Україна поступово маленькими кроками наближається до Європейського Союзу. Таким черговим кроком став 10-й саміт Україна — ЄС, який учора завершився в Гельсінкі парафуванням двох угод: про реадмісію, а також про спрощення візового режиму. Ці документи підписали глава МЗС України Борис Тарасюк і комісар ЄС із питань зовнішніх відносин та з питань європейської політики сусідства Беніта Ферреро-Вальднер.
На прес-конференції український Президент Віктор Ющенко назвав непоганим набором широкий перелік категорій громадян, яким візу оформлятимуть безплатно. Крім того, він повідомив, що в угоді йдеться про можливості видачі багаторазових та довгострокових (до п’яти років) віз і фіксовану оплату за оформлення візи в 35 євро.
Як уже повідомляли, набуття чинності цієї угоди про реадмісію буде відстрочено на два роки. А з огляду на ратифікацію цього документа відстрочка може становити три роки. Саме таку відстрочку отримала Росія, підписавши аналогічну угоду з ЄС. Київ і Брюссель заздалегідь домовилися, що умови реадмісії стосуватимуться лише тих громадян, які, очевидно, проходили через територію України. Також ЄС узяв на себе офіційні зобов’язання надавати фінансову допомогу для облаштування місць тимчасового перебування таких громадян, і, можливо, для їх переправляння в ті країни, звідки ці громадяни прибули до ЄС.
У Брюсселі розглядають парафовані угоди як крок зі сторони ЄС назустріч Україні. «Ці договори підтверджують, що ми хочемо наблизити Україну до Європейського Союзу, і ми вітаємо це бажання України наблизитися до членства в ЄС. Ми розуміємо прагнення України до цього», — заявив голова Єврокомісії Жозе Баррозу на прес-конференції за підсумками саміту Україна — ЄС у Гельсінкі.
Водночас Баррозу чітко пояснив, чому питання про членство України не стоїть на порядку денному ЄС. «На це питання є дві відповіді — Україна не готова і ми не готові. Україна ще повинна впровадити реформи, і сьогодні в ЄС країни-члени не готові взяти на себе відповідальність за ще одного члена», — цитує Інтерфакс голову Єврокомісії. За його словами, така відповідь не є негативним сигналом. «Навпаки, ми хочемо стимулювати Україну продовжувати економічні, політичні реформи», — наголосив Баррозу.
Поки що на порядку денному у відносинах ЄС та України на найближчу перспективу передбачені лише переговори щодо угоди про поглиблену зону вільної торгівлі. Рішення розпочати такі переговори на початку 2007 року було ухвалене за підсумками переговорів української та єесівської делегації. Чи зможе Україна зробити черговий крок? Про це розмірковують українські та зарубіжні експе рти.
КОМЕНТАРI
Валерій ЧАЛИЙ , директор міжнародних програм Центру Разумкова:
— Звичайно, якби Україна вже сьогодні була членом СОТ, то, можливо, це дало б нам більші перспективи щодо початку переговорів про зону вільної торгівлі. Але такі переговори стосовно зони вільної торгівлі, нової поглибленої угоди між Україною і ЄС, конкретних інвестиційних проектів можуть іти без прив’язки до якихось самітів. Робота з ЄС має бути постійною, активною, наступальною і базуватися як на захисті національних інтересів, так і врахуванні інтересів наших партнерів і досягненні мети — інтеграції до ЄС в майбутньому. Звичайно, неузгодженість між Кабінетом Міністрів і Президентом та парламентом України впливає не тільки на відносини з ЄС, але й відносини на різних напрямках зовнішньої політики. Проблема полягає в тому, що в Україні немає суспільно політичного консенсусущодо стратегії зовнішньої політики і механізмів її формування. Хоча якщо ми говоримо про європейську інтеграцію, то на сьогодні немає таких серйозних проблем і кардинально різного бачення різними гілками влади. Більше того, на найближчий період це буде саме той напрям, який може об’єднати всі гілки влади і політиків. Єдина і основна проблема полягає в тому, що європейська інтеграція на сьогодні більше торкається внутрішніх перетворень в самій державі. В першу чергу йдеться про судову реформу, зміну інвестиційного клімату, боротьбу з корупцією і вступ до СОТ. Усі ці проблеми дійсно викликають багато запитань щодо ефективності дій на цих напрямках. Що стосується вступу до СОТ, то це питання стало тестом для нинішнього уряду на відповідність реальних дій деклараціям. І звісно, все буде залежати від успішності проходження необхідного для вступу в цю організацію пакету законів в українському парламенті. На мою думку, внесення різних законів по СОТ з боку Президента і прем’єр-міністра не буде сприяти такій активній і швидкій роботі. Передбачення на лютий наступного року вже сьогодні здаються надто оптимістичними. Стосовно того, яку реальну позицію займає уряд, буде видно при проходженні законопроектів у парламенті. Адже представники уряду спираються на політичну волю коаліції, і відповідним чином дії коаліції повинні відповідати пропозиціям уряду. Інакше система не працює. Ми повинні побачити досить швидку дію коаліції в парламенті. Якщо цього не буде, то це поставить дуже багато додаткових питань щодо ефективності нової політичної системи в Україні.
