Перераховувати всі регалії надзвичайно талановитого, всесвітньо відомого диригента Романа Кофмана — справа невдячна. Просто він — один із найвідоміших і найпопулярніших українських діячів культури у світі музики. Тепер він став ідеологом і стрижнем нового для України починання — міжнародного фестивалю високої класики з Романом Кофманом, який пройде з 16 по 27 червня.
Ініціаторами його стали — галерея «Лавра» за підтримки Міністерства культури України та Головного управління культури міста Києва. Щоб дізнатися більше про це безпрецедентне «музичне гурме», ми й зустрілися з Маестро.
— Романе Ісаковичу, кожен концертний сезон у вас дуже яскравий — тематичні концерти протягом усього року. За яким принципом ви вибудовуєте програму?
— Це не тематичні концерти, а програми, об’єднані в цикли: всі симфонії Шуберта, Бетховена, Моцарта; цикли «Український авангард» чи, приміром, «Класика плюс», де намагався об’єднати, здавалося б, непоєднуване: так звану строгу класичну академічну музику і солістів, на яких ніхто не чекав, у поєднанні з Київським камерним оркестром.
— Упродовж сезону ви завжди радуєте слухачів зустрічами з видатними артистами, але програма майбутнього червневого фестивалю — просто зорепад. Що за диво на нас чекає?
— Фестиваль, про який ідеться, проводитиметься не у філармонії, а в галереї «Лавра». Причин цього кілька.
Перша і, напевно, головна: мені хочеться розсунути рамки побутування класичної музики в місті Києві. Київ має, на жаль, лише один акустично придатний до виконання класичної музики зал — це зал філармонії, але він невеликий. Є так званий Органний зал, акустика в якому хороша для певного музичного жанру і характеру звучання, але недостатньо відповідає вимогам, пред’явленим до виконання різних творів симфонічного репертуару. Тому мені хотілося прокласти якісь нові стежинки для любителів музики Києва та його гостей. А зал галереї «Лавра» мені дуже сподобався.
— І ви вважаєте, що це приміщення придатне для таких заходів?
— Зал доволі великий, сподобався мені саме тим, що за всіма зовнішніми ознаками жодним чином не відповідає очікуваному місцю для звичних вражень від відвідин симфонічного або камерного концерту. Але фестивалі, особливо літні, у світі саме й проводяться в місцях доволі несподіваних: у коморах, на млинах тощо. Я брав участь, скажімо, в одному фестивалі в Німеччині, який проводили в приміщенні, де шахтарі переодягалися перед спуском у забій. Це величезний барак із душовими, вбиральнями тощо. Шахту було закрито на той час, душові викинули, але все інше залишили, всі аксесуари. Там не висіли портрети великих композиторів, там не було гламуру, на стінах висіли шахтарські роби, якісь ліхтарі. У цьому приміщенні звучав Моцарт, Шуберт, Гайдн, Бетховен, і від цього поєднання непоєднуваних мас висікалися такі іскри!
— Річ у тім, що на Заході люди звикли слухати класичну музику. Ми ж сьогодні намагаємося виховувати нового слухача, який може її сприймати. Чи не є небезпечним перенесення ще не звиклого «юного слухача» у незвичну для нього обстановку?
— Але ж у нашій країні вже був слухач класичної музики. Були часи, коли в цьому було навіть дивно сумніватися. Були часи, коли про це навіть дивно було говорити. Інша річ, що відбувся певний розрив, утворилася така собі чорна діра. Наприкінці 80-х, особливо 90-ті роки — початок нового тисячоліття, коли людям було просто не до музики, тим більше класичної, треба було виживати. Тож справді було втрачено покоління. Отже, зараз ми повинні відновлювати цю всю ситуацію, відновлювати атмосферу й повертати людей у той стан, у якому вони були і мають бути. У стан, придатний для сприйняття мистецтва, будь-якого мистецтва, не тільки музики.
— А який вигляд матиме зал? Адже обладнати це приміщення надто складно і, я гадаю, дорого?
— Так. Головна наша турбота наразі — забезпечити акустику цього залу. Крім того, там немає сцени, дійсно немає нічого, на перший погляд, схожого на концертний зал. Повторюю, це мені дуже подобається. Коли дізнався, що там були провіантські склади монастиря, зрозумів — це просто в точку, адже ми теж намагаємося виробляти провіант, тільки іншого порядку. І в цьому є така собі «намоленість». Не так релігійного плану, як загальнолюдського.
