Українців шокувала трагедія польського народу. Одразу після сумної звістки про загибель Леха Качинського, його дружини і багатьох польських політиків до посольства Польщі в Києві почали приходити люди, щоб висловити свої співчуття й підтримку полякам. В цю трагічну суботу наш кореспондент був разом із тими, хто прийшов вшанувати пам’ять загиблих в авіакатастрофі. Потік людей не припинявся ні на хвилину: колишні та діючи українські політики, суспільні діячі, інтелігенція, представники різних польських організацій, пересічні громадяни України і не тільки залишали записи в книзі співчуттів, покладали квіти перед будівлею посольства, запалювали свічки. Українці з глибоким сумом підкреслювали — це трагедія не тільки для всієї Польщі, а й для всієї України.
Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:
— Учора я отримала дуже багато месиджів від своїх польських колег, журналістів і політологів, і основним їхнім лейтмотивом була надія й навіть упевненість у тому, що починається національне примирення між Росією й Польщею. І з російського боку від інтелектуально-ліберальних кіл також можна це почути як основний домінуючий висновок. Швидше за все, наші відносини мають поліпшитися, бо трагедія має зближувати не лише нас, а й змусити політичних лідерів піти на компроміс у питаннях, що викликали непорозуміння й нерозуміння. У мене ж ставлення до цього питання обережніше й навіть скептичніше. У цілому, не сталося головного, чого від нас чекала Польща й про що в Польщі у момент трагедії не думають. Але ця річ неминуче опиниться на поверхні, щойно згаснуть емоції. Російські політичні лідери не запропонували полякам того, чого вони чекали впродовж десятиліття, а саме реабілітації польських офіцерів і громадян, які загинули в Росії, не лише в Катині, а й у інших місцях. Друге — в юридичному й судовому порядку не названо імена тих, хто винен у цій трагедії. Не лише імен чотирьох людей, які підписалися під рішенням про фізичне знищення поляків, — Молотова, Ворошилова, Сталіна та Мікояна. Не опубліковано списки тих, хто виконував накази. Більше того, за кілька місяців до нинішньої дати російська генеральна прокуратура у відповідь на запит Європейського суду в Страсбурзі, який займається розглядом скарг родичів загиблих офіцерів, визнала зручним і доречним дати приблизно таку відповідь: радянська сторона лише надміру перевищила силу. Генпрокуратура запропонувала закрити справу через закінчення терміну давності злочину. Російські політичні лідери залишилися з напівправдою.
Я сподіваюся, що російська політична еліта засвоїть урок із цієї трагедії, навчиться цивілізовано реагувати на драми та людські трагедії. Зазвичай російська влада проявляє максимум жорстокосердості, цинізму й байдужості. Це ми бачили на прикладі того, як Путін не знав, як реагувати на загибель підводного човна «Курск», як реагувати на трагедію в Беслані. Але цього разу обидва лідера, вочевидь, продумали свої кроки. Принаймні, польська сторона сприйняла дії російської влади як гідну реакцію, що дає надію на відновлення відносин. Проблема в тому, що політики жестів буває недостатньо для реального національного примирення. Поки ж немає готовності російської сторони до переосмислення історії, й поляки можуть це рано чи пізно виявити.
Катерина ЛЕВЧУК, Світлана СТЕПАНЕНКО, викладачі кафедри теоретичної механіки Київського політехнічного інституту:
— З часів здобуття незалежності України Польща завжди підтримувала нашу країну. Зокрема це стосується і правління президента Леха Качинського та всієї тієї команди, яка трагічно загинула. Під час будь-яких спірних питань з нашими сусідами Качинський завжди стояв на боці Україні, іноді навіть на шкоду своїй репутації. В поляках ми бачимо друзів, незважаючи на складну історію наших стосунків. Адже відомо, що в українсько-польських відносинах були і важки часи, коли один народ йшов війною проти другого. Сьогодні ми можемо вважати їх навіть своїми братами. Зайве тому підтвердження — Євро-2012, яке прийматимуть разом Україна та Польща. Крім цього, ми як викладачі можемо підтвердити українсько-польську дружбу, наприклад, на рівні нашого вишу: у нас функціонує польський центр, навчаються польські студенти і навпаки, наші студенти навчаються в Польщі. Ми висловлюємо щирі співчуття польському народові, це втрата не тільки для Польщі, але й для України.
