Хоч дата 7 листопада давно вже не є ані святковим, ані вихідним днем, проте жовтневий переворот або жовтнева революція 1917 року все ще залишається актуальною темою. Я вирішив з’ясувати, як до цієї дати, а також до ідей і методів сил, що здійснювали революцію, ставиться молоде покоління українських лівих, і надіслав запитання політичному активісту, публіцисту Олександру ВОЛОДАРСЬКОМУ.
Олександр став відомим у листопаді 2009 року, після того, як провів під стінами Верховної Ради провокаційний політико-мистецький перформанс, спрямований проти загострення цензури і дій «Національної експертної комісії з захисту суспільної моралі», після чого був засуджений до року обмеження свободи. Нині навчається і працює в університеті Ерлангена-Нюрнберга (германістика і лінгвістична інформатика). Є членом німецької синдикалістської профспілки FAU та київської Автономної спілки трудящих.
— Як ви могли б визначити свої політичні переконання? Чи багато у вас однодумців у Києві?
— Я визначаю себе як анархо-синдикаліста, хоча неавторитарні форми марксизму (зокрема, італійський автономізм) також мали вплив на мої погляди. Мене можна визначати як «лівого лібертарія» — вважаю, що звільнення індивідуума невіддільне від соціального звільнення суспільства і навпаки. На лівому Першотравні у нас було приблизно три сотні учасників (анархісти різних спрямувань, антиавторитарні марксисти, антифашисти).
— Що ваша ідеологія передбачає в плані економічному, політичному і культурному?
— Я не люблю називати свою систему поглядів ідеологією. Ідеологія — це набір догм, синдикалізм же по суті антидогматичний. Також я не став би так уже жорстко розділяти політику, економіку і культуру. Насправді це одна сфера. Ми виступаємо за передачу засобів виробництва в суспільну (прошу підкреслити — не державну) власність. Вірніше не за передачу (саме це слово передбачає певну вищу патерналістську силу), а за самозахоплення. Перехід від економіки, орієнтованої на прибуток, до економіки, орієнтованої на задоволення потреб (партисипаторний (від слова participate — брати участь — Д.Д.) соціалізм або децентралізоване планування). Засоби виробництва належать не «власникам», а самим працівникам, які виробляють блага, а також тим, хто ними користується. Дуже важливим аспектом є самоуправління колективів (яке починає формуватись уже зараз у процесі реальної боротьби за свої права на робочому місці), у поєднанні з самоуправлінням за місцем проживання.
Ми виступаємо за максимальну автономію, федералізацію і мережеві структури замість вертикальних. Безумовно важлива рівність усіх людей, незалежно від національності, статі, гендеру або якихось іще відмітних рис. Державу як інструмент влади має бути ліквідовано. Всі важливі рішення приймаються на зібраннях рад, які, у свою чергу, посилають своїх представників у ради більш високого рівня, з правом відкликання у будь-який момент. Кожна людина має бути постійно залучена в реальний політичний процес. Дуже важливий принцип прямої дії як у суспільстві майбутнього, так і сьогодні на стадії боротьби — до мети треба йти напряму, без посередників. Саме тому ми переконані антипарламентаристи — не можна сліпо делегувати комусь право вирішувати за тебе. Вища цінність — це людина і її потреби та бажання, і аж ніяк не химери Батьківщини або Релігії. Отже, ми на антиконсервативних і антитрадиціоналістських позиціях.
— 7 листопада — чи означає що-небудь цей день для вас?
— Це дата великої Революції, яка завершилась великою зрадою. Я поважаю 7 листопада, але водночас добре пам’ятаю про Кронштадт і про Гуляй-Поле. Це дата, яка, зокрема, вказує нам на помилки наших попередників.
— Яке в цілому ваше ставлення до Жовтневого перевороту (Жовтневої революції)? Як ви оцінюєте його наслідки?
— Оцінки дещо суперечливі. Скинення влади, порив величезної маси людей до бунту — це завжди величезна сила і це завжди крок уперед. Я в цьому погоджуся з Бакуніним: бунт і повстання вже є цінністю самі по собі. Але, як я вже говорив вище, 7 листопада — дата, за якою слідувала зрада революції більшовиками, що фізично знищили анархістів і лівих есерів. І це відкрило шлях для нових зрад. Пізніше прийшов Сталін і знищив самих більшовиків і побудував державу, яка не мала стосунку не лише до марксистських, а навіть до леніністських принципів. А потім номенклатурні діти сталінських катів побудували ту державу, в якій ми живемо нині. Якоюсь мірою Жовтень показав нам, що авторитарний шлях не може вести до свободи і завжди веде лише в ще більше рабство.
— Чи можна сказати, що Жовтень 1917-го і зараз впливає на Україну?
— Звичайно ж. Це одна з найважливіших подій XX століття, вона не може не впливати на нас.
— Яке ваше ставлення до КПУ та інших пострадянських компартій, які так чи інакше співвідносять себе з радянським минулим?
— Останні натяки на комунізм в СРСР закінчилися в 1920-ті роки. До сталіністських партій, які романтизують більш пізній період, у мене безумовно негативне ставлення. Щоправда, треба визнати, що КПУ — зрадники навіть за мірками сталіністів, це просто консервативні соціал-демократи, для яких боротьба за канонічне православ’я і проти гомосексуалізму важливіша за реальні соціальні питання.
— Яким, на ваш погляд, має бути лівий рух зараз, у ХХІ столітті?
— Рух повинен динамічно розвиватись і змінюватись залежно від обставин. Але гнучкість не слід плутати з відступом від принципів. Лібертарний соціалізм — мета, пряма дія — засіб. Відмовившись від цього, ми просто перестанемо бути тими, ким є. Рух має бути максимально демократичним на рівні внутрішньої організації. Ніяких лідерів, постійна ротація «голів, що говорять». Якщо людина не соромиться називати себе «лідером», спілкуючись із пресою або публікою — це означає, що час позбуватися таких кадрів, починати вогонь по штабах. Важливе залучення кожної людини до ухвалення рішень, постійна робота з новими учасниками руху — одна людина, яка чітко розуміє де вона і що вона робить, краще, ніж десяток випадкових попутників.
Першорядну вагу має активність на місцях, участь у всіляких трудових і муніципальних конфліктах. Кращий спосіб агітації — агітація все тією ж прямою дією. Ми не повинні повчати людей звисока, ми не повинні гнати їх на барикади, залишаючись «теоретиками» й «організаторами», навпаки: ми повинні показувати шлях своїм прикладом і йти по ньому, отримуючи всі пов’язані з цим шишки.
— Чи вірите ви в комунізм як майбутнє цивілізації? Чи можлива його побудова без бараків?
— Я не просто «вірю» в комунізм — я просто не бачу йому гуманних альтернатив у довгостроковій перспективі. Що стосується другої частини питання: я впевнений, що з бараками побудувати комунізм неможливо. Це й було головною помилкою більшовиків. Тут як із коханням. Не можна викликати кохання через зґвалтування.
