— У центрі уваги були питання, пов’язані із організацією виборчого процесу. Посла цікавило, чи дає чинне в Україні виборче законодавство можливість провести наступні парламентські вибори на засадах прозорості, чесності, справедливості, а також: чи зможе Центральна виборча комісія забезпечити дотримання принципів, закладених у Закон про вибори народних депутатів. Окрім того, ми обговорили основні напрямки співпраці в рамках програми, яка реалізується Сполученими Штатами в Україні в період виборчої кампанії згідно домовленості, досягнутої американським та українським урядами кілька років тому, і меморандумом, підписаним нами і відповідальними за цей проект представниками американської сторони в січні нинішнього року. Передбачається проведення цілої низки тренінгів, семінарів, нарад, конференцій тощо.
— До речі, чи вартий наслідування, на вашу думку, приклад лідера блоку «Наша Україна», головною метою поїздки якого до США було, за його ж словами, прагнення попрохати американців посприяти нам у проведенні демократичних виборів?
— На мою думку, ми повинні дбати про організацію прозорих виборів не за межами України, а, так би мовити, на місці. Мусимо віднайти всі важелі впливу, за допомогою яких можна було б забезпечити проведення наступної виборчої кампанії саме на таких засадах в цілому та неухильне виконання вимог Закону про вибори усіма без винятку суб’єктами виборчого процесу — органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями, окремими кандидатами у депутати, їх групами підтримки тощо зокрема. Повірте, за нас цього не зробить ніхто.
— Президент підписав новий виборчий закон, але висловив побажання внести у цей документ ще деякі корективи. Ще 5 листопада парламентський Комітет з питань державного будівництва, попри думку, зокрема, відсутнього на тому засіданні голови комітету Юлія Йоффе, вирішив не виносити зауваження Президента на обговорення ВР. Однак зараз профільний парламентський комітет розглядає вже кілька законопроектів про зміни та доповнення до чинного виборчого закону. На прес-конференції ви сказали, що ЦВК подала туди і свої пропозиції. Які саме?
— Вони носять редакційний характер і не спрямовані на якісь концептуальні зміни прийнятого виборчого закону.
Однак сьогодні прогнозувати, чи буде цей задум — відкоригувати щойно прийнятий виборчий закон — втілено, як-то кажуть, в життя, дуже важко. Особливо, якщо враховувати надзвичайно складні обставини його затвердження.
— А взагалі намагання внести правки до, скажімо так, свіжого закону про вибори йому не зашкодить, як ви думаєте?
— Хотів би нагадати, що виборчі законодавства цивілізованих правових країн світу містять заборону на зміну будь-яких «правил гри» менш ніж за рік до дня голосування. Це дає можливість забезпечити організацію виборчої кампанії на належному рівні. В Україні ж практика склалася зовсім інша. Упродовж останніх п’яти років усі виборчі закони у нас приймалися й набували чинності усього за кілька місяців до початку виборчих процесів, до того ж великої кількості змін вони зазнавали безпосередньо у розпал передвиборчої боротьби. Наприклад, під час минулої кампанії по виборам депутатів Верховної Ради закон зразка 1997 року видозмінювався п’ять разів, що, безперечно, аж ніяк не сприяло нормальній роботі. Якби ті корективи, про які ми з вами говорили, були схвалені парламентаріями до 1 січня, вони, можливо, серйозно й не вплинули б на підготовку до виборів. Однак якщо це робитиметься пізніше, з’явиться ризик завдати цьому процесові шкоди, що є неприпустимим.
— Чимало спостерігачів вважають, що найбільше проблем буде все ж таки із формуванням виборчкомів: мовляв, кількість членів у деяких iз них загрожує зрости до кількох десятків чоловік. Ви поділяєте цю тривогу?
— Звичайно, у нас теж є побоювання щодо окремих дільничних виборчих комісій (бо кількість членів окружних виборчкомів чітко визначена законодавством), оскільки закон надає право усім суб’єктам виборчого процесу делегувати до їх складу по одному своєму представнику. З іншого боку, під час останньої кампанії по виборам президента України таким правом скористалися далеко не всі політичні сили, які підтримували п’ятнадцятьох кандидатів у президенти: склад кожної третьої дільничної виборчої комісії був мінімальним, тобто по вісім осіб. Ми ж, в свою чергу, зацікавлені в тому, щоб у дільничних виборчкомах було представлено якомога більше суб’єктів виборчого процесу: максимальна прозорість унеможливить висунення на адресу організаторів виборів звинувачень у якихось фальсифікаціях. Якщо розв’язанням організаційних питань займатимуться безпосередньо представники учасників передвиборчого марафону, останнім ні на кого буде «переводити стрілки», — їхню долю вирішуватимуть їхні ж соратники.
