Ольга ГАВРИЛОВА , екс-голова правління АТЗТ «Українська Прес-група»
Для мене газета «День, з якою я прожила чотири роки свого життя – це насамперед люди, з якими мені довелось працювати. За кількістю яскравих особистостей, а саме журналістів, що творять газету, а також політиків, вчених, філософів, взагалі цікавих людей, які з’являлися на сторінках газети, — «День» був, є і залишиться неперевершеним.
За роки існування «День» переживав різні моменти: моменти злету; моменти великих тривог, щастя та розчарування. І не дивлячись на це – висота утримана.
«День» – це школа, школа професіоналізму, школа життя, віри в себе і в майбутнє.
І ще є одна важлива відмінність. «День» – це газета, що створюється небайдужими людьми і вона не для байдужих. І це надзвичайно важливо.
Я вдячна «Дню» за те, що він був у моєму житті, за те, що він є.
Володимир ВОЙТЕНКО, доктор медицини, професор
Про любов
В. Даль, «Толковый словарь живого великорусского языка»
Спочатку було лише Слово, і це тривало довго. По тому виникла Газета. І майже водночас із нею первісний хаос породив Цензуру. На цьому перший етап розвитку людства закінчився. Другий етап (а він триває і сьогодні) полягає у тому, щоб позбутися цензорів — зовнішніх і внутрішніх — водночас зберігаючи Цензуру як форму етичного окультурення Слова. За кілька останніх століть помітного поступу у проблемі Цензура — Культура не було. Але ситуацію не варто драматизувати: газет стало багато, і читач може вибирати і вибрати свою. Можливо, це і є завершенням другого етапу розвитку людства. Відтак не позбавлена сенсу класифікація періодичних видань з точки зору, так би мовити, споживача. Перший тип — це газета, у якій читач може прочитати лише те, що знає і без неї. То є найпоширеніший і комерційно найвигідніший жанр. Фундаментальнi питання людського буття ХТО, КОГО, ЧОМУ і ЗА СКІЛЬКИ мають мільйони відповідей, так що у виданнях такого штибу варіант «Юда—Христа — за тридцять» звучить як «Василь—Миколу — за курку». Другий тип — газета, яка пише про те, що ми мусимо знати й думати. Видавці та автори таких вісників-віщувальників відрізняються тим, що одні вірять у те, що друкують, інші — не вірять, але читачеві це байдуже. До третього типу належать газети, з яких читач дізнається про те, що він насправді думає, не усвідомлюючи своїх думок. Таких видань, зрозуміло, обмаль, але лише на них варто витрачати час і гроші. Це моя особиста думка, але скидається на те, що більшість читачів «Дня» тримаються тієї ж точки зору.
Якщо говорити про газетну справу у процесах нашої (недо) трансформації, то знаковою можна вважати появу відсутніх колись видань першого типу (банальнощі) і третього типу (інтелектуальне стимулювання). Хоча, по правді, інструктивно-директивні газети радянського типу досі мають попит (і матимуть його, доки не вимре «совок»).
Розпочавши цитатою із словника В.Даля, хочу закінчити посиланням на Альбера Камю: «Людина є тварина, яка любить газети і статеві стосунки». Не поспішайте іронізувати, панове, подумайте... Із цієї стислої формули можна вивести половину марксизму (що нецікаво) і три чверті фрейдизму (що дуже цікаво). Але це вже інша тема.
