ЛИСТИ

«Ми в Американському посольстві з глибоким сумом сприйняли звістку про те, що 3 травня помер Джеймс Мейс. Професор Мейс присвятив більшу частину свого життя дослідженню України, написанню праць і викладанню про Україну. Як Виконавчий директор Американської комісії з голоду в Україні, яка провела велике дослідження історії Голодомору і видала одну з найавторитетніших і найбільш значущих доповідей про нього, професор Мейс зробив неоціненний внесок у встановленні справедливості стосовного цього трагічного періоду в українській історії. Через своє викладання у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та у Міжнародному християнському університеті він вплинув на багатьох представників молодшого покоління українців. Він активно сприяв освітнім та науковим обмінам між США та Україною і присвячував чимало свого часу і знань допомозі у роботі Комісії ім.Фулбрайта та інших обмінних програм.

Завдяки книжкам, статтям і публічним виступам професора Мейса у Сполучених Штатах, Канаді та Європі значно зросла публічна свідомість і знання про Україну. А його прониклива й аналітична тижнева колонка у «Дні» допомагала нам зрозуміти ту Україну, в якій ми працюємо сьогодні. Нам усім дуже бракуватиме його відданості ідеалу незалежної, заможної і демократичної України та його самовідданої безнастанної праці в ім’я цього ідеалу.»

«Д-ра Мейса добре знали й поважали в Канаді як вченого, відданого справі відкриття правди про історію України та виправленню спотворення минулого. Його передчасна смерть — це втрата для всіх, хто знав та пишався ним, та для історичної науки в цілому».

«Як і багато інших, ми були приголомшені і вкрай засмучені новиною, яку нам повідомили. Мій чоловік, Максим Тарнавський, і я вперше зустріли Джима в Гарварді, де він займався дослідженнями, а ми вчилися та працювали. З самого початку ми захоплювалися його прямотою, розумом, непохитною прихильністю академічним, історичним і моральним принципам. У ті дні, понад два десятиріччя тому, він майже сам працював над тим, щоб західна наукова спільнота, а також ширші кола американської та світової громадськості, дізналися про те, що сталося в Україні в 1932 — 1933 роках. Йому вистачило професіональних здібностей та старанності, щоб виявити та представити факти, котрі свідчать про те, що відбувалося. Він ніколи не йшов на компроміс у тому, що стосувалося його переконань.

Україна втратила справжнього вченого та свого палкого захисника. Ми сумуємо за ним і висловлюємо співчуття його дружині, сім’ї та друзям. Нехай українська земля буде йому пухом!»

«Мало хто зробив більше, ніж цей першокласний вчений для того, щоб привернути увагу світової громадськості до суті та масштабів українського Голодомору-геноциду. Джим палко підтримував резолюцію (американського) Сенату про геноцидну природу Голодомору і був дуже радий, що цей крок було зроблено, й він отримав значну підтримку серед сенаторів. Джим був надзвичайно відданим, сміливим, неоцінимим другом для України й американської української громади. Нам його дуже не вистачатиме. Вічна йому пам’ять!»

«З великим смутком ми довідалися про смерть Джеймса Мейса. Вістка потрясла мене і мою дружину Олю. Я знав Джеймса здавна, а Оля не так давно робила з ним інтерв’ю для радіо СБС в Австралії. Ми не раз зустрічалися і в Києві. Це була чесна, хоробра людина. Він умів сказати правду про те, що владні люблять замовчувати. Шкода його, дуже шкода. В Австралії багато хто пам’ятає його приїзд і виступи у справі Голодомору у 80-х роках.»

«Схиляюся перед безкомпромісно чесними останніми з могикан — у нас і на Заході...

Серед нас є Джеймс Мейс — голова Американського Конгресового комітету розслідування голодомору в Україні 33-го року. Дай нам Боже таких українців. Коли у нас буде Українська Республіка, я запропоную першими почесними громадянами Джеймса Мейса і Роберта Конквеста, автора «Жнив скорботи» і «Великого терору». Ці книги сказали перед світом Правду... і пом’якшили людський гріх потурання великій планетарній лжі та переступання через людину».

