«День» уже писав про плідну роботу Ради конкурентоспроможності України, яка утверджує в самосвідомості українського суспільства (на жаль, поки що не дуже успішно) свій варіант національної ідеї, побудованої на тому, що Україна повинна здійснити економічний прорив і увійти до низки передових країн, які будують економіку знань. Минулого тижня ця нечисленна (всього 24 члени), але більш ніж могутня за інтелектуальним потенціалом організація знову вийшла до громадськості й продемонструвала, як необхідно й одночасно — як важко буде нашій країні реалізовувати національну ідею, направлену на досягнення вершин конкурентоспроможності.
При цьому з'ясувалися цікаві деталі. Сьогодні для правлячої української еліти ідея конкурентоспроможності, безумовно, не новина. Будь-який бізнесмен, який працює як на міжнародному, так і на внутрішньому ринку, знає й розуміє її значення й ті перспективи, які вона може відкрити. От лише він іде до цього, частіше за все, як стверджують члени ради, невірним шляхом. Які головні конкурентні переваги використала досі Україна? На жаль, це були: зручне місцезнаходження в глобальному просторі, дешеві природні ресурси, а також високоякісна (освічена й водночас дешева) робоча сила. На превеликий жаль, на практиці в глобальній конкуренції досі вдавалося скористатися в основному дешевизною праці (плюс, почасти, до останнього часу металургії й хімії конкурувати допомагав дешевий російський газ). Зараз ситуація багато в чому змінилася. Газ виріс у ціні й дорожчатиме далі. Робоча сила як і раніше дуже дешева, зате щодня втрачає свої найбільш привабливі якості — професіоналізм й освіченість. З іншого боку, її дешевизна, як стверджує член Ради конкурентоспроможності, заступник директора Інституту демографії й соціальних досліджень НАНУ Елла Лібанова, не стимулює роботодавців домагатися якісного стрибка, оскільки дає змогу конкурувати за рахунок низької ціни вітчизняної продукції. Відповідно, в країні зростає частка некваліфікованої робочої сили, а кваліфікованих робітників, так само як і досвідчених інженерів і конструкторів, стає все менше. Наприклад, у вугільній промисловості відчувається найгостріший дефіцит так званих ГРОЗів (гірників очисних вибоїв) — шахтарської гвардії. Не впливає на цю несприятливу ситуацію на ринку праці й система освіти. З одного боку, професійну орієнтацію сьогодні як і раніше диктують викривлені переваги населення, яке робить ставку на менеджерів, економістів і юристів, тоді як сьогодні країні все більше потрібні інженери й кваліфіковані робітники (система професійної підготовки робочих кадрів повністю знищена). Лібанова стверджує, що міфу про дешеву й кваліфіковану робочу силу України більше не існує. Можна говорити лише про низьку вартість праці, тоді як українська молодь усе більше втрачає культуру праці взагалі. З іншого боку, навіть ті випускники технічних ВНЗ, на яких у країні вже є і постійно зростає попит, через низьку зарплату шукають і знаходять шляхи, щоб працювати за кордоном. Виходить, що Україна фінансує підготовку високоосвічених кадрів для конкурентів...
У цих умовах, як констатує Лібанова, трудова зайнятість, нові робочі місця, зниження безробіття зовсім не дають країні гарантій у боротьбі з бідністю. Адже працююча людина часто не в змозі прогодувати сім'ю. «Такого немає ніде у світі», — стверджує експерт і говорить про те, що сьогодні існують дві моделі конкурентоспроможності. Бідні країни, які підіймаються з нужденності, такі як Китай, Індія, В'єтнам, обирають конкурентну модель, що базується в основному на дешевій праці й, відповідно, на більш низькій, ніж у конкурентів, вартості товарів. Багаті й розвинені країни, де праця коштує дорого, навпаки, роблять ставку на дорогі наукомісткі товари й послуги з високою споживчою вартістю. І, природно, виграють у конкуренції. Саме на цьому підґрунті вони будують суспільство знань і можуть розраховувати на те, що й надалі очолюватимуть глобальний прогрес. Україні, як вважають члени Ради конкурентоспроможності, потрібно якнайшвидше перейти з першої, назвемо її дешевою, на другу — дорогу й перспективну — модель якості.