— У чому Центрвиборчком вбачає головну проблему наступної виборчої кампанії?
— Навантаження на членів ЦВК буде надзвичайно велике на усіх етапах. Наприклад, на перевірку документів, необхідних для реєстрації кандидатів у депутати від політичних партій та блоків, законом відведено всього п’ять днів. Якщо 30, скажімо, партій подадуть по кілька документів на кожного з 225 членів їх виборчих списків, — уявляєте, які це будуть стоси паперів? А хіба легко буде у вкрай стислі строки провести 225 жеребкувань (окремо по кожній окружній виборчій комісії) і сформувати усі 225 окружних виборчкомів? Судячи з усього, впродовж найближчих місяців колективу ЦВК доведеться працювати без вихідних, у дві, а то й у три зміни... Втім, до роботи в екстремальних умовах, умовах надзвичайного стану, величезного пресінгу з боку усіх учасників передвиборчої боротьби тощо нам не звикати. Ми готові до такої напруженої праці задля зміцнення та розбудови української держави та формування в ній чесної влади.
— Саме Центрвиборчком запропонував замінити збирання партіями та окремими кандидатами підписів виборців на свою підтримку внесенням грошових застав...
— Так, і, на мою думку, це абсолютно позитивне явище. Законом чітко визначено, що повертається грошова застава лише тим політичним партіям і виборчим блокам, які подолають 4-відсотковий бар’єр. Решта коштів перераховуватиметься до держбюджету й частково покриє бюджетні видатки на фінансування заходів, пов’язаних із організацією виборів. Це стосується й грошей, які вноситимуть на рахунки окружних виборчих комісій кандидати в народні депутати, зареєстровані в одномандатних округах. На попередніх виборах, скажімо, в мажоритарних округах балотувалося близько 4 тисяч осіб. А місць-то усього 225! Ось і порахуйте, яка сума внаслідок введення цієї новації може поповнити держбюджет... Так чи інакше, а для бажаючих узяти участь у майбутніх виборчих перегонах створено певний бар’єр, адже, крім 225 тисяч гривень грошової застави, партіям і блокам знадобляться чималі кошти ще й для формування своїх виборчих фондів, обсяг яких може сягати 2 млн. 550 тис. грн. Я не думаю, що у нас так багато партій, здатних сьогодні витратити такі кошти, не маючи впевненості в успіху.
— До речі, лідер Прогресивної соціалістичної партії Наталя Вітренко зараз якраз, за її словами, ламає голову над тим, де узяти гроші, щоб внести необхідну заставу. Їй, каже Наталя Михайлівна, значно легше було б підписи зібрати, чому, мовляв, вона мусить десь позичати?..
— Але ж вирішити цю проблему партії, тим більше знаній, популярній, може допомогти народ. Адже виборчі фонди політичних партій формуються виключно за рахунок як їх власних коштів, так і коштів окремих фізичних осіб. Кожен громадянин України, який має право голосу, може перерахувати на рахунок виборчого фонду тієї чи іншої партії чи блоку до 17 тис. гривень, — це, зауважу, утричі більше, ніж у Сполучених Штатах, де дозволено вносити у виборчий фонд максимум тисячу доларів. Тобто будь-яка відома політична сила в змозі зібрати на свою підтримку певну суму коштів, забезпечивши собі тим самим доступ до засобів масової інформації для оприлюднення своєї виборчої програми, ведення агітації тощо.
— А як ви ставитеся до думки щодо того, що на майбутніх виборах так званий адміністративний ресурс можна буде «купити», тобто внести грошову заставу за певну кількість «дрібних» партій, які буцімто збираються брати участь у боротьбі за голоси виборців, і таким чином узяти під контроль більшість членів дільничних виборчкомів?
— Люди, які розробляють і поширюють ці схеми, підходять до справи абсолютно непрофесійно. До складу дільничних виборчкомів мають увійти представники усіх без винятку суб’єктів виборчого процесу, й навіть якщо серед них опиняться п’ять-шість таких партій, про які ви говорите, я просто не уявляю, яким чином вони зможуть вплинути на результати виборів! Крім того, закон передбачає залучення до організації голосування та підрахунку голосів офіційних спостерігачів від усіх учасників виборчих перегонів. Я не розумію тих, хто за таких умов веде мову про можливість якихось там фальсифікацій... Інша справа, що сьогодні як політичним партіям і блокам, так і бажаючим балотуватися в мажоритарних округах треба думати над добором гідних кандидатур до складу виборчих комісій усіх рівнів. Якщо ж вони виявляться нездатними впоратись із цим завданням, то що, скажіть, будь ласка, у цьому випадку зможе зробити Центрвиборчком?