Володимир ОГРИЗКО, колишній міністр закордонних справ України:
— Сьогодні жахливий день не тільки для поляків, але і для українців. Тому що саме президент Качинський, а з ним була і найвидатніша частина польського істеблішменту, не тільки політичного, але й духовного, військового, зробили дуже багато для розвитку україно-польських відносин, для того, щоб українці стали європейцями. В цьому розумінні загибель цих людей — величезна втрата для України. Для всіх українців сьогодні день великої жалоби і смутку.
Якщо говорити про подальші українсько-польські стосунки, я не думаю, що польська зовнішня політика якось зміниться щодо України. В даному випадку Польща виходить зі своїх стратегічних інтересів, а її стратегічні інтереси полягають у тому, щоб Україна була членом вільної сім’ї націй, щоб Україна була членом Європейського Союзу та НАТО. Тому стратегічний курс Польщі в цьому плані не повинен змінюватися, але, безумовно, людській фактор завжди має певний вплив на події. Втім, про це ще зарано говорити, треба дочекатися обрання нового президента Польщі та формування його команди.
Мені дуже прикро, що сталася ця трагедія. З багатьма з тих, хто загинув, мене поєднували персональні стосунки, з цими людьми ми зробили дуже багато для розвитку українсько-польських дружніх стосунків, зокрема для просування України в європейські структури.
Тарас ЧОРНОВІЛ, народний депутат України:
— По-перше, співчуваю всім, хто особисто зазнав втрат — рідним, близьким та взагалі всій Польщі. По-друге, співчуваю нам — українцям, тому що ми втратили багато близьких друзів. Я особисто не був знайомим з Лехом Качинським, але мав змогу бачитися з ним три рази, ще задовго до того, як він став президентом. Я в жалобній книзі написав, що, мабуть, Господь Бог забирає кращих передчасно, щоб зберегти їх від несправедливості світу, а нам вказати, якими ми були насправді несправедливими щодо цих людей. Якщо згадати останні роки, коли брати Качиньські були на найвищих посадах — президентом і прем’єром, у нас над ними піджартовували, та навіть і в самій Польщі підсміювалися. А тепер виникає запитання — чи будемо ми ще мати таких друзів на своїх західних кордонах, як це було за часів Качиньських?
Лех Качиньський був з тієї когорти політиків, які пройшли «Солідарність», які понюхали тюремні нари, які засадничо залишалися романтиками, в тому числі і щодо України. Можливо, це останній польський політик такого масштабу, який міг сказати фразу, яку ми тоді всі разом повторювали: «Без незалежної Польщі немає незалежної України, а без незалежної України немає незалежної Польщі». Качиньський був останнім романтиком, який міг собі дозволити просто любити Україну.
Польща практично стала для нас адвокатом у Європі, промоутером, підштовхувачем. Це ми тільки вважаємо себе такими «хорошими», що нас не хочуть брати в Європу, тому що нам якась Росія ставить палиці в колеса. Насправді ми самі не хочемо навіть кроку зробити для того, щоб виконати елементарний план дій для інтеграції. Польща часів Качиньського, напевно, була єдиною країною, яка закривала на все це очі і казала, що все одно над нами треба працювати, нас треба тягнути.
