Що було, що є, що буде? Не треба бути другим Нострадамусом, аби розуміти, що Україна не стане найближчим часом членом Європейського Союзу. Однак не треба бути і «більш ніж поінформованим реалістом», аби робити трагедію з цього. Учорашній саміт Україна — ЄС, який відбувся в Києві, можна вважати своєрідною відправною точкою у побудові нових відносин між двома сторонами. У них не має бути місця безпідставним надіям, неадекватним часу запитанням і позбавленому сенсу песимізму. Справді, ані Україна, ані Євросоюз сьогодні не готові до політичного «шлюбу», проте своєрідні «заручини», можна сказати, відбулися. Заручини — без жодних зобов’язань із теоретичною імовірністю, що Україні можуть рівною мірою сказати перед самим «весіллям» і омріяне «так», і зневажливе «ні». Поки що немає підстав для розчарування і зовнішньополітичного розвороту на 180 градусів — від євроінтеграційного вектору до будь-яких «альтернативних напрямків». Учорашній саміт був зустріччю позитивних символів і сигналів. Вони не були значними, проривними, але вони не були і замалими, непомітними. ЄС хоче працювати з Україною так, як ніколи досі. Однак більшість столиць елітного клубу 25 європейських держав поки що не готова сприйняти ідею майбутнього членства України в ЄС. Останній саміт був самітом протверезіння, який показав, що внутрішні революції не завжди призводять до революцій зовнішньополітичних.
Нова влада дуже багато апелювала до аргументу про те, що Україна — Європа, забуваючи при цьому, що — не вся Європа, і що в цієї «Європи» українське питання не завжди на першому плані.
Українському керівництву дали сигнал про те, що не все ще втрачено, не всі політичні кредити вичерпані. Відповідь має бути за Україною — а саме за вивіреними, скоординованими рішеннями всіх гілок влади, а також у першу чергу за рішенням українців (значення наступних парламентських виборах особливо зростає). Багато залежатиме від того, хто стане локомотивом на євроінтеграційному шляху в Україні, хто виявить готовність до непомітної, рутинної роботи над документами, без гасел і обіцянок?
ДОСЯГНЕННЯ ТЕХНІЧНОГО ХАРАКТЕРУ
Прем’єр-міністр Великої Британії (що зараз головує в ЄС) Тоні Блер вважає, що саміт Україна — ЄС став найбільш успішним двостороннім самітом і він слугуватиме для подальшого, більш потужного розвитку двосторонніх відносин. «Найважливіше — це отримання більш потужних зв’язків між ЄС та Україною. Це ті відносини, які ґрунтуються на спільних цілях і демократичних цінностях. Упевнений, що з часом вони стануть ще сильнішими», — заявив британський прем’єр. Подякувавши Президенту Віктору Ющенку, він підкреслив: «Ви можете бути впевненими, що на цьому шляху до нашого спільного майбутнього в Євросоюзі такі країни, як Велика Британія, стануть вашими партнерами». Оцінюючи післяреволюційне розчарування в Україні, Тоні Блер наголосив: «Зміни — це складний процес, завжди важко відповідати на ті надії, які виникають. Але я певен, що в України немає сумнівів у тому, що вже спостерігається велика різниця між тим, якою була Україна торік і якою вона стала сьогодні».
Різниця є, зокрема, в стані відносин Києва і Брюсселя. Євросоюз нарешті прийняв рішення про надання Україні статусу з ринковою економікою. Це — справді досягнення, хоч, напевно, воно не має такої ваги, яку йому надавали вчора. Українські дипломати справедливо зауважували, що надання такого статусу є технічним питанням. Дещо постаралися його значення «роздути» журналісти. Учора виглядало так, ніби у відносинах Києва і Брюсселя стався неочікуваний прорив. Із таким же успіхом (якщо не з більшим) можна було б зробити подією року підписання енергетичного меморандуму між Україною та ЄС. Хоч і варто визнати — новій владі вдалося зробити те, над чим працювала не один рік минула влада, їй вдалося нарешті досягнути те, що Росія досягнула ще три роки тому. Схоже, сам ЄС надає великої ваги наданому Україні статусу.
Прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер заявив: «Подальша перспектива України — дуже чітка. Вона складається з двох елементів: зокрема, із продовження політичного прогресу з погляду просування демократичних цінностей, свободи слова і верховенства права, а також економічного прогресу, якому посприяє надання Україні статусу країни з ринковою економікою». «Це те, що можна назвати інфраструктурою обох цінностей», — наголосив голова британського уряду.
Ще більшого пафосу надав українській «ринковості» Президент Віктор Ющенко, який назвав надання Україні ринкового статусу «найголовнішим рішенням» саміту. Щодо технічних процедур, пов’язаних із оформленням ринкового статусу, то, можливо, для цього знадобиться один-два місяці, відзначив Президент.