Цими словами у 1990 р. закінчилася доповідь Євгена Сверстюка на першій в СРСР конференції, присвяченій голодомору 33-го року.

Повторимо ці слова з поправкою: серед нас уже немає Джеймса Мейса. Ми стоїмо над його труною в скорботних роздумах.

Він поміж нами жив. Він був киянином більше десяти років. Але не було тієї Української Республіки, де можна було б запропонувати його почесне громадянство. Слово «громадянин», слова «почесний», «шанований», «відповідальний» ще звучали в атмосфері надій... Але вони поступово почали глохнути в духовній порожнечі посткомуністичної обвали. Ідоли впали і потягли за собою ритуал вшанування...

Американець Джеймс Мейс поступово наближувався до України як до серцевини комуністичних катастроф, які він почав вивчати в студентські роки.

Народився він у м. Мускогі, штату Оклахома 18 лютого 1952 р. У Мічиганському університеті закінчив докторантуру. Його тема «Комунізм і дилеми національного розвитку», присвячена національному комунізму в радянській Україні 1918—1933 рр. — не знаходила підтримки серед «рожевої» професури, яка ні на йоту не відійшла від «вєлікой і нєдєлімой». Але правда має нездоланну силу, і молодий науковець обирає дорогу сміливих. Він працює професором Альбертського університету, вивчає українську мову, досліджує творчість сміливців українського «розстріляного відродження».

У 1983—1986 рр. д-р Мейс працює разом iз Робертом Конквестом над матеріалами до книги «Жнива скорботи», яку слід оцінити як найважливішу і найталановитішу книгу про Україну в XX столітті.

У 1986 р. д-р Мейс очолює Комісію конгресу і Президента США з вивчення голоду в Україні, результатом чого був рапорт Американському конгресові і три томи свідчень, котрі неспростовно доводили, що голод 33-го року був організованим геноцидом. Просовєтська «прогресивна» професура сприйняла таку активну позицію як виклик і навіть закид їй у некомпетентності.

Джеймс Мейс приймає православне хрещення від митрополита Мстислава і від 1993 р. живе в Україні, а в 1994 р. в Києві одружується з письменницею Наталею Дзюбенко.

У своїх наукових переконаннях він, як завжди, непохитний. Про його позицію можна судити з того, що інформацію він брав iз найнадійніших, переважно англомовних джерел, про факти судив об’єктивно і безоглядно. Його публікації були бажаними на сторінках українських журналів і газет. Їх нараховується до 4 тисяч: переважно в журналі «Політична думка», де він був заступником редактора, в «Сучасності» і газеті «День», де д-р Мейс видавав англомовну версію. До останку він працював професором Києво-Могилянської академії.

Жив скромно і не користувався тією популярністю, яку повинен би мати один iз найкращих репрезентантів України на різних міжнародних форумах і конференціях.

Зате навряд чи хто з політологів може похвалитися, що дуже багато людей схиляються перед ним як перед правдолюбом і навіть цілують йому руки як святому. За правдиві свідчення перед світом про їхній замовчаний національний біль. Досить було подивитися на величезні аудиторії, що збиралися на виступ д-ра Мейса в університеті і на овації, які йому влаштували ще до виступу, щоб переконатися: великі чесноти винагороджуються!

Коли «Союз українок» придумав для Джеймса Мейса нагороду «Перший лицар України», вона стала не менша за державну відзнаку.

Джеймса Мейса дуже любили й шанували. Пошта приносила йому щоденно сотні листів, на які він відповідав.

Те, що Джеймс Мейс незамінний і незрівнянний дар долі для України, — глибше дійде до нас зараз, коли його немає.

Слава йому, Лицареві науки, що сходив iз трибуни зі словами: «Слава Україні!»

І вічна пам’ять, вічний спокій його душі.