Зараз, хоч би хто переміг на виборах у Польщі, стосунки між нашими країнами стануть більш прагматичними. Можна припускати, що президентом може стати навіть брат Леха Качиньського Ярослав. Але все одно, це вже інша людина, з іншими поглядами на Україну, щось на кшталт того, що ми сьогодні бачимо від польського уряду Дональда Туска — абсолютно прагматичний підхід. Адвоката з польського боку вже не буде. Тобто нам будуть виставлятися певні вимоги, якщо ми їх виконуватимемо, тоді і відношення буде позитивним, якщо ні, то і відношення буде аналогічним. Можливо, нам так і треба.
Сьогодні вже вибудовується певна коаліція: Німеччина — Польща — Росія, яка в недалекому майбутньому стане реальністю. Качиньський цьому протиставлявся, Туск як прагматичний політик поступово входить у це кільце. Адже з приходом до влади Барака Обами в США закінчився період незграбної, але все ж таки європейської політики Буша. Обама має інші цілі, де Європа навіть не є головним пріоритетом. Тому в Європі створюватимуться нові безпекові союзи з більшою орієнтацією на Росію, зокрема й тому, що там газ. Україні ж треба зрозуміти, що йти одною ногою вперед, а другою назад вже не вдасться.
Юрій ШВЕДА, політолог, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Лех Качиньський — це, безперечно, видатна особистість в політичному житті сучасної Польщі. Він був одним із тих політиків, що дуже послідовно відстоювали свої політичні переконання. Такі політики, як Лех Качиньський, надзвичайно затребувані у перехідні періоди, бо він не йшов на компроміси із совістю і не був замараний участю у корупційних схемах. Саме тому авторитет Качиньського у Польщі достатньо високий. Якщо говорити про роль Качиньського у політичному житті сучасної Польщі, то створена ним праволіберальна партія «Право і справедливість» об’єднала ті політичні сили, які брали свій початок від руху «Солідарність» Валенси і вважала себе продовжувачем цього руху. Дозволю собі порівняти проект Качиньського з тотожним проектом Ющенка «Наша Україна». Праволіберальний проект у Польщі показав свою успішність, натомість ющенківський зазнав поразки. Тому, звичайно, втрата Польщею політика такого масштабу, з таким величезним досвідом, з такою величезною харизмою — велика та непоправна. І ця втрата, поза сумнівом, позначиться на політичному житті Польщі.
Щодо взаємин між Польщею та Україною за президентства Леха Качиньського, то Качиньський був безкомпромісний і достатньо послідовний і на міжнародній арені. Його політика була спрямована на всіляку підтримку України, зокрема євроатлантичної інтеграції України і входження до складу ЄС. Лех Качиньський проводив політику, яка часто завдавала йому певних незручностей у взаєминах з іншими країнами Європи, а особливо з Німеччиною та Францією, які мають свою позицію щодо України, протилежну польській. І це загострювало його стосунки також і з Росією, але, тим не менше, Польща залишалася товаришем, навіть адвокатом України в цьому питанні. Як розвиватиметься політика Польщі стосовно України з відходом великого друга України Качиньського, важко сказати. Сподіваюся, залишиться вектор на підтримку України, але, напевно, таких зусиль, таких кроків, такої відкритості й послідовності навряд чи від Польщі доведеться чекати.
