Звичайно, немає нічого поганого в тім, що голова Верховної Ради Криму Леонід Грач створив при собі Раду сприяння російській культурі. Щоправда, стан культури взагалі в Криму такий, що не російська культура має потребу в «сприянні» в першу чергу, однак у Леоніда Грача є виправдання: адже при ньому створені ради сприяння українській і кримськотатарській культурі. Але якщо голові ради по російській культурі в будинку парламенту виділений кабінет, якщо його засідання спікер скликає регулярно, то інші ради шанують набагато менше — у них немає кабінетів, навіть їхні телефони в офіційний довідник парламенту, на відміну від ради по російській культурі, не занесені, засідання не скликаються. Створюється враження, що ці ради створені Грачом задля декорації, щоб не говорили: глава парламенту опікується тільки російською культурою.
Але справа навіть не в цьому. Справа в тім, як проходять щораз засідання Ради сприяння російській культурі і як її робота пропагується в кримських ЗМІ. Щоразу цій події надається значення месіанства, щоразу засідання проводиться з видом «порятунку» російської культури від «руйнування» і «згубного впливу» чи то українізації, чи то татаризації, чи то демократизації. Наприклад, останнє засідання ради сприяння російській культурі заслухало питання «Про стан і перспективи викладання російської мови в загальноосвітніх установах Криму». Вже кілька років у газетах Криму говорять про те, що російська мова «виганяється» зі шкіл і вузів Криму, що викладання російської літератури «занепадає», що кількість годин на ці предмети «катастрофічно зменшується». У кримчан навмисне формується таке враження, що російську мову і російську літературу треба терміново «рятувати».
Насправді все інакше...
У доповіді міністра освіти комуністки Валентини Левіної на раді говорилося про те, що в Криму «забезпечений вільний вибір мови навчання дітей і кожній дитині гарантоване виховання й отримання освіти рідною мовою». Наведені нею же цифри, однак, говорять про зворотне. За результатами опитування, проведеного Міністерством освіти, «навчатися російською мовою виявило бажання 89% учнів». Багато хто піддає цю цифру сумніву, але припустимо, що це так. За статистикою самого ж Міністерства освіти, в нинішньому навчальному році в школах з російською мовою навчання навчаються 98,2% школярів, тобто 274261 учень з 279041 учня. Тобто 9,2% школярів (а це 25671 учень!) навіть за зведеннями самого Міносвіти Криму вчаться російською мовою, хоча такого бажання не виявляли, отже, виявляли яке-небудь інше бажання, що не можуть реалізувати. Росіян на півострові, нагадаємо, за самою радянською статистикою — не більше 70—75%. З 576 шкіл Криму 561 — з російською мовою освіти. Всі дошкільні установи на півострові російськомовні. Проте Валентина Левіна заявляє на раді, що «таким чином, конституційне право на вибір мови навчання цілком реалізоване». Але з фактів виходить зовсім інше! І хоча на півострові катастрофічне становище з викладанням державної української мови, а тим більше літератури, кримськотатарської мови і літератури — немає кадрів, підручників, наочного приладдя, багато вчителів не володіють методикою, програми Міністерства освіти України чомусь переробляються під кримські бажання, але Верховна Рада Криму, проте, у 1998 році затурбувалася не дійсним станом освіти, а прийняла постанову «Про збереження і розвиток мережі шкіл, класів, і дошкільних установ с російською мовою навчання».