— Однак чому, все ж таки, у нас сьогодні таке значення надається саме адмінресурсу? Чи усвідомлюють, на ваш погляд, ті, хто веде мову про перспективи його переділу, що вони, власне, говорять про розподіл відповідальності за майбутні порушення виборчого законодавства?
— Давайте порекомендуємо усім, хто сьогодні говорить про вирішальне значення адмінресурсу для перемоги на березневих виборах, спочатку вивчити закон про вибори (бо багато хто, як бачимо, до цього часу не орієнтується навіть у основних його положеннях), а потім уже розпочинати подібні безплідні дискусії. На відміну від усіх попередніх, у нині чинному виборчому законі чорним по білому записано: дії та бездіяльність органів влади та самоврядування, посадових осіб тощо, спрямовані на порушення виборчого законодавства, можуть оскаржуватися безпосередньо до суду за місцем їх знаходження. Якщо такі факти суд встановить, винуватці понесуть сувору відповідальність. Тому я зосередив би увагу тих, хто сьогодні на кожному перехресті волає про адмінресурс, на підготовці до фіксування будь-яких відхилень від норми і своєчасного їх оскарження в судовому порядку. Треба готуватись дати бій таким діям, а не бідкатися з цього приводу. Тоді всі ці питання буде знято. Хоча професійне обговорення ймовірних проблем справді потрібне.
— Ми спостерігаємо посилення уваги до березневих парламентських виборів з боку інших держав, зокрема, США, на вибори, судячи з усього, прибуде чимало іноземних спостерігачів тощо. У вас не складається враження, що 31 березня 2001 року стане певною віхою в новітній історії України: або ж репутація нашої держави суттєво поліпшиться, або ж їй буде завдано непоправної шкоди?
— Думаю, наступна парламентська виборча кампанія буде лакмусовим папірцем для оцінки світовою спільнотою поступу України шляхом демократичних перетворень. Проте ми повинні усвідомити, що авторитет нашої держави залежить не від кількості іноземних спостерігачів, а від неї самої, від її інститутів у цілому й від кожного громадянина зокрема. І тому про зміцнення авторитету України ми мусимо дбати усі без винятку, не мотивуючи це лише тим, що до парламентської виборчої кампанії прикута велика увага міжнародної громадськості. Бажання провести прозорі вибори повинно бути внутрішньою потребою кожного, причетного до цього процесу, а причетні ми практично усі...
КОМЕНТАРІ
Ольга БАЛАКИРЄВА, директор центру «Соціальний моніторинг»:
— За результатами перепису, передусім, ми — громадяни і мешканці України — отримаємо інформацію про те, хто ми є. На сьогоднішній день використовуються деякі дані, яким вже більше десяти років. Мене як соціолога, наприклад, дуже хвилює питання освітнього рівня населення у віковому й територіальному розрізі. Та й взагалі, для проведення будь-якого дослідження потрібно мати в своєму розпорядженні загальну об’єктивну інформацію про все населення. Загалом несподіваних результатів не має бути — все-таки якісь статистичні зведення робилися щорічно. Найбільш важливими аспектами, що потрібно врахувати при підготовці перепису, на мій погляд, мають бути такі: попередня підготовка громадян, яка сьогодні, як на мене, недостатня (люди повинні знати, які запитання їм можуть задавати, а які не можуть), а також, що дуже важливо, чітке дотримування методологічної процедури проведення перепису. Наприклад, в радянські часи через недотримання переписної методики масово траплялися випадки, коли одна людина була переписана двічі. Й звичайно ми не повинні допустити використання перепису з корисливою метою — я маю на увазі підкладення до переписного листа різних анкет для проведення маркетингових або політичних досліджень.
Сергій МАКЕЄВ, завідувач відділом соціальних структур Інституту соціології НАН України:
— З цим переписом ми спізнилися років на 10 і це запізнення має свою симптоматику в політичному плані. Держава, що не цікавиться своїм населенням, — це дуже «цікава» держава. Щодо майбутніх результатів, то я гадаю, нам варто чекати на деякі сюрпризи. По-перше, ми нарешті дізнаємося (не без здивування), скільки людей в нашій країні працює, тому що нинішні цифри щодо безробіття надто лукаві. Я думаю, що за результатами перепису населення, котре працює, буде не більше половини. Другим сюрпризом стане загальна чисельність населення і, зокрема, чисельність націй, домінуючих в державі, — набагато більше людей із змішаних родин ідентифікуватимуть себе з українцями, а значить — українців в Україні за результатами цього перепису буде більше, ніж за радянської доби. Третім відкриттям стане кількість людей, що займаються самостійним забезпеченням себе роботою. Про це ми завжди мали лише приблизне поняття, а повинні знати точно. І нарешті — це моє особисте передчуття — державні органи напевно будуть зволікати з оприлюдненням результатів перепису ще довше, ніж раніше.