Анатолій РОМАНЮК, політолог, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Лех Качиньський належить до числа тих людей, які були серед засновників «Солідарності» і того руху, що пов’язаний із «Солідарністю», результатом якого стало не тільки те, що Польща, як вони говорять, отримала нову незалежність і була створена третя Реч Посполита, але внаслідок тих дій відбулися зміни в Центральній і Східній Європі, зокрема падіння Берлінського муру. Тобто все це пов’язано з діями самого Леха Качиньського і того середовища, до якого він належав. Отож, коли ми говоримо про історію Польщі останніх двадцяти років, то прізвище Качиньського постійно присутнє в тих чи інших подіях. Якщо говорити про Качиньського, то слід звернути увагу на специфіку сучасної політичної сцени Польщі. Ця специфіка полягає в тому, що дві основні політичні партії — «Право і справедливість», лідером якої був Качиньський і від якої був обраний президентом, а також «Громадянська платформа», лідером якої є прем’єр-міністр Дональд Туск, належать до правих політичних партій. І в даному випадку ці дві політичні партії абсолютно домінують на політичній сцені Польщі. Однак між ними існують відмінності, які я би звів до такої площини: «Право і справедливість», скоріше, дотримується засад етнокультурного націоналізму та етнокультурного бачення національного інтересу Польщі, а «Громадянська платформа» стоїть на засадах прагматичного бачення інтересів Польщі. Відповідно, це виявляється у підходах щодо внутрішньої і зовнішньої політики. Найбільш яскраво це виявилося, коли відбувалися події в Грузії, також це помітно щодо Росії і щодо тієї межі рухів назустріч і поступок, які Польща мала би робити стосовно Росії, щоби ті відносини були добрими. Качиньський займав більш тверді позиції, ніж «Громадянська платформа». І тепер, зі смертю Качиньського, коли відійшла у небуття й значна кількість людей, які представляли той напрям, який він уособлював, доречно говорити про те, що цей напрям може бути суттєво послаблений, врівноваження у виробленні національного інтересу Польщі, можливо, вже не буде, а буде домінувати позиція, характерна для «Громадянської платформи». І в цьому плані Польща, мабуть, суттєво зміниться. Але, з другого боку, я би не скидав з терезів і такої ситуації: цього року в Польщі мали відбутися чергові президентські вибори. Вони мали відбутися трошки пізніше, ніж відбудуться зараз внаслідок трагічних подій під Смоленськом. За цих умов у Польщі, фактично, стартувала передвиборна кампанія. В тій кампанії стартувала, в першу чергу, партія Туска. Качиньський до останнього моменту так і не визначився, чи братиме участь у виборах, хоча схилявся до того, що балотуватиметься. В процесі виборчої кампанії окремі представники «Громадянської платформи», усвідомлюючи, що Качиньський буде основним опонентом, досить жорстко підходили до оцінки самого Качиньського, що викликало спротив громадськості, яка не підтримувала таких жорстких оцінок. Ця прагматично-жорстка спрямованість «Громадянської платформи» на перемогу в цих умовах може вплинути на вибори президента. Не можна виключати того, що поляки не підтримають пропозиції «Громадянської платформи», а підтримають протилежну позицію, тим більше, що в цих умовах цілком можливим кандидатом від «Права і справедливості» буде брат Качиньського — Ярослав. Хотів би наголосити: коли ми говоримо про польську політичні еліту, то вони сперечаються щодо бачення окремих політичних проблем, але не щодо перенаправлення на себе фінансових потоків. Тобто тих проблем, з якими ми зіткнулися в нашій політиці, там немає. Щодо питання «Качиньський — Україна», то Качиньський займав дуже чітку позицію щодо нашої держави, ця позиція була сформована ще у 1980-ті роки і полягала в тому, що незалежність Польщі напряму пов’язана з незалежністю України, відтак в інтересах Польщі, щоби Україна була незалежною і сильною державою. Впродовж значного періоду часу цілий ряд польських політиків — і Валенса, і Кваснєвський, і Качиньський, на міжнародному рівні виступали активними адвокатами України й активно зверталися до проблем України в європейському контексті. І, безумовно, те, що не стало Качиньського, — це важка втрата для України, бо, на мій погляд, Качиньський — великий друг України, який дуже щиро до нас ставився як до партнера, як до сусіда, як до братнього народу.
Зураб КОБУЛАДЗЕ, працює в Україні (Грузія):
— Коли в Грузії відбувалися трагічні події серпня 2008 року, президент Польщі пан Качиньський, разом з іншими президентами, в тому числі й президентом України Віктором Ющенком, прилетіли до Тбілісі й стали «живою блокадою», щитом, захищаючи місто від російських літаків. Ми цього ніколи не забудемо.
