У майбутній парламентській виборчій кампанії проблемі Чорноморського флоту в певному розумінні не пощастило. Її затулила фінансова й економічна криза. До цього варто додати загострення внутрішньополітичної боротьби в Україні. Зигзаги української політики заплутують не лише наших громадян. Схоже, що в Москві абсолютно заплуталися й не встигають за феєричною зміною фронтів, коли вчорашні непримиренні противники стають найкращими друзями, а союзники — затятими ворогами. Звідси потік трохи передчасних заяв російських високопоставлених чиновників і легкий шок після недавніх висловлювань у Криму Віктора Януковича.
Криза кризою, а проблема Чорноморського флоту не зникає. Для Росії вона має три виміри: військово-стратегічний, фінансово-соціальний і політичний. Перший пов’язаний з тим, що немає розробленої стратегії розвитку російського флоту в Чорноморсько-Каспійському регіоні. Хто є ймовірним противником і які загрози від нього походять? Якщо це супостати з НАТО, то в його ролі має бути Туреччина — член нелюбого Альянсу. Але власне з нею в Росії цілком нормальні відносини. Через Туреччину проходить газопровід «Блакитний потік» і транспортується російський газ. Членів НАТО Румунію та Болгарію теж не можна зарахувати до перспективних противників. Більше того, у свою бутність президентом Володимир Путін у Софії заявив, що з розумінням ставиться до участі Болгарії в цьому блоці. Також через Болгарію, а можливо, що й через Румунію проходитимуть гілки нового газопроводу «Південний потік». Важко собі уявити, що на цю інфраструктуру будуть націлені ракети кораблів Чорноморського флоту. Україна з нинішнім станом її армії й флоту теж небезпеки не являє й, власне, не має наміру з Росією воювати. Залишається Грузія. Але її зовсім недавно примусили до миру. Тож воювати, за великим рахунком, доблесному Чорноморському флоту нема з ким, та й дуже скоро стане нічим.
Хоч як це парадоксально здається на перший погляд, але подальше перебування російського флоту на українській території для нього є згубним. Дійсно. Договором передбачено певний якісний і кількісний склад кораблів. Міняти їх можна лише один до одного. Тим самим унеможливлено залучення до складу флоту нових кораблів з новими типами озброєнь і т.д. Тим самим консервується прогресуюче відставання флоту від сучасних вимог війни на морі. Власне, це підтвердили події серпня. Чотири грузинські катери успішно потопили, але з п’ятьма натовськими кораблями змагатися вже не мали сил. Справжня причина істерики Москви через перебування в Чорному морі п’яти кораблів країн НАТО була всім зрозумілою. В основі її лежала цілковита нездатність усього складу Чорноморського флоту їм протистояти. Просто ніхто на російські кораблі нападати не збирався, а якщо... Адже це не з грузинськими катерами воювати! Відомо, що молодець проти овець, а проти молодця... можна й самому шкури позбутися. От і виходить, що ніякого військово-стратегічного резону подальшого перебування Чорноморського флоту в Україні немає, більше того, чим швидше він піде до рідних або тимчасово рідних сирійських берегів, тим для нього ж краще.
Виходить, що патологічне небажання російських можновладців обговорювати графік виведення Чорноморського флоту має виключно політичний характер. Як писала московська газета «Ведомости», «Відхід кораблів під Андріївським прапором (із Севастополя. — Авт.) буде неприємною дипломатичною поразкою, особливо якщо пам’ятати про вітчизняну історію останніх 150 років». Додамо до цього, що російський флот у Криму є частиною механізму впливу на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Не так давно, влітку, російський віце-прем’єр Сергій Іванов говорив, що російський флот ніколи не піде із Севастополя. А буквально днями в інтерв’ю британській ВВС заявив, що легко може таку подію уявити. Наприкінці вересня міністр оборони Росії Анатолій Сердюков заявив: «Ми хотіли б, щоб Чорноморський флот залишився в Севастополі й після закінчення 2017 року терміну дії відповідного договору з Україною». Відповідно, Росія за його словами, «може подати комплекс пропозицій, які були б вигідні обом країнам і стосувалися б як орендної плати за базу в Севастополі, так і розвитку соціальної інфраструктури, співпраці в сфері оборонно-промислового комплексу, суднобудування й інших галузях».