Але чи готова до цього наша країна? Голова правління Українського інституту соціальних досліджень Ольга Балакирева впевнена, «який сьогодні людський потенціал країни, такою буде вона завтра». І тут є деякі зрушення на краще: зокрема, в Україні підвищився попит на кваліфікованих фахівців, а, відповідно, й їхня зарплата. Одночасно в суспільстві з'явилися мотивації до праці, які визначаються не лише її оплатою. Зокрема, зростає (так вважає до 2/3 населення) вагомість оцінки суспільно корисної роботи. Великий відсоток опитаних відмічає також свою безпосередню участь в тих або інших пожвавленнях громадянського суспільства. Водночас у ході досліджень, проведених Балакиревою та її співробітниками, виявлено багато невтішного. У країні як і раніше не скорочується сегмент працюючих у тіньовій економіці. Але гірше за все, що в нас досить низький інноваційний потенціал робочої сили. Новаторів не більше 10— 15%. До них тяжіє ще 15%. Зате 40% є консерваторами, а ще 30% до них тяжіють. При цьому консерватори зосереджені в держсекторі, тоді як новатори — в підприємницькому й частково в тіньовому. Чи вивезе новаторська меншина всю країну, в якій, до того ж, патерналістські, тобто споживчі очікування відносно держави, за оцінкою Балакиревої, характерні для більш ніж половини громадян? При цьому майже загальною нормою стає недовіра до влади, а більше половини опитаних вважають, що довіра в суспільстві взагалі не є необхідністю.
Ці сумні характеристики доповнює доктор економічних наук, завідуюча відділом моделювання й короткострокового прогнозування Інституту економічного прогнозування НАНУ Ірина Крючкова. На її думку, багато наших бід виникають насамперед через низьку якість послуг, що надаються населенню країни її урядами.
Своєрідною ілюстрацією цього може послужити той факт, що на зустрічі з журналістами, організованій Українською освітньою програмою реформ, мала б бути присутня заступник міністра економіки Людмила Мусіна. Замість неї Мінекономіки виставило заступника директора департаменту, якому при цьому було взагалі заборонено відкривати рота. Він так і просидів у ролі спостерігача й навіть не поставив жодного запитання.
Не можна також не сказати про те, що Рада конкурентоспроможності цього разу випадково або навмисно вийшла в люди саме тоді, коли в країні загострилася дискусія щодо бюджету-2007 і вимог Президента підвищити мінімальний прожитковий мінімум та заробітну плату. І члени ради, схоже, були не на боці уряду, який вважає ці вимоги проявами політичного популізму й наполягає на виділення коштів на інвестиції та інновації. З іншого боку, прихильники української конкурентоспроможності також неодноразово висловлювалися за бюджетні вливання в науку й високі технології, тобто за ті ж інвестиції й інновації. Протиріччя? Крючкова в розмові з «Днем» цю версію відхилила й розповіла, що як правило в період виборчих кампаній нормальне, науково обґрунтоване співвідношення між бюджетними коштами на споживання й розвиток у нас у країні порушується. Так було, на її думку, й у 2005 році, коли в бюджеті різко зменшилися витрати на інвестиції. «Після цього ми мали прориви каналізації, пориви тепло- та енергомережей і величезні постійні збитки в цих сферах, — говорить вона й продовжує: — з одного боку, у нас відбувається ненормальне ресурсне транжирство, а з іншого, немає необхідних ресурсів для того, щоб все це привести до ладу. Нам необхідно інвестувати в елементарні умови для життєдіяльності людини. Тому що будь- коли в будинках може зникнути електрика або тепло. І тому сьогодні дискусія про те, підвищувати пенсії чи вкладати гроші в нормальні інфраструктурні речі, виглядає досить безглуздо. Ну що робитиме пенсіонерка зі своєю пенсією, якщо їй доведеться жити в будинку, який не опалюється? Тут потрібен нормальний раціональний господарський підхід. Нам потрібно підвищувати зарплату, але лише не на шкоду іншим складовим. Потрібно привести до ладу всю нашу інфраструктуру, що розвалюється, й лише потім можна буде говорити про зростання зарплат».
Виходить, з якісною моделлю поки що доведеться почекати. Але не відмовлятися! Схоже, це диявольськи приваблива річ. Але, можливо, нам, бідним й обідраним, більше підходить саме китайська модель?