Я захоплююся біографіями політиків, світових лідерів, тому можу сказати, що Лех Качиньський — це був не лише хороший політик, але й хороша людина. Для мене це можна порівняти з подіями 11 вересня 2001 року в США. Але, що є показовим: через 70 років під Катинню вдруге гине польська еліта, лише тоді вона була розстріляна радянським режимом. Ми всі постраждали від тоталітарного минулого.
Уперше в житті, коли я отримав право голосувати, я проголосував за президента Михаїла Саакашвілі, якого підтримую до сьогодні, в тому числі його зовнішню політику, де Польща, разом з Україною, є нашим великим другом. Аналогічно ставилася до нас і Польща на чолі з Лехом Качиньським. Я думаю, що, незважаючи на всі погрози, як після Качиньського в Польщі, так і після Саакашвілі в Грузії, прийдуть люди, які зміцнюватимуть польсько-грузинські відносини. Скажу більше, навіть якщо такі люди не прийдуть до влади в Польщі, увесь польський народ для Грузії залишиться другом.
Марія ПШЕЛОМЕЦЬ, автор і ведуча програми «Схід», Варшава:
— Роль, яку зіграв Лех Качиньський у житті Польщі, можна оцінювати по-різному. У нього було багато противників. Але якщо поглянути на натовпи людей, які постійно йдуть до президентського палацу вже третій день поспіль, на це море квітів, на те, що про нього пишуть західні коментатори, ми зрозуміємо, що він зіграв величезну роль. Пан Качиньський не був сучасним політиком. Це був дійсний патріот. Для нас дуже важливими є уроки, які він нам дав. Це був політик, який вважав, що країни Східної Європи, як Україна, наприклад, мають стати частиною західного співтовариства. Він завжди підкреслював величезну роль України, Молдови, Грузії, Білорусі в сучасному світі. Качиньський був людиною, яка мала бачення майбутнього Європи як одного демократичного континенту. Він не звертав увагу на підтримку суспільства, він просто робив свою справу, навіть якщо це було проти того, про що говорила більшість польських політиків, навіть якщо її дії були непопулярними. Думаю, в цьому його унікальність. Звичайно, у нього були недоліки. Він не вмів спілкуватися зі ЗМІ, він соромився, інколи помилявся, як ми всі. Але я думаю, що чесний політик, який думав, перш за все, про свою країну, це рідкість у сучасному світі.
Мене здивувала реакція російських властей. На президентському сайті президента Медведєва з’явилося звернення до польського народу на російській, англійській та польській мовах. Володимир Путін увесь день чекав у Смоленську, аби попрощатися з труною президента Польщі. На одному з головних телеканалів «Росія» пройшов фільм «Катинь» — його змогли переглянути всі росіяни. Це мене вразило.
Юрій ЩЕРБАК, екс-посол України в США і Канаді:
— Це страшний удар, і навряд чи можна буде замінити таку величезну кількість загиблих діячів, які були в літаку президента Леха Качинського. І насамперед, фактично загинула верхівка партії «Право і справедливість», яка проголошувала гасло консервативно-національного розвитку Польщі. Деякою мірою ці гасла близькі і для ряду українців, тому в нашій державі було багато однодумців Качинського. І ми високо цінували його ставлення до України. Воно було не формально-європейським, він власне дуже добре розумів коріння українців, виходив із кореневих причин, які об’єднують наші народи. Тому він був прибічником і адвокатом вступу України до ЄС і НАТО. Він прекрасно розумів, що криється за гаслом «Без вільної України неможлива вільна Польща». Хоча він був і не дуже популярним в Європі діячем, але твердо відстоював свої погляди, зокрема, на необхідність тісного союзу з Україною і Литвою. Таким чином, ми втратили доброго друга України і політичного діяча, який давав перспективу Польщі. Він був у конфлікті з тим напрямом польської політики, який був більш євроцентричний, з тим же Дональдом Туском, який виступав за покращення відносин із Росією, за прагматичні, а по суті, прохолодні відносини з Україною. Можна сказати, що навряд чи хто-небудь зможе замінити Леха Качинського.