Майкл ЕМЕРСОН , аналітик брюссельського Центру досліджень європейської політики:
— Я не знаю, чи можна назвати нинішній самміт ЄС — Україна успішним. Брюссель більшою мірою тривожить існуючий конфлікт між Президентом України Віктором Ющенком та прем’єр-міністром України Віктором Януковичем. У ЄС стурбовані тим, чи зможе український прем’єр забезпечити швидкий вступ України до СОТ або все-таки він відгукнеться на прохання російського прем’єр-міністра Михайла Фрадкова синхронізувати вступ України до СОТ з Росією. Янукович говорив раніше, що він не поспішатиме вступати до СОТ. Він заявляв, що швидко не проштовхуватиме через парламент необхідні законопроекти, щоб нікого не розстроїти вступом до СОТ. Тому зараз під питанням опинилася здатність України вступити до СОТ і, як наслідок, — початок переговорів про зону вільної торгівлі між ЄС та Україною. Інша проблема полягає в тому, що у нас немає впевненості в тому, що Президент Ющенко зможе провести через парламент необхідні законопроекти. На мою думку, український бізнес зацікавлений у вільній торгівлі між ЄС та Україною. Але нам менше зрозуміла політика на урядовому рівні. Для Брюсселя знаковим стане вступ України до СОТ. Переговори відносно того, як підготувати нову розширену угоду, триватимуть, але вони не принесуть великого результату, поки Україна не вступить до СОТ. Це буде свого роду тест на здатність України дотримуватися оголошеного курсу на інтеграцію в європейські структури.
Аркадій МОШЕС , експерт Фінського інституту міжнародних відносин:
— Я думаю, що, з урахуванням внутрішньополітичної ситуації в Україні, це досить успішний захід. Це, безумовно, нехай невелике, але свідчення якогось прогресу. Але при цьому треба розуміти, що якість цих документів, у тому числі договору щодо реадмісії, з позиції України могла б бути і кращою. Цю угоду слід розцінювати як обережний успіх. Однак я побоююся, що, схваливши ці документи, реально Україна робитиме все, щоб реадмісійна угода набрала чинності де-факто одночасно з російською. Затягування з набранням чинності цієї угоди може ударити по інтересах людей, які могли б отримати якісь переваги від лібералізації візового режиму. Однак, якщо Україна реально зволікатиме, то це буде не дуже добре сприйнято в Європі. І, як наслідок, може виникнути серйозна політична проблема. Незважаючи на її значення, це приватна угода, оскільки вона не веде до безвізового режиму для українців. Тому не варто переоцінювати значення цієї угоди. І вплив на процес підготовки нового рамкового документа про поглиблене або розширене партнерство вона матиме тільки непрямий. Все-таки головну роль у визначенні майбутнього стану відносин України та ЄС у найближчі кілька років відіграватиме внутрішньополітичний розвиток в Україні. І здатність України говорити одним голосом на зовнішньополітичній арені. У неї має бути один зовнішньополітичний курс, а не півтора. Більш того, і вiн має бути стратегічним курсом на Європу. Україні буде важко, тому що вимоги до неї будуть підвищені. Сьогоднішній підхід ЄС полягає в тому, що з Україною треба зробити максимум того, що дозволяє зробити європейська політика сусідства. Як відомо, ця політика не передбачає постановки питання про членство, а допускає все інше. Тому таке бачення дає Україні багато чого. Але Київ повинен уміти цим скористатися, підтвердити свій стратегічний курс і повільно рухатися. Але ці реформи починаються всередині. І нічого тут не поробиш. Я вважаю цілком вірогідним формування в Україні єдиного зовнішньополітичного курсу. Сьогодні в українській зовнішній політиці достатньо людей, які не мають завищених очікувань. І вони здатні домовитися про пріоритети конкретної роботи. І навіть східні клани та економічні групи зацікавлені в максимально швидкому і максимально безпроблемному доступі до європейських ринків збуту та фінансових ринків. У них реально немає іншої альтернативи, окрім прийняття європейських правил гри, які надто складні. В іншому випадку Брюссель завжди може сказати, що продукція, яка поставляється, не відповідає тим чи іншим стандартам і тому не може вільно ввозитися на територію ЄС. Україні вигідно йти на європейські ринки і їй доведеться приймати європейські правила. У цьому випадку в ЄС об’єктивно буде менше причин пред’являти Україні претензії. Чи готовий ЄС до секторальної співпраці з Україною? Поки про це рано говорити. У принципі я не бачу причин, до яких було б якесь вето на таку форму співпраці. Але я думаю, що Брюссель захоче в новій рамковій угоді прописати максимально цю нову структуру відносин. У новій угоді можна прописати механізми урегулювання конфліктів, механізми санкцій, юридичних, арбітражних.
