Дипломатія незалежної України, судячи з учорашніх слів міністра закордонних справ Анатолія Зленка на конференції «Українська зовнішня політика та дипломатія: десять років незалежності», чудово справляється із своїми завданнями — створення сприятливого зовнішнього оточення держави, досягнення стабільності в регіоні. Йому вторив і інший учасник конференції, Генеральний секретар Ради Європейського Союзу Хав’єр Солана, який підкреслив правильність обраного Україною курсу — на реформування та демократію.
Зленко переконаний, що основними рисами української дипломатії років незалежності стали дві риси — послідовність та передбачуваність. Із чим, дійсно, складно не погодитися. Проголошувана раніше багатовекторність на практиці означала, що Україна не завжди була самостійним гравцем на міжнародній сцені, будучи змушеною рахуватися з інтересами своїх стратегічних партнерів, які не завжди були співмірними iз нацiональними. Ця ж багатовекторність не могла не означати постійного лавіювання, що й зумовило передбачуваність та послідовність Києва. Втім, західні дипломати вважали, що Україна, перебуваючи на непростому етапі становлення державності, не могла діяти інакше, і з завданням впоралася добре. Хоча так і не вдалося до кінця подолати любов до риторичних гасел.
Міністр Зленко, правда, дивиться на десятиліття української дипломатії більш прихильно. Значною мірою він задав і нині задає тон дипломатичній роботі України, очоливши зовнішньополітичне відомство на початку суверенності держави і перебуваючи на чолі МЗС донині з другої половини минулого року. До здобутків українських «зовнішніх політиків» Зленко відносить... По-перше, українську перемогу у непростому конфлікті з Росією щодо статусу Севастополя в 1993 році. Тоді це питання було піднято на рівень Ради Безпеки ООН і врешті-решт міжнародна спільнота стала на бік України. До досягнень міністр відніс також підписання Договору про дружбу та співпрацю з Росією. Ще один внесок, який, між тим, деякі аналітики вважають промахом української дипломатії, відмова від ядерної зброї. Інший здобуток — минулорічне закриття Чорнобильської АЕС. Крім того, Україна представлена великим контингентом миротворців у багатьох гарячих точках планети. За кількістю миротворців, які беруть участь у місіях ООН, Україна обіймає перше місце з-поміж європейських країн і сьоме в світі. Головування ж України спочатку в Генеральній асамблеї ООН, а потім в Раді Безпеки ООН, на думку Зленка, засвідчили «зрілість та широке баченння проблем українським МЗС». Однак чи отримають належну оцінку ці внески України?, — звернувся з риторичним запитанням пан Зленко. Запитання лишилося без відповіді, чого й вимагає риторичність. Проте відповідь передбачувана і трохи відмінна від пасажів гостя з Євросоюзу.
Високопосадовий представник ЄС Хав’єр Солана визнає ключову роль України у збереженні стабільності та безпеки на європейському континенті. Він переконаний, що ЄС є важливим для України, а Україна — для ЄС. Розширення Європейського Союзу, за його словами, надасть Україні можливість для торгівлі та заохочення інвестицій. Наша держава зможе здійснювати експорт до спільного ринку, а це — потенціал для збільшення торгівлі та економічного зростання. Він також відзначив, що виграє і ЄС, якщо Україна буде більш процвітаючою.
Українським дипломатам доведеться вірити представникові ЄС та сподіватися, що «остаточно визначений курс України на інтеграцію до європейської спільноти» зрештою не лишиться нереалізованим. У МЗС між тим, схоже, зародилися певні суміви з цього приводу, якщо брати до уваги фразу Анатолія Зленка: Україна готова стати в чергу на вступ до ЄС, але повинна знати, що ця черга до нас дійде. Міністр також нагадав, що українські дипломати вже відмовилися від багатовекторної політики і визначилися із своїми «базовими орієнтирами» — Євросоюз, Росія та Сполучені Штати.
Десятиліття становлення та розвитку української власної зовнішньої політики показало, що вона ще досить далека від ідеалу, проте могла б слугувати орієнтиром за темпами свого розвитку для політики внутрішньої, яка досить часто була не стільки джерелом, скільки тягарем для дипломатії.