Мені здається, що зараз важливим рішенням польського народу була б перемога на майбутніх виборах брата Качинського Ярослава, який би зміг продовжити справу Леха, був би таки гарантом стабільних відносин Польщі та України, і гарантом консервативно-національних поглядів, які сповідує польське суспільство. Адже в Польщі зараз відбувається певного роду деморалізація. Навіть таке релігійне суспільство як польське втрачає старі цінності, і власне проти цього виступав Лех Качинський. Якщо партія «Право і справедливість» піде, це буде погано і для самої Польщі. Адже має бути сила, яка спирається на консервативні традиції, на сімейні цінності.
Тим не менш, я думаю, зараз відбувається мобілізація польського населення. Звичайно, це трагічна хвилина, але погляньте на ту єдність, яку демонструють поляки. Всі політичні погляди, політичні уподобання були відкинуті. Це докір нам, розсвареним українцям. Перед нами постав прекрасний вільний польський народ, який тужить за своїми лідерами.
Ніна ПОРЕМСЬКА, голова Волинського товариства польської культури імені Тадеуша Костюшка:
— Волинь із сусідньою Польщею традиційно поєднують не лише кордони, а й спільна історія. Тут і нині живе немало етнічних поляків. Крім нашого, у Луцьку діє ще одне товариство польської культури, котре носить ім’я Єви Фелінської. Наші товариства — це, образно кажучи, маленька Польща на Волині. Відчуття, які викликала трагедія під Смоленськом, можна передати лише одним словом — «шок». Усі поляки в Луцьку плачуть... Ніколи раніше в одну мить не гинув цвіт нації. Немало людей зі списку загиблих нам відомі особисто. Це, зокрема, секретар Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Анджей Пшевознік, котрий не один раз бував на Волині, який своїми ногами сходив усі цвинтарі, на яких поховані етнічні поляки. Пам’ятаю, ще так недавно, минулої осені, з Любліна було доставлено майже дві тисячі лампадок, гроші на які зібрали прості поляки, і за сприяння консульства Республіки Польща у Луцьку та наших товариств їх було встановлено на усіх відомих нам могилах етнічних поляків, на місцях, де колись були польські колонії і села. Ми маємо гарні меморіали пам’яті поляків у селах Павлівка і Гайове (колишнє Пшебраже), появі яких сприяв насамперед Анджей Пшевознік.
Ми добре знали і президента асоціації «Польська Спільнота» Мачея Плажінського. З ним востаннє зустрічалися недавно, наприкінці минулого року. Він опікувався поляками, які мешкають за межами Польської держави, і хоча працював на цьому посту недовго, проте добре знав нас, керівників товариств польської культури в Україні. Ми з ним мали такі великі плани! Проте найбільша мрія — про спорудження Дому польського у Луцьку, думаю, буде втілена і після його смерті як вияв пам’яті про цю неординарну людину. Його смерть — це велика втрата для поляків, які волею долі перебувають поза отчим краєм. Сьогодні плануємо провести в Луцьку, в костелі Петра й Павла, велику поминальну месу. Взагалі-то її готувались провести на знак пам’яті про Катинську трагедію. Тож її не скасовуватимуть, але вшануємо і пам’ять загиблих у трагедії, котру вже називають Катинню-2. Ми, волинські поляки, говоримо, що, може, ця трагедія, хоч би якою болючою вона була для всіх нас, не випадкова, бо вже не дасть замовчувати, як це робили стільки десятиліть, розстріл тисяч поляків під Катинню. Ця велика жертва, яку принесла Польща у катастрофі під Смоленськом, позбавить безіменності і душі розстріляних.
