На базі в Кончі-Заспі відбулася прес-конференція головного тренера київського «Динамо». Хоча тему було визначено як підбиття підсумків виступу киян у Лізі чемпіонів, розмова була набагато ширшою. Спочатку це був монолог Валерія Лобановського.
«ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В НАШІЙ КРАЇНІ, НАЗИВАЄТЬСЯ АНТИПРОПАГАНДОЮ СВОГО ЧЕМПІОНАТУ»
Нам, мабуть, слід говорити головним чином про виступ київського «Динамо» в нинішньому розіграші Ліги чемпіонів. Але займатися виключно підбиттям підсумків виступу в цьому турнірі, як на мене, було б не зовсім вірно: ми не вели цілеспрямованої підготовки спеціально до чемпіонського кубка. Національна першість України — не менш важливе й відповідальне змагання, ніж Ліга чемпіонів, тому ми докладаємо максимум зусиль, щоб підняти рівень вітчизняного чемпіонату, проводити його пропаганду. Те, що відбувається в нашій країні, називається антипропагандою свого чемпіонату: нав'язується думка про існування єдиного суперклуба — київського «Динамо», про цілковиту відсутність конкуренції, про те, що єдиний серйозний суперник — донецький «Шахтар». У провідних футбольних європейських державах чемпіонат посідає перше місце. Якщо ви запитаєте у таких клубів, як «Ювентус», «Мілан», «Інтер», що краще: виграти Лігу чемпіонів або скудетто, вони, швидше за все, виберуть останнє.
У моїй практиці не було випадку, щоб навесні футболісти витримували такі навантаження, виступаючи відразу на декількох фронтах: наприклад, у березні ми грали спочатку чвертьфінальнi iгри Ліги чемпіонів, а потім — два принципові матчі за збірну. Не забувайте, що в цей час тільки розпочинається чемпіонат і, відповідно, ми не можемо знаходитися на піку своєї форми. Однак за умов, коли на плечі динамівців лягли такі навантаження, деякі тренери й керівники заявляють про те, що їхні підопічні прибули в розташування свого клубу зі збірної в розібраному стані. Така позиція дещо дивує, адже ті ж динамівці не скаржаться на психологічну, фізичну втому й після серії найпринциповіших матчів продовжують готуватися до матчів iз «Баварією», а наставники вітчизняних клубів наполягають на тому, що їхнім гравцям доводиться «відходити» по декілька днів. Мене це, відверто кажучи, дивує: а де ж, у такому випадку, повинні готуватися футболісти до виступів за національну команду? Про який якісний рівень підготовки може йтись, якщо цілій групі футболістів доводиться «відходити» після гри за збірну країни?
«РЕЗУЛЬТАТ — НЕ ЗАВЖДИ НАЙГОЛОВНІШЕ У ФУТБОЛІ»
Але повернемося до підбиття підсумків. Втім, мені б не хотілося підсумовувати виступи команди під тим кутом зору, пройшли ми чи не пройшли якогось суперника. Вважаю, треба звернути увагу на аналітичний аспект, на кількісно- якісні показники команди. Раніше, ще коли я був футболістом, тренер міг сказати гравцеві: «Ти зіграв погано». Той відповідав: «Ні, я зіграв добре». Як їм порозумітися, яким чином зробити так, щоб у них вийшла грунтовна розмова? На початку, коли я тільки очолив команду, деякі гравці сумнівалися в тій методиці, яку ми використовуємо. Так, досі ще не винайдено бездоганних методик, але є методи, що допомагають максимально ефективно оцінити дії гравців на полі. Футболісти прониклися цими методами, й у нас з ними виходить об'єктивна розмова, заснована на реальних цифрах, на реальних показниках. Наприклад, чому ми програли минулого року «Ювентусу»? Сказати, що вони сильніші, або ми слабіші — непрофесійно й неправильно в самому корені. На той момент були об'єктивні показники: ми поступалися італійцям в ігровій активності, в плані ефективності гри, тоді ми не досягли необхідного рівня модельних показників. Який сенс говорити про те, що ми виграли або програли «Барселоні», «Ювентусу» або «Баварії», важливо знати, поступилися ми або перевершили суперників у якісному аналізі. Візьмемо поєдинок зі збірною