Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Ми, українці, поруч

13 квітня, 2010 - 00:00
КИЇВ, ПОСОЛЬСТВО ПОЛЬЩІ В УКРАЇНІ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Субота, 10 квітня назавжди залишиться болем не тільки для Польщі. Це біль для України, Європи і світу.

Так, українці і поляки мають непросту історію взаємин. Непросту історію загалом. Двадцять років тому ми разом розпочали втечу з комуністичного табору. Як зазначив колишній Посол Республіки Польща в Україні Єжи Бар, перебуваючи в редакції «Дня», поляки були далі від епіцентру ураження, ніж українці. Але не тільки це дозволило їм швидше дістатися безпечної території (та чи така вона вже безпечна?). Вони провели велику роботу по самоочищенню, доклали величезних зусиль. Ця відстань, яка сьогодні зберігається між Україною і Польщею, яскраво свідчить про те, скільки часу ми втратили і як далеко нам ще доведеться йти.

Проте, будучи далеко попереду, поляки не покинули нас. На чолі з Лехом Качинським вони вперто простягали нам руку — надійну руку підтримки товариша і брата. У книзі із серії «Бібліотека газети «День» «Війни і мир» ми писали, що українців і поляків поєднують, більше, ніж історичні зв’язки. Польща була одна з перших країн, яка підтримала Україну після здобуття незалежності, і яка до сьогодні підтримує нас. Українці, що мислять і мають душу, не забудуть цього.

Поляки — серед найближчих нам народів. Гордий, часом безкомпромісний у своїй позиції, сутнісно європейський і завжди відкритий до рівноправного діалогу народ. Гірко стає, коли читаєш отруєні цинізмом інтернетівські форуми і розумієш: як же комусь хочеться, щоб суботня трагедія поставила поляків на коліна! Ні, цей народ зберігає гідність і у радості, і у безмежному горі.

Лех Качинський летів на радянському літаку у радянську країну. Журналісти «Газети.ру» описали, в якому стані був аеропорт, на який планували приймати президентський літак. Як сказала Валерія Новодворська, це була «жорстока посадка». Демократична Польща хоче, щоб Кремль попросив вибачення за злочин сталінського режиму. Так, визнання Катинської трагедії — великий крок для Росії. Проте чи буде він щирим, якщо поруч із визнанням злочинів, у Москві вивішують портрети ката? Якби не лайт-сталінізм у виконанні Кремля, атмосфера навколо пошанування жертв Катині-1 була б зовсім іншою. А атмосфера, як і туман, значить дуже багато. Чи прийде це усвідомлення до росіян після другої Катині?

Трагедія Польщі відкрила глибину задавнених проблем України і Росії. Ще зовсім недавно ми не могли собі уявити, що у Луганську висітимуть портрети Леніна і Сталіна. Сьогодні — це реальність.

Думаюча частина українського суспільства здригнулася. Всі застигли біля моніторів. А серце Великої України зжалося у невимовному співчутті братам. До посольства, консульств, культурних центрів потяглися черги з квітами і свічками. До Польщі полетіли десятки тисяч телеграм, електронних листів, смс.

На жаль, реакція українських чиновників була незрозуміло стриманою. Віктор Янукович приїхав до посольства Польщі тільки на наступний після трагедії день. А багато високопосадовців, які тісно співпрацювали з польськими колегами, взагалі промовчали. Погодьтеся, реагувати можна було б швидше і тепліше. Сусіди мали б прийти на допомогу першими.

Ми віримо, що польський народ впорається з цим ударом, бо вони консолідовані і єдині. Польща, яку ми знаємо і любимо, яка примушує себе поважати і рахуватися з собою, стане ще сильнішою.

Дізнавшись про трагедію, журналісти «Дня» відразу ж були на робочих місцях. Ми вдячні нашим читачам, авторам, які теж не залишились осторонь і надіслали свої відгуки до редакції. Ми, українці, поруч з Польщею, і разом із нею переживаємо цей біль.

Ольга РЕШЕТИЛОВА, «День»
Газета: