27 березня на виконання указу Президента Віктора Ющенка у столиці має відкритися Всеукраїнський форум інтелігенції. Передбачається, що на ньому буде розглянута і прийнята Концепція гуманітарного розвитку України (далі «Концепція»). Навряд чи варто зайвий раз вказувати на важливість розробки, тим паче здійснення принципових концептуальних підходів в сфері, яка безпосередньо стосується життя практично кожного нашого співгромадянина. Бо, нагадаємо, термін «гуманітарний» походить від латинського «humanus» і означає «людський», і в даному контексті згадана Концепція має узагальнити можливі напрямки людського розвитку в Україні сущих. Що відповідає головному напрямку зусиль країн, які прийнято називати цивілізованими, і закріплено, як мета, у відповідних документах Організації Об’єднаних Націй. Залишається сподіватися, що у Києві наша інтелігенція виявиться спроможною колективними зусиллями усвідомити і назвати крупномасштабні виклики, проблеми, перед якими нині постає нація саме у людському вимірі, вказати шляхи і способи реагування на них. Бо хто, крім людей, які в силу свого інтелектуального розвитку можуть осмислювати світ і себе у ньому, повинен це зробити?
Але якщо взяти Житомирщину, то на обласних громадських слуханнях, проведених з метою обговорення пропозицій до проекту названої Концепції, явно переважали чиновники районного й обласного рівнів, сферою службової діяльності яких є саме гуманітарна сфера. Це, судячи з усього, і визначило зміст і тон доповідей — замість обговорення принципових аспектів, як анонсувалося, а саме, що повинно бути покладено в основу названої Концепції, яку мету вона має виголошувати, і яким чином повинна формуватися (з врахуванням специфіки регіону, зрозуміло), мова йшла в основному про поточні проблеми. Проблеми гострі, наболілі, але це були питання, які здебільшого характерні для сьогоднішнього дня і відомі. Отже в прийнятих пропозиціях фігурують необхідність підвищення статусу вчителя, потреба в зміцненні матеріально-технічної бази закладів освіти, забезпеченні умов для проведення незалежного зовнішнього тестування. Записані заклики (саме заклики, а не кардинальні кроки) щодо сприяння відродженню національного кінематографа, захисту українського національного інформаційного простору. А стосовно охорони здоров’я майже всі пропозиції зводяться до суто фінансових або матеріальних факторів. Хоча є й дуже важливі, наприклад, стосовно необхідності покращання медичного забезпечення людей, які постраждали від Чорнобильської катастрофи,
Можливо, про це не варто було б говорити, але виникає занепокоєння, що подібні підходи були характерними і для інших регіонів (логіка чиновників, які займаються підготовкою таких заходів, в принципі всюди однакова). Тоді на Всеукраїнському форумі інтелігенції, як це вже було в історії, переважатимуть ремствування на сумну долю української культури, зокрема, на малі тиражі виданих художніх книжок, занепад кінематографу, слабке державне фінансування як цієї сфери, так і охорони здоров’я, освіти, фізкультури та спорту, інших галузей, пов’язаних зi збереженням, паче підвищенням рівня фізичного і духовного здоров’я нації. А також на пропаганду алкоголю, сексу, насилля у закордонних фільмах, які показують по більшості українських телеканалів, і, у цьому зв’язку, на падіння суспільної моралі, особливо серед дітей і молоді. На панування в нашому інформаційному просторі російської культури, інші великі і малі негаразди. І то будуть в принципі справедливі ремствування. Але чи виконають представники нашої інтелігенції — за задумом, це повинен бути інтелектуальний і культурний цвіт нації, а чомусь чиновники, навіть найвищі, звикли, що вони можуть претендувати на таке звання за посадою — головне завдання, про яке говорилось на початку? А саме на основі осмислення місця України, яке вона займає, ліпше повинна зайняти у світі, сформувати повноцінну Концепцію гуманітарного розвитку і намітити шляхи її реалізації. Бо, зазвичай, за вирішенням сьогоденних, бодай найактуальніших проблемам, у нас часто втрачається стратегічне бачення.
Автор згоден з Ігорем Каганцем, який у статті «Тиранія чи Гетьманат?», опублікованій нещодавно у «Дні», вказує, що серйозна організаційна структури (нашу країну, вочевидь, можна з деяким коригуванням термінів віднести до організованих людських систем, але суть підходу від цього не змінюється. — В. К. ) повинна мати місію й мету. Це крім управлінських органів, які мають забезпечити їх здійснення. Так ось — представляється, що побудову Концепції слід почати з визначення місії України у світі і мети, до якої ми маємо прагнути в контексті виконання цієї місії.
