Характерною рисою розвиненого громадянського суспільства є висока екологічна свідомість. Так, у США учасники руху на захист рідкісного в природі виду — червоних дерев — свого часу зупиняли тілами вантажівки зі спиляним лісом, а деякі з учасників екологічних протестів навіть змогли прославитися тим, що місяцями готові були жити на деревах у районах, де ось-ось мали спиляти дерева під територію забудови. Тиждень тому в схожій ситуації опинилася вже не далека Каліфорнія, а Харків, де місцева влада почала прокладати дорогу, завданням якої є нібито розвантаження центру міста від пробок.
Після того, як робітниками, які здійснюють знищення зеленого масиву, до речі, за відсутності будь-яких дозвільних актів на руках, був побитий один із харківських правозахисників, кожен ранок на справжні лісові барикади збирається не менше 100 — 150 протестувальників — представників природоохоронних організацій, правозахисників, просто небайдужих харків’ян.
25 травня протистояння мітингувальників із підрозділами міліції, що не поступалися їм у чисельності, перейшло у відкриту форму — стало зрозуміло, що успіх акції безпосередньо залежить від того, наскільки стійкими будуть жителі в проявах своєї громадянської свідомості. Як повідомив Олег Вяткін, представник екологічної групи «Печеніги», вже наступного дня до зустрічі з посиленими за добу частинами міліції були готові близько двохсот осіб. До того ж протестуючим доводиться фактично стояти на два фронти — оскільки техніка, що вирубує дерева, просувається назустріч одна одній від вул. Сумської й до вул. Новгородської. Відповідаючи на запитання «як удалося об’єднати таку кількість людей-учасників довкола акції?», колега Вяткіна з природоохоронної організації Олег Перегон зазначає:
— Вони самі прийшли. І те, що буває до 150 людей, — це не показово, бо хтось приходить на півгодини, хтось — на перерву, хтось приходить на ніч, хтось — на день, хтось живе поруч. Тепло робиться на душі через те, що це —ініціатива людей...
Харківський випадок не поодинокий на карті України — схоже за масштабами протистояння готове вилитися у відкриту форму у Львові. Процес поступового, але невблаганного формування громадянського суспільства і соціального капіталу, про який невпинно пише «День», дає про себе знати. До речі, учасники харківської екологічної акції цьому не дуже здивовані. На запитання про те, чи може їхній пікет перерости в екологічний протест національного масштабу, Олег Вяткін без тіні сумніву відповідає: «Так. Бо наша акція вже перекотилася на міста не лише України, а й Росії. Сьогодні київські хлопці пікетували Міністерство внутрішніх справ на знак протесту проти методів фізичного насильства, що застосовуються до людей, які тут перебувають. Уже в Росії організації починають пікетувати українське посольство. За неперевіреною інформацією, завтра почнеться пікет українського посольства в Канаді».
До речі, ситуація в парку Горького не перший випадок, коли під маркою певної суспільно значимої мети прикривається цинічне прагнення реалізувати чийсь корисливий інтерес. Нещодавно в харківському районі П’ятихатки під приводом розширення гольф-клубу вирубувалися цілі лісові масиви. Припинити вирубку вдалося лише після втручання громадськості.
Харківське представництво Острозького клубу приєднується до позиції протестуючих жителів Харкова на барикадах у парку Горького. Учасники Острозького клубу сподіваються, що саме звернення до екологічних почуттів людей дозволить здетонувати єдиному пориву протесту проти правового нігілізму й цинічного свавілля властей, які, прикриваючись якимось горезвісним «суспільним інтересом», не гребують знищувати національне надбання.
КОМЕНТАР
Дмитро СКРИЛЬНІКОВ, адвокат, голова ГО «Бюро екологічних розслідувань»:
— Ситуація в Харкові є дуже показовою, адже місцева влада розцінює парки, лісопарки як резервні території під забудову, що становлять для неї цінність лише як земельні ділянки, які можна продати, використати й отримати вигоду... На мою думку, ми вже пройшли етап, коли парки були нікому не потрібні і влада не приділяла їм жодної уваги... Тепер окремі можновладці та бізнесмени усвідомили, що ділянки в зеленних зонах можуть мати цінність, але, на жаль, не для забезпечення екологічного добробуту громади, а для обраних. Один з колишніх мерів Львова якось на прес-конференції сказав: «Ви ж кажете, парки для людей! От люди там і будуються...» Отже, це стосується не лише Харкова, а й багатьох інших міст України. Так, наприклад, у Львові у проект нового генплану знову закладають хордову магістраль, яка перетинатиме Львів та займатиме частину території основних міських парків (також буцімто для розвантаження центру міста від транспорту). Ясна річ, ніхто не планує викуповувати вже роздані ділянки, зносити забудову чи шукати інші шляхи. Легше пожертвувати зеленими насадженнями. У львівських парках постійно намагаються «відкушувати» по шматку чи то для котеджів, чи то для ресторанів... І я не виключаю, що коли хтось надумає будувати цю хорду, подібне протистояння можливе й у Львові. Випадки захоплення та забудови територій парків та інших зелених насаджень є і в Києві, в Одесі, Сімферополі тощо.
Щодо ефективності боротьби природоохоронних організацій за довкілля, то часто природоохоронним організаціям та місцевим жителям, які намагаються захистити свої права, протистоїть бізнес з великими грошима, бандити, окремі чиновники, які часто покривають або відверто представляють ті чи інші інтереси. Без підтримки людей, місцевої громади вести таку боротьбу дуже важко.
Більшість природоохоронних організацій намагається діяти правовими методами, однак проти них часто винаймають зовсім не фахівців-екологів чи спеціалістів з роботи з громадськістю, а професіоналів рукопашного бою...
Громадські організації можуть багато, вони можуть мати певний досвід, фахівців, активістів, проте вони потребують громадської підтримки. Там, де люди справді об’єднуються й готові до боротьби, їм таки вдається триматися та відстоювати своє право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Як казав один американський юрист, «наше право не коштує і пенні, якщо ми не готові за нього боротись!»
Щодо конкретної ситуації в Харкові, то людям не залишається інакшого виходу, ніж власноруч захищати лісопарк і кожне дерево окремо... Адже ми бачимо наполегливість замовників рубання дерев: навіть якщо написати позов до суду та піти додому спати, на ранок може вже не залишитися, що захищати. І навіть коли визнають це рубання незаконним, то винні можуть відбутися лише грошовою компенсацією. Очевидно, на це і сподіваються замовники.
Дивною є поведінка органів контролю. Я стежу за хронікою подій і чув лише про активістів і небайдужих жителів Харкова, лісорубів, журналістів та міліцію і чомусь ніде не чув про присутність екологічної інспекції або природоохоронної прокуратури. Якщо міліція робить лише те, що вміє, чи те, що їй кажуть, і не здатна розібратися з правомірністю рубання дерев у лісопарку, це мали б уже давно прояснити саме ці органи та в разі порушень припинити рубання або принаймні повідомити людей про результат перевірки. Ми досить часто стикаємося з тим, що незаконні рубання чи будівництво проводяться саме у святкові чи вихідні дні або в неробочий час, коли інспекція та прокуратура «спить»... Але за стільки днів, як на мене, можна було б ужити відповідних заходів, а не заплющувати на це очі.
