Пунктуальний міський голова Волочиська, що на Хмельниччині, Іван Рибачук запізнювався на зустріч, про що попередив свою секретарку по мобільному телефону. Хай, мовляв, кореспондент вибачає, бо склалися деякі непередбачені обставини. Потім пояснив:
— Їхав на цю зустріч, коли раптом на дорозі зупинив виборець: рятуйте, голово, — талі води заливають хату. То викликав екскаватора, аби прокопав канаву, спрямував воду у потрібне русло... Підвал хазяїну затопило — пропала картопля. Допоможемо йому грошима, аби купив собі якісний насіннєвий матеріал. Ще тиждень-два і весь райцентр піде на городи.
— Чи всі волочиські міського голову знають в обличчя?
— Та і я чи не з усіма давно перезнайомився. Місто маленьке — 23 тис. 400 чоловік населення. Я ж, аби ви знали, вже втретє обрався, а в органах місцевого самоврядування тринадцять літ працюю. Від людей, як кажуть, не сховаєшся: кожен крок — «під суворим контролем». Обирає усе місто, а звільнити можуть голосуванням на сесії дві третини депутатів міськради — відповідно до закону про місцеве самоврядування. У нас конфлікту, дякувати Богові, немає. Працюємо дружно. Та бачу, що в інших містах робиться, цією нормою акту може скористатися сила, якій мер чимсь особисто не догодив.
З прийняттям закону авторитет місцевої представницької гілки влади підвищився, з’явилися нові можливості і повноваження для організації міського життя. Однак у самій структурі влади закладено конфлікт поміж представницьким і виконавчим органами. Архітектор — у районній ланці, санітарно-епідеміологічна служба — там-таки. Голова райдержадміністрації, його заступники призначаються і вважають, що вони — найголовніші. Компрометується сама ідея самоврядування.
— У чому це виявляється?
— Скажімо, жителі віддаленого від центру мікрорайону звертаються до міськради з проханням організувати безплатний проїзд дітей до школи і назад. Якби перевізник погоджував свої маршрути і тарифи з містом, то я йому виставив би умову про безплатний проїзд школярів. Аж ні. Він, перевізник, вирішує питання у районі.
Деякі норми закону змушують міського голову шукати якісь компроміси там, де, здавалося б, сам має вирішувати. Порозуміння з районним начальством є. Однак багато залежить від обставин, характерів тощо. Отакої залежності не повинно бути. Майбутнє — за місцевим самоврядуванням. Як у Європі.
З новим Бюджетним кодексом визначилися правила гри. Та 1,2 мільйона гривень з тих, що заробляє місто, вилучається. Мені кажуть, що і у селі є медамбулаторія, клуб, школа. Відповідаю: хай село саме на себе заробляє, бо і у Волочиську є купа нерозв’язаних проблем. Он на околицях — нові приватні будівлі. Туди треба дороги прокладати, воду, газ вести. Де ж на все гроші взяти?..
— Проте позитивних змін у Волочиську не можна не помічати...
— Років п’ять тому відкрили залізничний вокзал після реконструкції. Ніщо на місці не стоїть. Є рух, життя. Принаймні місто перезимувало у теплі, вода у кранах цілодобово. Не так, як, буває, — по телевізору бачу — в інших, подібних до нашого, містах. Біди-лиха не знаємо. Багато хто тут знайшов, до чого хисту та снаги докласти. Крамниці, заклади громадського харчування відкриваються. Що іззовні, що в інтер’єрі — однаково: любо-мило глянути і зайти, аби культурно обслужитися. Ці нові об’єкти прикрашають наш Волочиськ. Тут — робочі місця. Звідси — якісь надходження до бюджету.