Для нашої країни вже не перший рік дискутуються як мінімум три її варіанти, які, втім, у згаданому контексті майже не розглядаються: стати частиною і нести цінності європейської цивілізації (повагу до свободи і прав особистості насамперед); служити мостом між європейською та євразійською, або навіть російською цивілізаціями (Росія претендує на роль окремої цивілізації) зі змішуванням цінностей, притаманних тій та іншій; потрапити в орбіту євразійської (або російської) цивілізації і визнати пріоритет держави над людиною з логічним наступним зниженням ступеню забезпечення свобод і прав особистості і в першу чергу права вільно обирати владу. На рівні Конституції і законів нібито зроблено вибір на користь європейської цивілізації та європейського напрямку. Але в реальному житті боротьба навколо цих питань не припиняється, а зараз навіть загострилась. Можуть сказати, що це не має безпосереднього стосунку до гуманітарного розвитку. Але насправді він визначається цивілізаційними орієнтирами і відповідною належністю до тієї чи іншої цивілізації. Й у свою чергу стає їхнім чинником і складовою частиною одночасно.
Отже, видається, в Концепції варто підтвердити визнання місії України як носія європейських цінностей, а відтак необхідність утвердження (в широкому сенсі) гідності своїх громадян, з чим у нас зараз особливо багато проблем. Причому одночасно наголосити (в принципі, в Конституції відповідні положення є) на праві тих етнічних та релігійних спільнот, які у нашій країні в меншості, сповідувати також інші цінності. Метою має стати достойне місце серед інших народів і країн світу. Дана теза, на жаль, пропагується відверто слабо, хоча, як вже доводилось вказувати в своїх публікаціях автору, може служити основою національної ідеї. В Програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Український прорив: для людей, а не для політиків», схваленій урядом, але поки не затвердженій Верховною Радою України, першою означена принципова установка, яка збігається з конституційним положенням, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, і що цей принцип має стати основним під час визначення стратегії гуманітарного розвитку України. Отже логічно виникає необхідність співвіднести на Всеукраїнському форумі інтелігенції ті питання, які збираються відобразити в Концепції, з названою програмою і запропонувати доповнення до неї, які може внести парламент при її розгляді. Тим більше, як відзначалось багатьма експертами, політиками, представниками громадських організацій, в Програмі діяльності Кабміну мало конкретики. Зокрема, на погляд автора, в Концепції, яка може і повинна служити орієнтиром для коригування цієї програми, слід вказати на необхідність спрямування зусиль на закріплення в суспільній свідомості таких цінностей, як реальна незалежність, свобода і демократія, національна самоідентифікація українців та представників інших етносів, верховенство права (перелік можна продовжити, але це головні).
З точки зору соціальних цілей потрібно на основі Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» на 2002—2011 роки скоригувати або вказати певні демографічні орієнтири — наприклад, за 4—5 років досягнути перевищення народжуваності над смертністю, збільшення середньої тривалості життя бодай на кілька років. Щодо здоров’я як найголовнішого гуманітарного пріоритету, то до програм боротьби з тими чи іншими хворобами, які існують або розробляються, також варто внести корективи кількісних показників, які б визначали, зокрема, більш прискорене зниження смертності від онкологічних захворювань, а також зменшення рівня наркоманії, в тому числі алкоголізму, зниження захворюваності на туберкульоз, інфекційні та інші небезпечні хвороби. І загалом визначити орієнтовні терміни наближення за цими показниками хоча б до рівня країн Центральної Європи. За орієнтир в сфері вищої освіти взяти досягнення за п’ять років такого рівня, щоб дипломи хоча б десяти провідних університетів України визнавались в усій Європі. Віхою в науці (принаймні критерієм для порівняння) може служити збільшення напрямків і закладів, які будуть вважатися авторитетними у світі. В сфері культури дуже важливо, щоб справа не звелась до плачу за зникаючими надбаннями і засиллям іноземної продукції, а були знайдені шляхи досягнення більш-менш оптимального співвідношення між традиційними, тим більше автентичними видами цієї діяльності, і сучасними. Бо перші вкрай необхідні для збереження української ідентичності та ідентичності інших етносів. Другі повинні забезпечити прорив української культури на визначні позиції у світі саме у модерновому і навіть авангардному аспектах.
Це зауваження і пропозиції тільки щодо орієнтирів для окремих сфер гуманітарного розвитку нашої країни. Безумовно, інші галузі також потребують детальних конкретних підходів, а не традиційних скарг на існуючі негаразди. Хід Всеукраїнського форуму української інтелігенції продемонструє, чи здатна вона бачити маяки і прокладати курс гуманітарному розвою нації.