Учора ж йшлося про ще одне важливе питання — спрощення візового режиму. Що це таке? Мало хто уявляє навіть із дипломатів, які беруть участь у переговорах. Складалося враження, що переговірники дещо самі заплуталися, над чим вони працюють. Над спрощенням, лібералізацією чи поліпшенням? У дипломатичних колах ці дискусії тривають досі. Хоч на слово «лібералізація» накладено суворе брюссельське «табу»: мовляв, громадяни країн ЄС можуть зрозуміти під ним скасування віз узагалі, а це може стати на заваді переговорному процесу. Однак, знову ж таки, важливо вже те, що переговори розпочалися. Торік подібне видавалося за неможливе.
Президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу вірить в успішне завершення візових переговорів. «Тепер усе залежить від якості роботи наших переговірників», — так він відповів на запитання про строки завершення процесу обговорення. За його словами, ведуться паралельні переговори — по візовій угоді та угоді про реадмісію нелегальних мігрантів. «Якщо в нас буде добра воля, а вона у нас є, то рано чи пізно процес буде завершено успішно», — заявив Баррозу під час прес-конференції.
«МАЛОПОМІЧЕНА» ІНТЕГРАЦІЯ
Якщо прискіпливо проаналізувати вчорашні досягнення саміту, то вони видаються не дуже значними. Однак, можливо, в цьому і є специфіка європейської інтеграції: малими кроками рухатися до великих результатів, одним із яких є і членство в Євросоюзі. Адже учора були досягнуті важливі рішення не лише по питаннях, які давно «на слуху».
По-перше, сторони підписали меморандум про взаєморозуміння щодо співпраці між Україною та ЄС в енергетичній галузі. У ньому, зокрема, йдеться про те, що експерти з Києва та Брюсселя повинні дати оцінку безпеці діючих у державі атомних електростанцій. Україна погодилася на впровадження у себе «енергетичного» законодавства ЄС. Також у документі мовиться про розвиток «важливих інфраструктурних проектів, таких як нафтопровід «Одеса — Броди» із добудовою гілки до польського Плоцька. Не забули сторони включити до меморандуму положення про покращення норм ефективності, безпеки та охорони довкілля у вугільній галузі.
По-друге, Євросоюз підписав з Україною угоду про співпрацю у галузі цивільної авіації, яка дозволяє європейським авіалініям здійснювати рейси між будь-якими країнами ЄС та Україною. До речі, наприкінці вересня Єврокомісія запропонувала провести переговори про комплексну угоду щодо цивільної авіації для створення спільного повітряного простору. Такі переговори мають на меті поступово інтегрувати авіаційну галузь України в європейські структури. Комісія сподівається отримати мандат для початку цих переговорів під час головування Австрії (перша половина наступного року).
І по-третє, учора було підписано угоду про співробітництво у рамках європейської програми супутникової радіонавігації «Галілео». Відповідальний за питання транспорту віце-президент Єврокомісії Жак Барро зазначив з цього приводу: «Україна — це одна з не багатьох країн, яка напрацювала величезний досвід у сфері технологій глобальної супутникової орієнтації, а тому її участь є важливим кроком для розвитку «Галілео» як міжнародної програми». Прикметно, що подібний документ ЄС підписав на сьогодні лише з Китаєм та Ізраїлем...
ЄС «ОСЕЛИВСЯ» В ОДЕСІ
Цими днями сталася ще одна інтеграційна подія з розряду «малих» кроків — у середу в Одесі було відкрито Місію ЄС з надання допомоги на українсько-молдовському кордоні. Для її відкриття до міста прибули верховний представник ЄС Хав’єр Солана та комісар із питань зовнішніх зносин і європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер. Україна сподівається, що діяльність місії Євросоюзу стане важливою складовою придністровського врегулювання.
Діяльність цієї місії розрахована на два роки з можливістю продовження строку її діяльності. У рамках Місії проводитимуться навчання на місцях та надаватимуться консультації українським і молдавським посадовцям для підвищення спроможності їхніх служб щодо здійснення ефективного прикордонного та митного контролю.
Варто згадати про передісторію цієї події. Більшість західних спеціалістів не довіряли Україні в її щирих запевненнях про міцність кордону з Молдовою. У червня цього року президенти Віктор Ющенко та Володимир Воронін звернулися до ЄС відкрити спеціальну моніторингову місію, яка б могла спостерігати за ефективністю боротьби прикордонників та митників із контрабандою, торгівлею людьми...
Брюссельські гості неодноразово наголошували на «унікальності події». В Україні також звертали увагу на велике значення такої співпраці двох сторін. Дмитро Ткач, який бере участь у переговорах із придністровського врегулювання, зокрема, розповів, що українські прикордонники були особливо раді приїзду експертів із країн Євросоюзу. Навіть побажали, аби подібні місії відкривалися на інших ділянках кордону (не в останню чергу — з Росією та Білоруссю). Мовляв, їхня присутність була б своєрідним дисциплінуючим чинником.
Київ і Брюссель мають нагоду продемонструвати заявлену прихильність один до одного на ділі. Багато залежатиме — і не лише у випадку з Місією — від обох сторін. Однак найбільша вага обов’язків логічно лягає на Україну, яка повинна показати, що вона не лише невід’ємна частина Європи, але й незамінна. Показати це не стільки іншим європейським державам, скільки самій собі.
