Сьогодні американський та російський президенти Барак Обама і Дмитро Медведєв підпишуть новий договір про стратегічні наступальні озброєння (СНО), який передбачає істотне скорочення арсеналів обох країн. Яке значення ця подія матиме для світу та України? Чи не буде перепон із боку американського сенату та російської Думи при ратифікації цього договору, зважаючи на те, що міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Москва залишає за собою право вийти з договору, якщо американська ПРО стане загрожувати безпеці Росії? Про це «Дню» — розповідає завідувач відділу Інституту світової економіки та міжнародних відносин Євген КАМІНСЬКИЙ.
По-перше, відповідь на ваше друге запитання потрібно почати з того, що сьогодні навряд чи можна говорити в Росії про дуумвірат влади. На мій погляд, дуже чітко окреслюється перевага Дмитра Медведєва, який стає лідером держави. І, можливо, Путін і ті, хто стоїть за ним будуть активно протидіяти саме тому, щоб цей договір був заслугою Медведєва і відтак не будуть надто наполягати на тому, щоб він був ратифікований російською Державною думою.
Що стосується загального враження про цей договір, то, на мій погляд, для адміністрації США найважливішим поштовхом виступає фінансова складова. У тому плані, що обслуговування такої велетенської кількості зброї, яка де-факто стає непотрібною на тлі винайдення нових засобів знищення носіїв ядерної зброї, які використовують лазер, що діє майже миттєво. До того ж кількості озброєнь у протистоянні між ключовими ядерними державами набувають другорядного значення. Ядерна зброя починає більше відігравати значення, коли мова йде про стримування таких новітніх держав зі статусом ядерні, як Іран чи Північна Корея. І загалом, така зброя більше відіграє роль саме стримування. Тому я б не став говорити про те, що цим договором буде зроблено вирішальний внесок у справу миру. Навряд чи щось суттєво зміниться навіть з огляду на те, що третина ядерної зброї буде знищена. Все одно велетенська кількість залишається і лідерами, безумовно, будуть США, а за ними із значним відставанням Росія та Китай.
— А яке значення ця подія матиме для України, яка свого часу добровільно позбулась третього за величиною ядерного арсеналу?
— На мій погляд, незалежно від того, чи буде протидія з боку Сенату США і Державної думи РФ чи її не буде, для України сьогодні важливо зрозуміти, що безпековий фактор залишається одним з вирішальних, якщо не вирішальним у світі, де все-таки домінують національні держави. І на цьому тлі постійні заяви нового Президента України про орієнтацію на так званий позаблоковий статус є наївними. Це означає, що ми будемо або там, або там. Не може бути позаблоковою держава, яка розташована у центрі Європи, на межі між НАТО і Російської Федерацією — головними носіями ядерної зброї.
Якщо над цим подумати по-людськи, якщо осмислити те, що являє собою насправді політика, то такий позаблоковий статус сьогодні є нонсенсом. Ми не Австрія, ми не знаходимося в центрі Європейського Союзу, ми не Швейцарія і ми не Швеція, які незалежно від того, чи вони є нейтральними, мають гарантований фактично захист з боку НАТО і ЄС.
А хто нам забезпечить захист, чому нам сьогодні навіть перед тим як почати говорити про позаблоковий статус не повернутися до Будапештського меморандуму 1994 року і не попросити його підписантів перетворити цей документ у міжнародний договір з чотирма міжнародними акторами з гарантіями зовнішньої безпеки України. Тоді б про позаблоковий статус я б, можливо, почав говорити, а в цій ситуації — ні. Якщо ми говоримо про Україну, то для нас завтрашнє підписання (8 квітня. — Автор) в Празі договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь особливого значення не має. Він мало що змінить. Нам треба змінитися всередині, нам треба краще зрозуміти суть того, що загалом відбувається в американо-російських, американо-китайських відносинах, що діється в середині самих США, якою буде протидія з боку республіканців, яким буде вплив такого фактору як подальше знекровлення американської економіки, яка втрачає лідерство у фінансовому світі, особливо перед Китаєм, як мінятимуть своє позиціонування американські виборці, які мало реагують на зовнішні фактори.
Але те, що сьогодні фактично адміністрація Барака Обами залишила на поталу Україну та інші незалежні держави Російській Федерації, яка створює власний гегемонізм на пострадянському просторі, є додатковим і більш значимим чинником, ніж завтрашній договір для ухвалення будь-яких українських рішень у сфері безпеки.
— Євгене Євменовичу, з яким месиджем, на вашу думку, має український президент їхати до Вашингтону на «ядерний» саміт?
— Я думаю, що на сьогодні він не може відмовитися від своєї ідеї, що полягає в позаблоковому статусі. Але її треба прив’язати до Будапештського меморандуму та його перетворення в міжнародний договір і тверді, жорсткі міжнародні гарантії з обов’язковою участю президентів РФ і США. І мабуть не менш значимим було, якби поруч з цими підписами стояли підписи керівників НАТО та ОДКБ. Добитися цього важко. Але тоді йому було б легше говорити про те, що означає позаблоковий статус.
