Олександр Лукашенко втретє поспіль став президентом Білорусі, здобувши ще переконливішу перемогу над опозицією, ніж п'ять років тому. За главу держави, який 12 років править країною, проголосувало 82,6 відсотка виборців. Тим часом кандидат від об'єднаної опозиції Олександр Мілінкевич отримав, за даними білоруської ЦВК, всього 6 відсотка голосів, лояльний до влади депутат парламенту Сергій Гайдукевич відповідно — 3,5 відсотка, а інший кандидат від опозиції Олександр Козулін — 2,3 відсотка. За даними білоруської ЦВК, на виборчі дільниці прийшло 92,6 відсотка населення, що на 10 відсотків перевищує активність виборців на виборах в 2001 році. Опозиційний кандидат О. Мілінкевич закликав провести нові вибори в Білорусі. Подібні звинувачення з боку опозиції звучали і на попередніх виборах. Однак такі заклики ні до чого не привели і навряд чи приведуть. ОБСЄ визнала, що вибори не відповідали відповідним міжнародним стандартам вільних і чесних виборів.
УРОКИ БІЛОРУСЬКОЇ
Президентські вибори в Білорусі залишають за собою багато запитань не лише для білоруської опозиції, але й для інших країн колишнього Радянського Союзу, перед якими може постати питання вибору між демократією чи добробутом, який забезпечує авторитарний режим.
На думку багатьох експертів, у білоруської опозиції і не було шансів перемогти. І тут справа не лише в тому, що влада не забезпечила проведення вільних демократичних виборів, на чому наполягали західні країни, погрожуючи запровадити санкції проти режиму Лукашенка. Не може виправдати поразку опозиції і той тиск, залякування і арешти, до яких вдавалася «остання диктатура» в Європі.
Чому ж все-таки опозиція не змогла досягти свої цілей? Відповіді можуть «підказати» зміни в деяких країнах колишнього Радянського Союзу. Перш за все білоруський опозиційний рух не мав і, мабуть, ще не скоро матиме такої підтримки серед населення в структурах влади, яку мала опозиція в Україні та Грузії. Під час президентства Кучми і Шеварднадзе українська і грузинська опозиції були досить потужними і впливовими в країні. (Досягнути впливовості було досить нескладно на тлі послаблених владних режимів у цих країнах). Ініціатори трояндової і помаранчевої революцій мали значне представництво в парламентах. Чимало прихильників опозиції знаходились на керівних посадах в різних гілках влади. Опозиціонери видавали свої газети, контролювали низку телерадіоканалів і електронні засоби інформації. Фальсифікація українською владою результатів голосування під час другого туру президентських виборів стала тією іскрою, яка призвела до масових протестів і зрештою це вилилось в мирну революцію.
Про такі стартові умови білоруській опозиції залишається тільки мріяти. Адже Лукашенко, який демократичним шляхом прийшов до влади на вільних виборах у 1996 році, створив нестерпні умови для опозиції, представників якої не має ні в парламенті, ні в складі виборчих комісій. Суди і засоби масової інформації також підпорядковані владі.
НИЗИ ХОЧУТЬ ЖИТИ ПО-СТАРОМУ
Представники білоруської опозиції визнають, що в Білорусі були дуже мізерні шанси на здійснення «волошкової революції». Для цього дійсно в цій республіці немає передумов. Хоча й верхи не хочуть жити по-новому, але зате низи ще можуть і хочуть жити по-старому. Це обумовлено тим, що в переважній більшості білоруське населення задоволене економічним становищем і хоч як це дивно — рівнем демократії в країні. Темпи зростання економіки торік досягли 10 відсотків, і це найбільший показник не лише в СНД, але й у Європі.
Офіційний рівень безробіття в Білорусі складає 1,5 відсотка. Середня зарплата виросла з 2004 року по 2005 рік на 55 доларів і становить 205 доларів. За цей же період пенсія виросла до 98 доларів. Представники опозиції не заперечують ці досягнення влади, яка, до речі, пообіцяла до 2010 року підняти середню зарплату до 500 доларів. Відтак, опитування громадської думки, проведені двома словацькими неурядовими організаціями, не дуже рiзняться вiд офіційних даних білоруської влади. 24 відсотки опитаних вважають економічне становище добрим, 59 відсотків задовільним. 81 відсоток респондентів очікують від президента, перш за все, підвищення життєвого рівня.