Ісландії — після нього вітчизняну пресу захлеснули емоції. Але якщо ми подивимося на цифри — об'єктивний показник, то виявиться, що ісландці зробили 522 тактико-технічнi дії. Для порівняння, в одній iз останніх ігор ми набрали 985 ТТД. У представників країни гейзерів було 32% браку, ми ж тримаємося на рівні 20–22%. За ефективністю своєї гри остров'яни можуть порівнятися хіба що з «Баррі Тауном» — заштатною уельською командою. Які ж висновки потрібно зробити після цієї гри? Наші суперники показували не просто непрогресивний футбол, а застарілий футбол, футбол позавчорашнього дня. Припустимо, зроблять вони ще трохи нічиїх, припустимо, виступлять успішно й посядуть, якщо пощастить, третє місце в групі. А що далі, які в них перспективи? У таких випадках я часто повторюю фразу, що результат — не завжди найголовніше в футболі. Щоб не бути голослівним, візьмемо для прикладу наш нещодавній матч iз «Таврією», що закінчився нульовою нічиєю. Читаю звіти про матч: прекрасна тактика, сімферопольці віддали всі сили. З останнім я ще можу погодитися, бо потім навіть наставники «Таврії» говорили про те, що їхні підопічні після матчу з «Динамо» протягом кількох днів не могли прийти в форму. Знов-таки виникає питання: який же, в такому випадку, рівень готовності команди? Що це, вибачте, за команда, яка настроюється на один матч, а потім розсипається, мов картковий будиночок?
«МИ ВИЙШЛИ НА ЯКІСНО НОВИЙ РІВЕНЬ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ»
Поставлені питання примушують замислитися про сучасний футбол, про те, в який бік він рухається. Сучасний футбол не може складатися з однієї-єдиної тактики — існує безліч моделей гри, й коли клуб має в своєму розпорядженні одну-дві моделі, то він просто позбавлений найменшої перспективи. В хорошої команди в обов'язковому порядку повинен бути набір тактичних засобів. Раніше «Динамо» часто критикували за те, що ми використовуємо «виїзну» або «домашню» модель. Зараз ми не обмежуємося двома названими моделями: якщо ви уважно стежите за нашою грою, то, напевно, помітили, що в одній грі ми використовуємо декілька тактик. Це вже новий якісний рівень — навіть згаданий «Ювентус» використав у грі в Києві одну тактику: відхід назад, перекриття зон, відсутність натиску на нашій половині поля. Ви можете запитати: «За рахунок чого підвищився рівень конкурентоспроможності київського «Динамо»? Напевно, за рахунок того, що ми приділяємо велику увагу аналізу наших показників, порівнюємо їх із показниками наших суперників і робимо після цього відповідні висновки. Знову наводжу приклади: в матчі з мюнхенською «Баварією» коефіцієнт нашої ефективності становив 0,38. Це при тому, що команда повинна працювати «в коридорі» 0,4-0,5. Можна сказати: «Футболісти зіграли нижче за свої можливості», адже треба враховувати з яким суперником ми змагалися й які в них показники. В «Баварії» ефективність гри становила 0,33. Виходить, команди були приблизно рівні, вони успішно руйнували атакуючі дії один одного — тому й ефективність у обох клубів була нижчою за звичайну. Ще ми оцінюємо дії команд за такими параметрами, як ігрова активність і відсоток браку. В «Динамо» ці показники становили 829 ТТД і 24% браку, в «Баварії» — 670 ТТД і 30% браку. Проаналізувавши ці дані, ми можемо поставити собі запитання: чи вийшли ми на якісно новий рівень конкурентоспроможності? Очевидно, що вийшли: наші показники в порівнянні з минулим роком стали вищими, наша якість гри поліпшилася. Нехай і поступово, але впевнено, крок за кроком ми входимо в еліту європейського футболу, постійно рухаємося вперед. Це не дає мені підстави говорити, що київське «Динамо» обов'язково виграє Лігу чемпіонів: у футболі важко загадувати наперед, щось стверджувати напевно. Але, в будь-якому випадку, ми прагнутимемо до підкорення найвищих вершин. Думаю, ми на правильному шляху.
