Учора до редакції «Дня» завітав директор київського видавничого дому «Альтернативи» Микола Шпаковатий. Він приїхав, щоб презентувати «Дню» нове двотомне видання «Україна: ХХ століття», бо знає, як в нашій газеті цінують історію. Автори праці обсягом у 1880 сторінок (Володимир Литвин, Валерій Смолій і Микола Шпаковатий) трудилися над нею три роки. Вони, за словами Миколи Івановича, поставили перед собою надважке завдання – дослідити й панорамно, із широким використання фотоматеріалів, відобразити всі складні й суперечливі процеси, що відбувалися на теренах України за останнє століття. Ми, в свою чергу, подарували пану Шпаковатому книгу історичних етюдів «Україна Incognita» — результат нашої скромної праці на ниві осягнення минулого Батьківщини.
«Україна: ХХ століття» – це спроба (наскільки вдала – судити тим із читачів, хто спроможний купити коштовну, в прямому значенні цього слова, книгу) створити певний синтез: енциклопедично-довідкову й водночас публіцистичну працю. Ілюстративний ряд відіграє чи не провідну роль – це динамічні сюжетні фото — 3500 знімків.
– Який смисл вкладався у видання цієї фундаментальної праці?
– Спочатку ми хотіли видати два томи: перший – до початку ХХ століття, другий – ХХ. Та матеріалу було настільки багато, що вирішили опрацювати лише останні сто років життя України, оскільки це ближчі, свіжіші події . Своєрідним поштовхом стало те, що ми понад десять років є незалежною державою, і важливо було простежити логіку й динаміку ХХ століття, в першу чергу боротьбу за незалежність – від Української революції 1917–1921 рр. до сьогодення. Подається не просто текст, а в кількох смислових рівнях. В текстовий матеріал (десять історичних розділів; не просто суто хронологічних) вкраплювалися міні- нариси. Хроніка увібрала 5000 подій. Також дуже важливий фактор – портрети видатних постатей епохи – 247 українських діячів історії, культури, науки, політики... Приблизно 50000 знімків ми перебрали в архівах України, навіть в архівах Росії нам вдалося деякі з них запозичити, і майже 10% світлин ми зуміли вмістити у книзі. Ми намагалися подати цілісну картину життя (зосiбна і з погляду репрезентації всіх регіонів України) і портрети людей різних поколінь, уподобань, професій...
– Зараз прийшла доба телебачення, комп’ютеризації, новітніх технологій... І все ж таки ми бачимо, що книга продовжує виконувати свою місію.
– Безумовно. Як на мене, книга – це інтим. З книжкою людина співпереживає, може зупинитися, подумати, перечитати її. Друковане слово завжди матиме абсолютне значення.