Ева РИБАЛТ, мистецтвознавець, доцент Люблінського університету (Польща):
— Одні про нацистів — інші про комуністів, одні про німців — інші про росіян! А ті про поляків... Так того хотів Бог — чи втрутився диявол? Чому події Другої світової війни парадно відзначаються блакитним небом, з якого літаки зганяють щонайменшу хмару, і водночас насилають туман в ситуації, в яких, як виявляється, не можна приготувати злітної смуги аеродрому чи відповідального за розклад, який би передбачав, наприклад, спізнення з огляду на погодні умови, які, напевно, у Смоленську не міняються вже багато років поспіль? Політики в шоку провіщають у стилі язичницьких жерців: прокляте місце, подвійний символ... Історики ж тим часом пояснюють нам, що позаяк не відбулося Нюрнберзького процесу щодо комуністів, то й мови бути не може про однозначну оцінку катинських подій, а отже, марно очікувати на небо без хмар і туману. Вторують їм техніки, сміливо й несміливо оповідаючи про людську помилку, зумовлену поспіхом та детерміновану гонором польських патріотів, що вічно мусять діяти по-своєму і завше — всупереч розпорядженням російської повітряної навіѓації, бо ж, як мовиться, «musi to na Rusi, a w Polsce, jak kto chce» — «на Русі люди мусять, а в Польщі — хто як хоче».
Тож звичайна людина не має сил усе те слухати і мовчить. Поляк іде до президентського палацу запалити свічку і знає, що істинний урок страждання, умирання, болю він уже отримав п’ять років тому — від Папи Іоанна Павла ІІ. Інших уроків від «цивілізації смерті», за словами того ж Іоанна Павла ІІ, він не потребує, знаючи, що лише правда, лише «цивілізація правди» здатна визволити людину... І не лише польськість пов’язувала Іоанна Павла ІІ із загиблим під Катинню Лєхом Качиньським, президентом Третьої, а може, як він того особисто бажав, Четвертої Речі Посполитої. Вони обидва розуміли, що то не Бог хоче людської смерті, а то диявол діє виключно з волі людської, і що сама людина має насправді знаряддя для того, аби захиститися від диявола. Але для цього мусимо мати особливу чутливість. Адже «цивілізація смерті» воліє займатися промоцією чергової Барбі або ж метаморфозами політичних ідолів — у неї немає часу, аби хоч коротко оповісти про чергові хрести, що постають на дорогах насилля в Африці, Азії, Південній Америці, не кажучи вже про те, щоб займатися хрестами минулого на нелюдській землі.
Впродовж багатьох років про Катинь говориться тільки лжа. Правдивою була тільки ікона Матері Божої Катинської: жінки. Може, тому у фільмі Анджея Вайди «Катинь» саме жінки захищають правду. Разом з Лєхом Качиньським 10 квітня 2010 року загинуло багато людей. І серед них — дружина президента Марія Качиньська, а також Анна Валентинович, від якої почалася «Солідарність». Вони були дуже різні між собою. Анна Валентинович вміла казати насамперед «ні». А Марія Качиньська, на щастя, вміла становчо казати «так», боронячи найбільш вартісні для Іоанна Павла II цінності — цінності життя й правди.
Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук, проректор Національного університету «Острозька академія»:
— Це — велика трагедія для Польщі. До того ж трагедія підсилена трагічним символізмом. Адже президент Польщі й ті представники польської політичної еліти, що були в літаку з ним, летіли, аби вшанувати польських офіцерів, що стали жертвами радянського тоталітаризму. Тепер президент і його колеги ніби приєдналися до цих мучеників.
Але трагедія під Смоленськом — це не лише трагедія Польщі. Це також трагедія для України. І справа не лише в тому, що Лех Качинський був другом нашої держави. Адже ми з поляками маємо багато спільного і в історії, і сьогоденні. Хоча й не завжди усвідомлюємо це.
На жаль, власники наших засобів масової інформації, особливо електронних, саме і виявляють таку несвідомість. Звідки бліде і поверхове висвітлення цієї трагедії. Певно, медійники живуть позавчорашніми уявленнями, бачачи Польщу недругом України.
