Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Курс молодого бійця»

Починаються консультації щодо умов зближення України з НАТО
29 травня, 2002 - 00:00

«Рішення РНБОУ не є чимось новим у розвитку безпеки політики України», — наголосив на вчорашньому брифінгу заступник держсекретаря МЗС Ігор Харченко, повторивши слова Президента Леоніда Кучми. Харченко, зокрема, нагадав, що Україна першою з країн СНД приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру». Крім того, свої відносини з Києвом Альянс оформив спеціальним документом — Хартією про особливе партнерство, якому в липні якраз виповнюється п’ять років. У МЗС України щиро вірять, що НАТО не втратило свій інтерес до Києва дотепер, оскільки «розбудова єдиної системи безпеки на євроатлантичному просторі неможлива без України».

Хоч варто визнати, що вистачає й песимістів (а швидше — реалістів) щодо перспектив поглиблення відносин України та НАТО. Зокрема, усі важливі рішення (на зразок приєднання до НАТО) в цій організації приймаються консенсусом, і саме від цього правила Альянс відходити в своїй трансформації не збирається. По-друге, НАТО з кожним роком «удосконалюється» в плані висування умов, які необхідно виконати державі-кандидату на приєднання. А навіть процес визнання України країною-кандидатом буде дуже нелегким.

Для початку Україна збирається пройти своєрідні «підготовчі курси» у взаєминах з НАТО — так званий інтенсифікований діалог. За оцінками компетентного джерела «Дня», цей процес може тривати два-три роки. Тільки потім може йти мова про приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Участь в ПДЧ, за словами співрозмовника «Дня», триватиме не менше п’яти років. Однак навіть реалізація всіх зобов’язань, передбачених цим планом, як мовиться в самому документі, ще не є гарантією приєднання до Альянсу. Питань чимало. Головні з них — політичні та економічні, оборонні та військові реформи, питання ресурсів, безпеки, правові.

Реформування самих тільки Збройних сил України вимагає зусиль та витрат, які досі здавалися, м’яко кажучи, фантастичними. Згідно з натовськими стандартами витрати на військову сферу мають становити 2,5% від валового внутрішнього продукту (цей показник необхідний для країни-кандидата, для країни- члена він становить 3%). Українська армія «вдовольняється» поки що 1,25% від ВВП. Згідно з прогнозами до показника в 2,5% ми вийдемо в кращому випадку через 5-6 років. До цього слід додати, що Україна друга країна в Європі за чисельністю військових, перша — за кількістю важкого озброєння, знову ж таки, далекого від стандартів НАТО. Інший клопіт — вісімдесят тисяч українських офіцерів — безквартирні. Це все, як сказав голова Американського комітету НАТО Брюс Джексон, є проблемами «радянського минулого, а не європейського майбутнього». До переліченого ряду проблем можна додати ще мовний бар’єр (офіцер НАТО як мінімум повинен володіти англійською мовою), перехід до цивільного контролю над збройними силами, що є обов’язковою умовою.

Досить складно спрогнозувати, якою буде подальша реакція офіційної Москви. Експерти вказують, що не варто виключати економічного тиску як інструмента впливу на політичні рішення в Україні, як уже не раз траплялося. Є ще питання російських баз Чорноморського флоту в Криму. Сумнівно, що НАТО допустить в свої ряди країну, на території якої розташовано військові бази нехай і дружньої — і для НАТО і для України — держави. Як підкреслив учора Ігор Харченко, Росія залишиться для України «стратегічним партнером №1». «Це — аксіома».