Багато в кримській пресі, і в першу чергу головою ради сприяння російській культурі професором комуністом Володимиром Казаріним, говорилося про те, що Міністерство освіти катастрофічно скорочує години викладання російської мови, «неправомірно» заміняючи їх українською чи кримськотатарською. З цього приводу навіть були спеціальні офіційні заяви. Насправді все навпаки! Навчальні плани Криму передбачають вивчення російської мови і літератури в 5-11 класах в обсязі 32,5 навчальних години у тиждень, що ще на 2 години більше, ніж у Типових навчальних планах Міносвіти України. На вивчення української мови і літератури в тих же класах виділяється 23 навчальнi години у тиждень, для порівняння — на математику 28,5 години. З урахуванням того, що всі інші предмети — історія, математика, географія, фізкультура і т.д. — у школах викладаються російською мовою, що є не чимось іншим як саме спеціальною мовною практикою, насправді існує гігантська — до 5 чи 6 разів! — перевага російськомовного навчання над державним. Тим більше, що в навчальних планах існує ще одна хитрість — в них є спеціальна варіативна частина, за рахунок якої можна зменшувати час для одних предметів і збільшувати для інших. Отож, по зведеннях Валентини Левіної, у 30% шкіл введені додаткові заняття з російської мови, починаючи з 1 класу. Природно, за рахунок української мови і літератури.
Про явний і невиправданий перекіс кримської освіти вбік росiйськості свiдчить той факт, що на випускних іспитах у 2000 році 47% дев’ятикласників як випускний іспит вибрали диктант українською мовою, а 25% випускників 11-х класів вирішили писати українською мовою твiр. Це, як нам здається, і є цифри, що відбивають справжню потребу кримських шкіл в освіті українською мовою твiр, хоча зараз нею вчаться менше 1 відсотка школярів. Тобто реальна потреба Криму в українській мові і літературі зменшена від 25 до 47 разів! Таким чином, виходить більшість кримських випускників, не оволодівши в школі достатньою мірою державною мовою і не знаючи літератури своєї країни (а також і справжньої її історії), випущені кримськими школами у світ неконкурентоспроможними, тому що вони не підготовлені до того, щоб поступати до вузів України. Їм недоступні багато спеціальностей, що вимагають знання мови, літератури й історії своєї країни. Вони в результаті мають обмежений вибір на ринку праці, у всякому разі, не зможуть працювати в державних установах, що вимагає знання державної мови. Таким чином, система освіти, що існує в Криму, мало того, що обмежує ці конституційні права молодих кримчан, але і штучно підштовхує їх до того, щоб після такої школи поступати або у вузи Росії, або ж, зокрема, у філію МДУ в Севастополі, і в різні «слов’янські», а насправді російські вузи, або в другорядні кримські вузи.
Але й це ще не все. Через недостачу підручників у Криму Міністерство освіти завозить їх iз Росії, зокрема навіть порушує питання про більше виділення Верховною Радою засобів з бюджету на закупівлю навчальної літератури в Росії. Але зрозуміло, що навчальні програми в Росії й у нас різні, що в методиці і теорії застосовуються різні трактування. Чому Міністерство освіти України вважає, що в українських школах Криму, наприклад, припустимі історичні трактування з погляду іноземної держави? Більш того, на згаданому засіданні ради говорилося про те, що «дуже серйозною проблемою є те, як інтерпретується в ряді шкільних підручників історія Росії та України. У цьому зв’язку голова Ради сприяння російській культурі Володимир Казарін, — говориться в газетному звіті про засідання, — звернувся до своїх колег — учених-істориків із пропозицією стати авторами підручників, у яких би не було місця фальсифікаціям і вільним трактуванням...». Більш ніж зрозумiло, що комуніст Казарін мав на увазі сучасний відхід від комуністичних постулатів, він виступає проти звільнення історії та літератури від більшовицької фальсифікації, йому подобається та історія, у якій не описані сталінські репресії, де немає голодомору в Україні, де колективізація вважається досягненням Компартії, де кримські татари — це татаро-монгольські прибульці на півострів, а жовтнева революція — головна подія ХХ століття.
Таким чином, у підсумку виходить, що створена Верховною Радою Криму Рада, під виглядом порятунку російської культури домагаючись встановлення заслону викладанню інших мов і літератур, у тому числі і державної, не тільки консервує ущербність навчально-виховного процесу, але й діє на шкоду істині, домагаючись того, щоб в історії були збережені перекручування і фальсифікації, внесені туди комуністичними ідеологами, щоб учні Криму так і не отримали можливості вивчати справжню історію. Це рівнозначно тому, що Рада намагалася б зберегти «кам’яний вік» в освіті Криму. Кому і навіщо потрібна така Рада?