До речі, щодо підвищення орендної плати, про що говорив Віктор Янукович. В’єтнам за оренду бази в Камрані просив 300 млн. доларів, але Росія відмовилася. Враховуючи, що територія, яку зараз займає Чорноморський флот в Україні, більше за базу в Камрані мінімум в 10—20 разів, то й плата має бути відповідною. Дуже сумнівно, що такі кошти Москва погодиться платити. То яку вигоду нам хоче запропонувати Анатолій Сердюков? Є підстави вважати, що заяви Іванова й Сердюкова є не більше ніж словесним туманом, пов’язаним виключно з внутрішньополітичною ситуацією в Україні. Груба риторика московських чиновників тимчасово замінена заспокійливими заявами. У Москві чекають результатів спочатку парламентських, а потім президентських виборів.
Московські маневри навколо Чорноморського флоту пов’язані виключно з відсутністю в Україні виробленої лінії, яка б підтримувалася більшістю політичних сил. Той же Віктор Янукович, розвиваючи тезу про збільшення орендної плати за перебування російського флоту, наполягав, що це вигідно Україні. А як же положення Конституції, що забороняє перебування іноземних військ на нашій території? Закликаючи виконувати Конституцію в інших випадках, лідер регіоналів свідомо допускає її порушення. Юлія Тимошенко, вимагаючи виконувати договір про розміщення Чорноморського флоту, останнім часом практично не висловлюється про майбутнє договору. Адже нинішній прем’єр-міністр чудово розуміє всю складність проблеми виведення флоту. Директор Першого територіального департаменту МЗС України Леонід Осаволюк заявив, що на це знадобиться мінімум п’ять років. Однак прем’єр-міністр з кон’юнктурних міркувань сьогоднішнього дня старанно обходить цю тему. У Москві це бачать і готуються в найближчому майбутньому зіграти на відсутності у наших політиків стратегічного бачення інтересів української держави.
Зайняті примітивною боротьбою між собою українські політики навіть не уявляють собі ролі й значення військово-морських сил України. Для них проблема зводиться до суто механічного рішення: залишати російський флот чи ні. Але набагато важливіше знати й розуміти, як розвиватиметься наш власний флот. Який склад кораблів має бути в нашого флоту, щоб він не лише захистив наші береги, а й міг виконати завдання, наприклад, захисту нашого судноплавства в Світовому океані. Чомусь проблема Чорноморського флоту зводиться до розміру плати за оренду. А де стоятимуть наші кораблі? Адже флот — це велика й складна інфраструктура, й те, що є в Севастополі, насамперед треба нашому флоту. Адже не завжди він буде в такому жалюгідному стані. Колись бойові кораблі під українським прапором виходитимуть в далекі походи для вдосконалення бойової виучки. Як говорить англійське прислів’я, a smooth sea never made a stalled mariner — спокійне море не зробить досвідченим моряка. До того ж, флот — це не лише кораблі. Йому потрібні морська авіація, система берегової оборони й ще дуже багато чого. Чому це треба віддавати комусь, навіть за гроші, якщо все це треба нашим морякам? Відповіді від наших політиків немає. Судячи з бюджетних асигнувань на армію й флот, проблема захисту нашої країни для деяких політичних сил не найважливіша. Адже розвиток флоту, його оснащення сучасними видами озброєння значною мірою могло б вирішити проблеми в період кризи нашої металургії, машинобудування, суднобудування й інших галузей промисловості. Адже будувати наш флот треба практично з нуля. Так можна дати роботу нашим робітникам й зрештою зрушити з мертвої точки будівництво сучасного українського флоту.
Слід віддати належне Москві. Там майстерно грають на містечковому мисленні значної частини українського політикуму. Адже проблема майбутнього виведення Чорноморського флоту в принципі не мала стояти. Є норма нашої Конституції, й вона має виконуватися неухильно. Але ті, хто звик Основний Закон порушувати, залишають нашим сусідам надію, що когось у Києві можна купити грошовими подачками й дружніми поплескуваннями по плечу. Головна проблема з Чорноморським флотом в Україні навіть не у взаємовідносинах з Росією. Вона здебільшого наша, внутрішня. І від нас значною мірою залежить її вирішення.