— Валерію Васильовичу, якщо ми проаналізуємо матчі київського «Динамо» в Афінах із «Панатінаїкосом» і домашній матч із «Лансом», а особливо звернемо увагу на ті відрізки часу, коли кияни відкривали рахунок і практично відразу ж отримували м'яч у відповідь, нескладно прийти до висновку, що динамівці, перебуваючи в стані ейфорії, дозволяли собі хвилинне розслаблення, втрату концентрації, що обертається, зрештою, втратами очок, якi в Лізі чемпіонів, — на вагу золота. Чому, все таки, подібне сталося? І чи намагаються в клубі знайти протиотруту таким моментам? («День»)
— Поки що в світі не існує команд, які б не пропускали голів. Практично неможливо зробити так, щоб суперники не нанесли за всю гру жодного удару в ваші ворота. Отже, гольові ситуації, а значить і пропущені м'ячі, неминучі. Ваше питання нагадало мені про матч 1975 року з «Пахтакором», коли наші суперники нанесли нам три удари, а ми — 46! Куди тільки не влучали наші гравці: стійки, штанги, воротар. У результаті програли 0:1. Але це не означає, що нам треба грати в тому стилі, який сповідував «Пахтакор». Одного разу їм пощастило, одного разу — нам. Це — футбол. Щодо пошуку протиотрути, то ми, звісно, працюємо в цьому напрямку. Сподіваюся, незабаром ви побачите результати.
— Валерію Васильовичу, ходить багато чуток про можливий продаж певних київських футболістів у різноманітні західні клуби. Могли б ви підняти завісу таємничості над цим питанням і дати інформацію, як то кажуть, «із перших рук»? («Робiтнича газета»)
— На даний момент відсотків на 90 вирішений перехід Олега Лужного. Але не в «Ньюкасл», як планувалося спочатку, а в «Арсенал»: тренер канонірів Арсен Венгер виявив велику зацікавленість у купівлі нашого захисника, тому зараз ведуться активні переговори з цього приводу. Щодо інших футболістів, то я не володію докладною інформацією, отже, нічого нового сказати вам не можу.
— Валерію Васильовичу, попереду нове міжсезоння й у зв'язку з цим, чи не має наміру керівництво клубу придбати зірок європейського масштабу, чи ви, як і раніше, сповідуєте стиль створення зірок зі своїх футболістів? («Робiтнича газета»)
— По-перше, що ви вкладаєте в поняття «зірки»? Роналдо нам не потрібен. Я ще 2 роки тому говорив про те, що наші футболісти значно перевершують його в майстерності й, головне, потенційних можливостях. Якщо бразилець, простоявши всю гру на одному місці, в результаті отримує пас і забиває гол, то Шевченко і Ребров бігають по всьому полю й відпрацьовують у захисті не менше, ніж у нападі. Нам не потрібен футболіст, який не розуміє вимог сучасного світового футболу. В нас на перегляді зараз перебуває правий захисник із угорського клубу «Дебрецен». Цілком можливо, що він підійде на місце Лужного. Це поки всі наші придбання. І, зазначте, два роки тому ми взяли курс на створення команди-зірки. Зараз ця команда починає вирощувати зірок. Тож ми йдемо правильним курсом.
— Вам не здається, що зараз ми самі починаємо створювати проблеми своєї збірної? Декілька ключових позицій у київському «Динамо» займають легіонери, а тепер і «Шахтар» готовий придбати групу гравців із Росії. Крім того, тренер донеччан, колишній тренер суперника українців — збірної Росії, явно не зацікавлений у роботі на нашу команду... («Команда»)
— Збірна України — це не «Шахтар» і київське «Динамо». Талановиті й перспективні футболісти є в багатьох командах. Інше питання, як їх готують. На жаль, кваліфікація багатьох українських тренерів і умови, в яких вони працюють, далеко не найкращі. Як підняти цей рівень, це питання, що зараз непокоїть нас усіх. Але я знову ж звертаю увагу на той факт, що не «Динамо» й «Шахтарем» єдиним живе український футбол.
