинити дію Конституції Криму та встановити в Криму президентське правління, а через кілька годин всі отримали другий варіант — уже без цих пунктів…
Усе це наштовхує місцевих спостерігачів також на думку про існування такої собі «третьої сили», про яку говорять практично всі. На думку Сергія Куніцина, яку він висловив по місцевому телебаченню, ці події «ретельно сплановані й організовані» силами, «які перебувають за межами і Криму, й України». У заяві, прийнятій минулої суботи нарадою секретарів первинних парторганізацій СДПУ(О), також йдеться про наявність зв’язку кримських подій з останніми подіями в Косово, в чому відчувається «одна направляюча рука». Проте, як сказав для «Дня» один із керівників кримської організації СДПУ(О) Борис Васильєв, на його думку, швидше за все заяви про третю силу — це міф, покликаний приховати відповідальність правоохоронних органів за те, що сталося.
Як повідомив «Дню» кримський політолог Олександр Форманчук, «не можна сказати, що організаторами подій була якась «третя сила». Проте, з погляду оцінки подій минулого тижня, є «третя сила», яка просто використовує ескалацію міжнаціональної напруженості та стимулює її. Усі події останніх місяців у цьому руслі логічно пов’язані між собою. З одного боку, національний рух кримських татар переживає кризу вибору — що робити далі, якими методами вирішувати свої проблеми, і рухається далі за інерцією, використовує непродумані методи. З іншого боку, якби не було політиків і сил, що розкручують цю спіраль, тлумачать її у своїх інтересах, формують потрібну їм громадську думку, то влада і правоохоронні органи могли б самостійно вести діалог й організувати взаємодію з учасниками цих процесів. «Третя сила» зуміла, на жаль, сформувати стійке зростання настроїв на користь конфронтації…»
Багато аналітиків сходяться на тому, що нинішній етап розвитку подій у Криму був об’єктивно неминучий, бо до нього вела вся логіка процесу репатріації депортованих. Без сумніву, глибинне коріння, причини, «бомба уповільненої дії» нинішнього етнічного зіткнення закладені сталінським режимом 18 травня 1944 року.
Проте їхньою причиною стали також і характер самої репатріації з початку 1990-х років: хаотичний і неорганізований переїзд кримських татар на Батьківщину, відмова тогочасної влади у виділенні земель, що призвело до самозахоплень ділянок під будівництво будинків, згодом узаконених тією самою владою. Це ще з тих часів сформувало саме такий стиль відносин влади і репатріантів: вони вимагають — влада мляво чинить опір, а потім визнає зроблене законним. Підкидає дров до багаття і нерівне ставлення влади та правоохоронних органів, наприклад, до самозахоплень земель сьогодні: відомо, що з усіх випадків самовільного захоплення землі татарські самозахоплення становлять менше п’ятої частини, однак про це ніхто не говорить, а міліція публічно бореться тільки з репатріантами. Велику роль зіграла й психологічна неготовність самого суспільства прийняти до свого середовища велику масу людей з іншими принципами організації життя. Але чи можна було вчасно й оперативно знімати ці проблеми, а не закладати міни під майбутнє Криму?
«Треба пригадати ситуацію того часу, — говорить Олександр Форманчук, — коли один до одного склалася безліч чинників: розвал Союзу, суперництво України та Росії за Крим, зайнятість влади внутрішніми проблемами, а не проблемами суспільства, труднощі економіки — все це нагромадилося в одному епіцентрі, в Криму. Все це сформувало саме той стиль відносин між суспільством і репатріантами, який зараз заважає знімати напруженість. Тепер уже кримськотатарське суспільство втомилося чекати результативних змін у своєму житті. Над тією владою тяжіли стереотипи радянського часу і навряд чи вона могла зробити для кримських татар більше. Все це рано чи пізно мало призвести до розрядки цього роздратування, що нагромадилося за останні роки. Цей етап настав, і він потребує переоцінки всього процесу та зміни підходів, як із боку національного руху кримських татар, так і з боку влади в Криму та в Україні…»