Отже, колектив галереї «Лавра» невеликий, але складається із справжніх ентузіастів, не люблю це слово, з людей, які спалахнули цією ідеєю, які самі запропонували провести фестиваль у них. Тобто спочатку не було ідеї фестивалю, але вони дуже хотіли, щоб у цьому залі, крім художніх виставок і різних театральних акцій, які там уже проводять, зазвучала музика. І це бажання збіглося з моєю давньою ідеєю заснувати свій фестиваль. Спочатку думав зробити це в Німеччині, і половина справи — позаду. До закінчення мого контракту в Бонні я подав ідею, її підхопили, люди знайшли чудове місце і для артистів, і для публіки поблизу Кельна. Всі були налаштовані настільки позитивно, що бургомістр цього містечка, мила пані, запропонувала: «Біля цього замку, де можна проводити фестиваль, немає паркування для автомобілів, але я все продумала. Стоянка є біля мерії, і ми організуємо автобус-шатл. Він підвозитиме людей, що приїхали на концерт, і після концерту відвозити їх до автомобілів».
— Ваші слова для мене зараз як чарівна музика...
— Це бургомістр, тобто колега, скажімо, Черновецького... До речі, пан Попов дуже позитивно поставився до ідеї проведення фестивалю, і ми сподіваємось на його підтримку. Тож дирекція галереї «Лавра» займається зараз тим, що готує сцену, яку буде побудовано спеціально на ці 12 днів, а потім прибрано, бо для виставок вона не потрібна, звісно; кахельну підлогу буде вкрито покриттям, яке певним чином пом’якшить акустику. Більше того, організатори фестивалю запросили на один день із Німеччини фахівця, керівника і власника доволі прогресивної фірми звукозапису пана Вернера Дабрингхауса, з яким я записав у Німеччині багато чого, зокрема, і всі 15 симфоній Дмитра Шостаковича. Так от, запросили на один день цю людину до Києва — і він приїхав спеціально для того, щоб зробити свої висновки, дати поради щодо вдосконалення акустики. А що ж до інтер’єру — я просив би нічого не змінювати, залишити зал таким, яким він є.
— Скільки передбачається місць?
— Достеменно не знаю, але передбачається понад 450. Чи приблизно стільки.
— Яка концепція фестивалю?
— Концепція фестивалю дуже проста — наситити київських любителів музики враженнями від виконання прекрасної музики прекрасними виконавцями. Для цього я залучив достатньо широке коло солістів.
— Відтуліть завісу й назвіть хоч кілька імен...
— Наталія Гутман, Елісо Вірсаладзе, Гідон Кремер зі своїм оркестром, Іван Монігетті, Микола Сук, на якого чекаю з великою радістю. Чудові віолончелісти — Гарі Хоффман із Франції, Олександр Князєв із Росії і, можливо, деякі молоді європейські зірки, що не знайомі київському слухачеві. Але я впевнений, їх полюблять і наші слухачі. Що ж до програм — принцип дуже простий. Спочатку я запитував, хто що хоче грати. Виявилося, що у 95% випадків програми моїх друзів-солістів якимось чином були придатні до того, щоб пов’язати концерти якимись внутрішніми логічними ланцюжками, та якщо навіть не було якихось явно прочитуваних зв’язків, то об’єднувала їх висока якість музики, чудові імена композиторів і, сподіваюся, чудове виконання. Якщо цей фестиваль пройде благополучно, сподіватимемося, що він стане традиційним червневим фестивалем, адже концертний сезон уже закінчується, а публіка ще не роз’їхалась по Туреччинах, Греціях або дачних ділянках під Києвом. Тоді, можливо, виникнуть якісь тематичні ідеї, стильові переваги. Не знаю, подивимося.
— Хто вигадав назву?
— Назва народжувалась у тяжких муках. Організатори фестивалю поставили умову, щоб там було моє ім’я. Я вважав, що імен солістів, які беруть участь у заході, було б цілком достатньо. У назві цього фестивалю був певний нюанс, який передбачав залучення до нього не постійних любителів музики, а людей, які прагнуть чогось незвичного для них, але не знають точно, чого. І тому назва «Тиждень Високої Моди», звична для багатьох відвідувачів великосвітських тусовок, «світиться» у назві нашого фестивалю, у цьому є певна іронія. Він називається «Тиждень високої класики з Романом Кофманом». Насправді це буде не тиждень, а 12 днів.
— Щодня концерти?
— Майже. За 12 днів — 9 концертів.
— Ви — музикант, якого знають і люблять у світі, далеко за межами країни, ви постійно в роботі, навіщо вам цей «головний біль» у вигляді фестивалю?
— Відповідь дуже проста. Я можу пояснити, чому столяр робить стільці, для чого. Можу пояснити, для чого кравець шиє штани. Але хто пояснить, для чого письменник сідає за стіл, бере перо, папір і починає його заповнювати значками. Хто пояснить — чому?..
— Чи реально «пересічному слухачеві» потрапити на концерти вашого фестивалю?
— Квитки вже у продажу — в Інтернеті.