Чим, як кажуть, іще багаті? Машинобудівним заводом, філією відомого у світі підприємства «Мотор-Січ». Тут працюють майже 2,5 тисячі городян. Стільки ж було зайнято на заводі «Номінал». Пригадується, у готелі не було місць — з усіх кінців з’їжджалися до нас покупці виробів «Номіналу». Що було, те загуло. Колишнє підприємство «оборонки» вже давно «лежить» і навіть не ворушиться. Чекає на інвестора. У Волочиську немає таких людей, які могли б вкласти сюди гроші. Тому думаємо, як зробити реконструкцію одного з цехів «Номіналу», аби ринок влаштувати. Бо на тому ринку, що не так уже й давно збудували, місць немає. Ті, кому не вистачило місця, вздовж вулиці продають вироблені вдома продукти, порушуючи санітарно- гігієнічні норми. «Самопрацевлаштувалися» у цій стихійній торгівлі.
Прийшов із Хмельницького інвестор на швейну фабрику, що довго простоювала. Запустив виробництво. Швачки ремствують на долю: зарплатня низька, вимоги високі.
— Чим може допомогти їм міський голова?
— У Волочиську — 863 безробітні. Найвідчайдушні — за кордонами Батьківщини. Жінки та дівчата — в Італії, хлопці та чоловіки — у Португалії. Ніхто їх, заробітчан, подушно не рахує. Одне лише знаємо: багато! Та повертаються і, до речі, не впізнають рідне місто. Ті повертаються, ці їдуть... Відбувається міграційний процес, що місцевій владі непідконтрольний. Я так вважаю: якщо місцева влада бодай не заважатиме підприємливим і завзятим налагоджувати свою справу, то буде толк. От у місті відкрилася нова приватна пекарня. Склала конкуренцію тій, що здавна була. Що цікаво? Вони мають свій млин і випікають із свого борошна хлібобулочні вироби у широкому асортименті. Там десь із три сотні робочих місць. Середньомісячна зарплатня — до 600 гривень, а кваліфікований бухгалтер і всю тисячу має.
На підприємливих людей Волочиськ багатий. У 14 цехах шиють ковдри. Знайшли свою нішу на ринку. Вечорами, бачу, чи не з усього «есенде» з’їжджаються купці по ті ковдри. А той столярне виробництво розгорнув, цей — слюсарне. Хтось підрядився будівельні роботи виконувати, хтось — ремонтні... У місті зареєстровано 462 приватні підприємства. Найпідприємливіші — з отих, хто повернувся із заробітків за кордоном. Набули, сказати б, досвіду з будівництва капіталізму.
— Діляться цим досвідом з місцевою владою? Чи затишно їм удома після закордону?
— Погоджуються: Волочиськ — маленьке місто, комфортне для життя. Тут не пропадеш, якщо хочеш і вмієш щось робити. І є де культурно відпочити, загартувати тіло. На стадіоні — навіть пластикові стільці. Є і спортивна зала. З нашого міста йде у великий спорт багато чемпіонів. Будинок культури щовечора вирує — молодь розважається.
Інша річ, що «середня» зарплатня ще низька. Не для кожного доступний цей зразковий сервіс. З цієї ж таки причини загострюється проблема розрахунків за комунальні послуги. Вони були б іще дорожчі, якби влада почула голос постачальників тепла, води. Не треба бути великим провидцем результату підвищення тарифів за комунальні послуги: місто вийде на вулиці. І що ж маю відповідати комунальникам, коли вони вказують на свої розрахунки: 83 відсотки всіх витрат на виробництво послуг — сплата за енергоресурс. Нонсенс: енергоносії — у приватних руках, комунальна сфера — державна. Тут місцева влада не має можливості для жодного впливу. Знаю, що до безкінечності так тривати не може. Потрібні відповідні рішення на найвищому рівні.
ДОВІДКА «Дня»
Місто Волочиськ — районний центр, розташований на лівому березі річки Збруч за 69 км від Хмельницького. Засноване 1545 року. У місті проживає 23 тис. 400 чоловік. У місті є машинобудівний завод, завод «Номінал» (не працює), швейна фабрика. Зареєстровано 462 приватних підприємства.