Поки що можна говорити про те, що рішення РНБОУ не викликало оплесків ні у керівництва НАТО, ні у країн-членів Альянсу, ні в Росії, яка вчора нарешті створила з НАТО Раду «двадцяти». Захід не поспішає з офіційними коментарями, представники США та Західної Європи говорять, що спершу потрібно уважно вивчити, про що йдеться. Між тим, ніхто й не відмовляє Україні в праві, виконавши всі необхідні передумови, подати офіційну заявку на вступ до Альянсу. «Ми думаємо, що Україна також є частиною Європи», «я думаю, що в європейській системі безпеки є місце для України» — говорив учора голова американського комітету НАТО (впливова неурядова організація, тісно пов’язана з Держдепартаментом і Пентагоном) Брюс Джексон на зустрічі з представниками мас-медіа і громадських організацій у Києві. На його думку, зараз дуже важливим буде південний вимір, і можливо, варто було пов’язати політику НАТО стосовно України з Туреччиною і Грецією. Туреччина, за його словами, важлива, оскільки зараз ідеться про кілька основних викликів європейській безпеці — Кавказ, Іран, Ізраїль, Балкани, і він сподівається, що такі самі тісні стосунки будуть з цих причин підтримуватися і з Україною.

Хоча при цьому «Україна та Сербія ще мають визначитися із своїми історичними напрямками». Україна, на думку Джексона (який, до речі, представляє правлячу Республіканську партію), обрала інше, ніж Росія, і хоче більш тісної інтеграції з НАТО. Але спочатку їй потрібно уважно вивчити досвід реформ, проведених у Румунії, Болгарії, інших країнах. В Україні, радить Джексон, після прийняття політичного рішення (а рішення РНБОУ розцінюється саме так) мають бути, зокрема, встановлені прозорі політичні інституції («бо інакше, хлопці, ніхто не бачитиме, що ж ви робите»). За його словами, перехідний період триває довше, ніж сподівалися, і процес потребує ще й трансформації політичної свідомості. Але, заключив Джексон, «ми б хотіли бачити Україну частиною цього процесу».

«Ми чекали два з половиною роки, щоб дізнатися, що ж Україна хоче робити у цьому історичному напрямi, і, як я вже казав, ми вже стомилися чекати. Я думаю, дуже важливо, що Україна зробила цю заяву. Це буде величезна тема для обговорення на наступному саміті, і гадаю, наступного місяця, під час зустрічі НАТО–Україна будуть обговорені всі ці питання — тобто наскільки широко Україна бачить свої зобов’язання, якими будуть часові межі для різних етапів», — сказав голова Американського комітету НАТО. Після зустрічі з журналістами Брюс Джексон відповів на кілька запитань «Дня».

— Рішення України про початок процесу, метою якого є інтеграція до системи безпеки, базованій на НАТО, як виглядає, поки що офіційно не коментується ні в НАТО взагалі, ні в Сполучених Штатах зокрема. Чому, на вашу думку, виникає таке враження?

— Ми чекали два з половиною роки. Ви ж без попередження вибрали Святий четвер, напередодні довгого уїк-енду, поєднаного зi святом, коли президент Сполучених Штатів сидить у літаку в іншому кінці світу, і потім питаєте — чому ми не почули негайної реакції? До того ж, якби ми хотіли дістати якісь роз’яснення, про що йдеться — ви гуляєте протягом уїк-енду, бо це є Дні Києва (сміється). Нікого не можна зловити...

Отже, якщо ми погоджуємося з тим, що це — тривалий процес, який, можливо, триватиме років з десять, давайте не будемо виявляти нетерпіння з приводу того, що в нас не було якоїсь блискавичної реакції протягом перших десяти годин. Напевно, будуть заяви і з Брюсселя, і з Вашингтона після того, як все буде ретельно вивчене.

— За яких умов Вашингтон може підтримати підключення України до Плану дій з набуття членства в НАТО (Membership Action Plan)?

— Я не можу говорити від імені американського уряду. Очевидно, союзники повинні спочатку обговорити, які є для цього мінімальні умови. Наприклад, у Хорватії були обговорення того, що вони мають робити, щоб приєднатися до цього Плану дій. Ми повинні бути певними, що журналісти доходитимуть до своїх домівок увечері, що не продаватимуться танки до Македонії. Це цілком очевидні питання.

Сергій СОЛОДКИЙ, Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
Газета: