Ніхто, напевно, й не заперечуватиме, що вільними засобами масової інформації є ті, що орієнтуються на читача. Іншими словами, запорука свободи слова — свобода економічна. Чи є такі видання у Львові?
Місцеві ЗМІ на предмет моральності, тобто наявності у них матеріалів замовного характеру, завуальованих під звичайні редакційні матеріали, вже кілька разів моніторило Громадське об’єднання «Центр «Журналістський правозахист». Зокрема, на початку квітня ГО оприлюднило інформацію, згідно з якою публікації рекламних матеріалів без грифу «реклама» впродовж місяця з’являлися в усіх львівських газетах, але у різній кількості «Переможцем» березня 2009-го серед семи «номінантів» визнали газету «Новий погляд». Тоді ж експерт «Журналістського правозахисту» Анатолій Романюк зазначив, що «наближення виборів сприятиме новій хвилі замовних публікацій... Політики вдаються і вдаватимуться надалі до численних маніпуляцій. Однією з ланок таких маніпуляцій і є замовні публікації, або «джинса».
Минуло півроку. Спробуємо ще раз з’ясувати «ціну питання» — очима і теоретиків, і практиків. І розраховуємо, звичайно, на відвертість...
На думку професора факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка Бориса ПОТЯТИННИКА, сьогодні в Україні найефективніший спосіб контролю ЗМІ — фінансовий. «І мене дивує його тотальність, — говорить Б. Потятинник. — Якщо можна зрозуміти більшість газет, які не мають достатньо коштів, щоб цілком незалежно існувати, то провідні національні канали заробляють достатньо, аби бути бодай відносно незалежними, про що наразі не йдеться. Щодо регіональних медіа-ресурсів, то вони належать тим чи іншим політичним силам і в кращому випадку приховано відображають їхню позицію».
Головний редактор газети «Новий погляд» Роман ОНИШКЕВИЧ наголошує, що його видання жодного політичного тиску від інвесторів, які є надзвичайно порядними людьми, не відчуває. «Так, — погоджується Р. Онишкевич, — ми не відмовляємося від політичної реклами, бо це дає нам суттєву фінансову підтримку — значно більшу, ніж просто реклама».
За словами ж редактора газети «Суботня пошта» Ігоря ГУЛИКА, його журналісти почувають себе вільними останні півроку: «Бо бізнес наших засновників упав і тепер газета сама на себе заробляє. Хоча й раніше ми особливого тиску не відчували, але дотації були, відповідно ми мали обов’язки перед власниками».
А шеф-редактор ТРК «Люкс» Параска ДВОРЯНИН розділила питання про свободу слова на дві частини:
— Я почуваюся вільною у своїх знаннях, вміннях і в усвідомленні, яка має бути журналістика. Але я не почуваю себе вільною в усвідомленні тих людей, в яких беру інтерв’ю. Наприклад, представники силових, правоохоронних структур, часом навіть посадовці можуть собі дозволити не коментувати речі, які зобов’язані коментувати. Ба більше, можуть зачинити перед тобою двері або кинути слухавку. От у цих аспектах я не почуваюся вільною. Щодо того, які стосунки в мене із власниками медіа... Ми сповідуємо засади коментарів з двох сторін. Це завжди питання дискусії, й ми доходимо спільної думки.
