Iмплементація (законодавче закрiплення) результатів референдуму — очевидно, що ця тема стане головною для громадсько- політичного життя України, як мінімум, на декілька найближчих тижнів. Враховуючи рішення Конституційного суду та рекомендації ПАРЄ, найактуальнішим і найважливішим є саме механізм та процес розгляду питань, затверджених на референдумі, та прийняття рішень за ними. Попри уявну однозначність, тут існує безліч варіантів розвитку подій, і сьогодні поки що досить складно передбачити, який із них буде вибрано основними учасниками великої політичної гри — Президентом і парламентом.
Правовий аспект цього процесу прокоментував «Дню» народний депутат Олександр ЛАВРИНОВИЧ :
— Якщо буде дотримано всіх норм українського законодавства, то сценарій буде таким: для того, щоб можна було вести мову про імплементацію положень, стверджених на референдумі, вони мають прийматися відповідно до 13-го розділу Конституції і законів України. Відповідно до статті 154 Конституції, законопроект про внесення змін в Основний Закон України може бути подано у ВР Президентом або не менше як 150 депутатами. Але оскільки органом державної влади є парламент цілком (а не його окрема частина — 150 депутатів), то в цьому випадку обов’язок підготувати і подати в парламент відповідні законопроекти покладається на Президента. Він повинен виконати рішення КС та референдуму і зробити це.
Перед подачею цих законопроектів Президент відповідно до ст. 159 повинен звернутися перед цим у Конституційний суд, щоб з’ясувати, наскільки запропоновані законопроекти відповідають нормам Основного закону. Що стосується формулювання питань, запропонованих безпосередньо на референдумі, то вони, м’яко кажучи, далекі від того, щоб претендувати на «конституційний текст». Наприклад, питання про право Президента розпускати парламент у випадку, якщо ВР не зможе сформувати за місяць постійно діючу більшість або затвердити за три місяці бюджет, у такому формулюванні навряд чи може претендувати на нормативність. Більшість узагалі може бути сформовано наступного дня після початку роботи парламенту, і в неї можуть увійти всі 450 депутатів. А потім ця більшість протягом цілого року не зможе обрати спікера, дати згоду на призначення прем’єра, хоча формально працюватиме.
Ураховуючи те, що немає юридичного тлумачення «постійно діючої парламентської більшості», мабуть, необхідне прийняття Закону «Про парламентську більшість». При цьому, на мій погляд, цілком можливе тлумачення цього поняття як «проурядова парламентська більшість», що цілком відповідає конституційним принципам європейських держав.
Що стосується правового аспекту питання про обмеження недоторканності, то тут, на думку директора Інституту політики Миколи ТОМЕНКА , можливі два варіанти: радикальна корекція статусу недоторканності, яка нині поширюється більш як на 7000 держслужбовців в Україні, або вузьке обмеження недоторканності через зміни у відповідних законопроектах.
На думку експерта Агентства гуманітарних технологій Сергія ДАЦЮКА , те, яким чином розвиватиметься далі політико-правова ситуація в країні, залежить насамперед від дій Президента:
— Ситуація розвиватиметься тим стабільніше, чим поступовішими та послідовнішими будуть кроки Президента. Парламент — це той орган, який найменше зацікавлений у різкій та рішучій реалізації тих рішень, які були прийняті на референдумі. Після 16 квітня головним питанням буде: яким чином буде реалізовано кожне з питань, стверджених на референдумі. Дискусії розгортатимуться із приводу технологій їх здійснення. Наприклад, яка технологія реалізації рішення про запровадження двопалатного парламенту? Це може бути зроблено сотнею різних способів, причому не обов’язково тими способами, які поки що обговорювалися. Свої пропозиції є в Президента, в різних груп у парламенті. І поки що не можна передбачити, яким шляхом розвиватимуться тут події. Підкреслю, що всі дискусії навколо варіантів імплементації результатів референдуму мають бути публічними: наміри мають оголошуватися, аналізуватися, аргументуватися. До розгляду цих питань мають залучатися експерти, представники ЗМІ та ін. Я вважаю, що іще на етапі розробки рішень має відбуватися співпраця Президента, його адміністрації та депутатів. І така ініціатива цілком до снаги Президентові. При цьому не треба поспішати, оскільки більшість рішень стосуватиметься лише парламенту наступного скликання. Тим часом Президент Кучма 16 квітня висловив надію на те, що парламент почне розглядати питання, стверджені на референдумі вже із 17 квітня (УНІАН). Тому, скоріше, найближчими тижнями Президент звернеться до ВР із пропозицією розглянути питання, стверджені на референдумі як першочергові. Однак, відповідно до Конституції, рішення щодо цих питань мають прийматися на наступній сесії у форматі конституційної більшості (300 голосів). При цьому важливо, що необхідність «обов’язкового для розгляду і прийняття рішень порядку, визначеного 13 розділом Конституції і законів України» не означає апріорне винесення позитивного рішення парламентом. Відповідно до статті 158, передбачається можливість неприйняття законопроекту. Тому ситуація, за якої парламентарії не дають восени позитивної відповіді на деякі (або всі) питання, стверджені на референдумі, теоретично цілком можлива. Інша справа, що практично ця ситуація визначатиметься передусім конкретними діями парламенту і Президента. Причому, на думку М. Томенка, в Конституцію цілком можна внести такі поправки, які дозволять зберегти баланс повноважень між виконавчою та законодавчою гілками влади.
Разом із тим не можна виключати й іншого варіанту розвитку подій, коли Президент як гарант Конституції може застосувати політичні та правові методи, щоб добитися позитивного рішення від депутатів. У цьому випадку знову може постати питання про розпуск ВР та про дострокові вибори.
Таким чином, досить виразно позначаються дві альтернативи розвитку подій у політичному і правовому полі. Як зазначають експерти Інституту політики, за будь-яких обставин із вересня цього року в Україні почнеться політичне протистояння, результатом якого може бути як початок процедури внесення змін у Конституцію, так і конфлікт між парламентом і Президентом, який завершиться достроковими парламентськими виборами. Не зважаючи на те, що остаточну відповідь на запитання, що із цього буде вибрано як основну лінію, буде дано тільки у вересні, вже найближчими тижнями Президентом і парламентом будуть зроблені перші кроки, які дозволять дійти перших висновків про те, в який бік розвиватиметься політико-правова ситуація в «післяреферендумній» Україні.
